Гриміли гармати в кривім полі,
Що заливає брудом тії долі.
Бачачи невпинний, безжальний бій,
Що триває з тих пір, коли клятому супостату
Захотілося бачити розраду
В нищенні тих сердець,
Що жили мирно, без упину,
Коли немовлята клекотіли в колисках,
Коли було чути дзвін чарок на гулянках тих,
Коли в чистім небі, замість цілей,
Летіли небесні кораблі,
Що плавно плили в синім небі.
Але той час минув, пошматований звуком гармат,
Що гриміли грізно, мов грімів розкат.
І нині земля стогне під вагою болю,
Та в серцях лишився той вогонь живих.
Не згасне він, бо в них живе надія,
Що крізь темряву веде.
І хоч би як не лютували гармати ті,
Встоїть люд тих земель і, мов той фенікс,
З попелу повстане та жаром ворога спалить
За гріхи, що вчинив він проти них.
І знову мир прийде на тії землі,
Де будуть квітнуть сади і співатимуть птахи,
Де будуть діти сміятися, а небо ясніти,
І вільний народ житиме без страху, радіючи,
Вшановуючи пам'ять героїв своїх,
Що душу та тіло поклали,
Що героїчно тримали оборону
Та в битві святій за життя полягли.
Нехай Господь берегтиме душі їхні,
Що віддали життя своє за віру,
Свободу та правду.
