Колись давно я пообіцяв написати про Holga 120, тож намагаюся дотримати свою обіцянку і пишу писанину про відому, а може і не дуже камеру або шматок пластику.
Колись давно, у 1982 році пани-інженери з Гонгконгу надихнулися камерою обскура, подумали, що можна таким простим пристроєм якесь зображення відтворити на стіні і спільними зусиллями інженерів, цеховиків та інших панів створили це чудо техніки, в якому майже все виготовлено із пластику, трохи дорожчого, ніж цінність диплому з колоска при вступі в омріяний заклад вищої освіти (написане тут є художнім домислом автора і з реальною мотивацією людей, які створювали камеру, мабуть, немає нічого спільного). Очевидно, задумували її для китайського ринку, як дешеву альтернативу для не надто заможніх жителів тогочасного Китаю, де популярни був саме 120 формат плівки. Втім, в той час їй не судилося стати відомою, бо економічне диво в Китаї створило певну кількість жителів середнього класу, які не те, щоб дуже були зацікавлені у середньоформатній дешевій камері зробленій за три копійки, а натомість цікавилися камерами дорожчими й іншого формату (35мм). Тож Holga 120 була не те, щоб дуже потрібна в Китаї, втім хитрі творці пластикового чуда вирішили провести експансію на західні ринки, придумавши перехідник на плівку формату 35мм. І тут почалося: вона стала популярна серед різниго штибу фотографів, ломографів та інших знімак, які захотіли зробити щось творче, із запахом неоціненої творчості нікому невідомого митця, який колись стане відомим, а може і не стане, але суть не в цьому.
Дешевизна конструкції зумовила ряд характеристик, які в пристойну чи напівпристойну камеру ніхто ніколи б не запхав: витоки світла, м’який фокус, якщо взагалі там той фокус є, прекрасна він’єтка у кутах — найважливіші характеристики цього чуда. Оригінальна камера випускалась до 2015 року, поки завод, який виготовляв її, не закрився. Втім кажуть, що хитрий Лі Тінг-мо (сподіваюся, що я правильно траслітерував ім’я), який придумав цю камеру, залишив собі кілька форм і якесь обладнання на згадку, а вже у 2016 році виробництво камери відновилося іншою компанією і не припиняється й досі.
Тож імпровізований екскурс в історію самої камери завершився, тому тепер перейдімо до технічних харектеристик цього чуда техніки:
Пластиковий об'єктив 60mm f/8 виконаний із оптичного пластику найвищого гатунку (можливо перероблені пляшки від мінералки, але я не впевнений).
Дві витримки: 1/100 сек, так пишуть в інтернеті, а в реальності витримка вимірюється божою волею. Ще є редим "B" (ручна витримка) і тут уже контролю більше, тому можна сподіватися на щось від 1/12,5 (80мс — час поки сигнал від мозку дійде до ваших пальчиків помножений на 2) і технічно до безмежності, але то вже як пощастить, бо або палець тримати втомитеся, або пластик зламається.
Чотири зони фокусуваня: пів людини, троє людей, багато людей і гори. Це намальовано на об’єктиві і керуючись цими підказками ви будете фокусуватися, принаймні намагатися.
Два формати кадру: 6x6 см або 6x4.5 см. Тут все просто: вставляєте ще один шматок пластику і у вас уже перехідник на 6х4,5, а без нього – 6х6.
Холодний черевик для можнажу спалаху, світла або якоїсь іншої холєри, але нашо вам того треба.
Також вважаю, що до цих характеристик варто додати художні подряпини на плівці, які утворюються під час прокручування плівки: вона треться об середину корпуса камери, що додає потертостей на знімку, який після проявки буде уже виглядати так, наче його відкопали в якомусь архіві.
Якщо прочитати те, що я тут понаписував, то може здатися, що я ненавиджу цю камеру, але це не так. Вона мені подобається, її недосконалість додає певного шарму і “магії”. Ні, не тієї магії плівкової фотографії, про яку всі говорять (магії в цьому ніякої нема, а лише колірні профілі, які зробили люди, які трохи на цьому розумілися і очікування проявки й сканів, інколи друк), а елемен якогось очікування, коли не знаєш, що отримаєш в результаті зйомки нею. Доволі кумедно знімати на камеру, яка коштує як три мотки ч\б плівки до неї, наприколад Rollei Retro400s, або 1,5 мотки такої бажаної Kodak Portra. А ще вона дозволяє подумати про те, що хочеш зняти і як це зробити з обмеженим функціоналом, бо можливостей не те, щоб дуже багато було, що спонукає до певного розвитку власних вмінь і якогось бачення. Зрештою, доведеться вивщити те нещасне правило сонячного шістнадцяти, щоб хоча б прикинути, яку плівку в неї зарядити (або скористатися експонометром), доведеться трішки продумати свою зйомку наперед, щоб зняти те, що хочеться і як задумано.
Перша плівка, яку я зняв нею, була майже вся недоекспонована настільки, що з 12 кадрів, було щось видно на 3-4.
На наступній плівці, уже з експозицією було краще, але не вдавалося із фокусом чи композицією, бо видошукач в ній — це просто отвір з лінзою, який ніяк не поєднаний із об’єктивом, тому доводеть виставляти композицію з поправкою на це.
Затвор в ній спускається без жодного зведення, тому можна дуже легко наробити подвійну, потрійну і т.д. експозицію, що я неодноразово робив, забуваючи про те, що плівку треба промотати.
Виходить так, що попри свою простоту, ця камера вимагає більше зусиль і зосередженості на самій зйомці, ніж складніші і дорожчі камери, які роблять частину роботи замість вас.
Але найбільше в ній мені подобається те, що це середньоформатна камера, яка майже нічого не коштує, у порівнянні з іншими сф камерами і дозволяє спробувати знімати середній формат, який особисто мені дуже подобається.
На цьому моя оповідь про неї завершується, а далі будуть просто кілька знімків, які я зробив нею (зі сканера, без корекції).
Дякую, що дочитали до кінця.
