Містер Бінглі був засмучений. Він прибув до Гертфордширу лише вчора, й сподівався відпочити й призвичаїтись до зміни середовища протягом хоча б тижня. Але ж ні. Пан Герст викликав його до Лондона, й містер Бінглі не міг не підкоритись.
- От халепа!.. - пробурмотів містер Бінглі, дописуючи листа Беннетам. Лишень учора він заїжджав до голови цього сімейства, аби перекинутися декількома черговими фразами й отримати запрошення на ланч, і от - на тобі. Обід доводилося скасовувати.
Віддавши листа гінцю, він помчав до Лондона. Одягнутий так само, як і вчора, у синій піджак, що був зшитий у відповідності до останніх модних трендів, він поспішав на зустріч до далекого родича свого зятя.
Цей родич був більш далеким, ніж те могло здатися на перший погляд. Зупинивши свого вороного коня, Бінглі зіскочив на бруківку та, поспішно крокуючи, попрямував до кабінету Пана Герста. Постукавши умовним сигналом і почувши звук відкривання замка, містер Бінглі зайшов до покоїв свого покровителя.
Пан Герст як раз таки допивав дівчину. Його ікла були видовженими й гострими, його язик якраз злизував із них багряну кров молодої селянки, яку, мабуть, викрали для нього звідкільсь із околиць Лондона.
- Проходь-проходь, не стій у дверях. Присідай... - мовив до нього вампір. - Ти як? Зголоднів?
- Так, пане. Буду вельми вдячний, пане. - відповів містер Бінглі, покірно опустивши голову. Усміхнувшись у відповідь, містер Герст надавив своїм довгим нігтем на свою власну кисть, проколюючи шкіру та змушуючи декілька столових ложок крові витекти в хрустальний бокал. Простягнувши його Бінглі, вампір мав задоволення спостерігати за тим, як його слуга жадібно п'є вампірську кров. Як сила розтікається по його жилам, а в очах починає тріпотіти містичний вогник.
Сім'я Бінглі вже декілька сотен років прислуговувала вампірській родині Герстів. Більшість представників цієї родини були упирами-кровопивцями, але не всі. Герсти слідкували за тим, щоб хоча б одна з гілок їхнього роду давала справжнє, людське потомство, найкращі представники якого отримували наприкінці своєї зрілості силу й могутність, коли один із їхніх предків обертав їх на немертву нежить. А от Бінглі вампірами не були, хоча й, послуговуючись прихильністю Герстів, іноді споживали вампірську кров, отримуючи крихту їхньої сили. Долголіття, містичні та окультні прояви, фізична сила - це приклади прояву цих крихт.
- Знаю, що зовсім скоро буде бенкет у Беннетів. Тож наказую взяти із собою товариша нашого сімейства, що є також Благословенним Каїном. Кличуть його містером Дарсі, і неживий рід його жадає осісти в Недерфілді. Чоловік він специфічний, тож подбай про те, щоб його поява в аристократичному товаристві викликала лише гарні почуття в людей. А інакше - буде лихо...
- Буде виконано, сір. - відповів містер Бінглі, облизуючи залишки вампірської крові зі своїх губ. Він іще не знав, з яким осудом зіштовхнеться містер Дарсі, коли одразу ж після знайомства кинеться цілувати одну з дочок Беннетів. Точніше було б сказати, що це завдяки зусиллями Бінглі та його зятя їм вдалося переконати стурбованих батьків, що то був саме цілунок в шию, після якого цнотливе дівча втратило свідомість від неочікуваного шквалу емоцій, а не щось інше. Дві криваві цяточки на місці цього "цілунку" їм теж вдалось приховати...
