Усе, що я знаю про футбол:
В команді 11 гравців, команди дві, Лайонел Мессі, Зінедін Зідан, Девід та Вікторія Бекхеми, Лобановський та проспект на його честь, стадіон на станції метро Олімпійська в Києві, високі шкарпетки до коліна, бутци для пласкостопих з шипами, безумні радикальні футбольні фанати, шарфи Динамо, Динамо-Київ і Динамо-Харків, Шахтар-Донецьк. Володимир Мунтян. Ещё один тайм мы уже отыграли…Тайм – це 90 хвилин. Існує пенальті, Penalty – покарання, чи дві чи три карточки різних кольорів, і після червоної або двох червоних гравця прибирають з поля, усі симулянти. Футболіст Шевченко. Гравців купують за мільйони.
Не знаю, чи крута ця дурничка: показує температуру повітря в приміщенні і рівень вологості. Крім того на ній є годинник, і вона продається з уже встановленими в ній батарейками.
Ніколи не вимірювала вологість повітря в кімнаті.
Колись я жила на Дарниці, там в квартирі були тонкі стіни, мені здається. Або квартира або увесь будинок розташований так, що в усій квартирі впродовж дня дуже багато сонця, і круто. Але влітку була неможлива спека. Кондиціонера, ясна річ, не було, а якби і був – я б ним не користувалась.
Там мені постійно здавалось, що в кімнаті занадто сухо і я тривалий час думала про те, щоб купити штуку, яка періодично самостійно пшикає водичкою, типу зволожує повітря.
Коли я вчилась в універі, у мене дійсно була стипендія впродовж усіх чотирьох років навчання, але я не шикувала. Я так вправлялась зі своїм бюджетом, що мені вистачало на те, щоб їздити до універу та з універу додому, купляти усі необхідні для навчання матеріали: папір, олівці, лінійки, малярну стрічку і таке інше.
Мені треба було вдягатись, бо мені хотілось мати нові шмотки.
У мене завжди були збережені гроші з тих, що мені дарували на мій ДеньНародження. Інколи мій брат виймав у мене гроші, але завжди обіцяв повернути із відсотками, і він завжди повертав. Мене дуже бісило, що він взагалі їх бере.
Батьки перестали давати мені гроші і робити подарунки на свята, коли мені було 15-16 років. Перед вступом в універ мені доводилось ходити на підготовчі курси, щоб здати вступний екзамен по АрхітектурнійКомпозиції. Я займалась з репетитором, жінкою, яка була викладачем в універі. Крім того, мені доводилось ходити на підготовчі з рисунку, хоча академ-рисунок – це моя найсильніша сторона. За усі ці задоволення платив мій брат.
Викладач, який вів курси з рисунку – це ходячий прикол. Він був дуже сварливий, завжди незадоволений складний дід. Він потім вів у нас рисунок, але його спеціальністю були Шрифти. Сам він, якщо не помиляюсь, гравер.
На підготовчих курсах він так коментував роботи, що завжди здавалось, що гірше ніж є бути вже не може. Але коли ми з ним зустрілись на Шрифтах, ми одне одному сподобались.
Місця, де можна було купити шмотки, маючи мій бюджет: Баул, ЕкономКлас, секондхенд на Лісному та Хумана. На Хуману у мене рішуче не було грошей, тож мені потрібний був особливий привід, щоб розкошелитись на шмотку з Хумани.
Я надавала перевагу поїздці на секонд на Лісному. Ми з подругою-одногрупницею їздили туди разом.
Найсмішніше, що я встигла побачити та почути за останній календарний рік.
Я вирішила послухати усю прес-конференцію Президента Зеленського в Арсеналі, ту, з якої ЗМІ розфорсили «сварку» Президента та Михайла Ткача. Як з’ясувалось, вона триває аж 5 годин. Я слухала достатньо уважно, щоб почути, як Президент з долею розпачу у голосі каже журналістам: «У нас з Білоруссю немає кордона».
Я не знаю, що він мав на увазі, взагалі немає чи немає в якомусь конкретному місці. Навіть якщо друге, це все одно звучить погано.
Чомусь до цих слів Президента не було привернуто жодної уваги: ані самих журналістів, ані уваги широкого загалу громадян. Ці слова не вирізано із запису прес-конференції, тож вони не вважаються табуйованими або їх не почув взагалі ніхто і Зе!Президент, виходить, наче булькнув у вакуумі, ще й даремно.
Сильно згодом я слухала розмову Дмитра Комарова («Світ Навиворіт», 1+1) з Кирилом Будановим. Розмова триває рівно і все добре аж до заключних слів. Не пам’ятаю, що питає Дмитро Комаров, але Кирило Буданов відповідає, що «кордонів немає, вони лише у нашій уяві».
Я давно так не сміялась.
Він ж типу мав би захищати кордони, наскільки я розумію. України. В широкому сенсі, не буквально стояти на якомусь пропускному пункті на кордоні, я вже навіть не знаю з якою державою. А кордонів немає………
#упоролісь
Мій колишній назвався в інстаграмі betelgeuze. Це важливо, бо він араб. Він теж розумний, як і мій чоловік, і теж самостійно вступив в університет Нафто-чогось-там в Баку. Щоб стати нафтовим магнатом, але без бажання.
Йому не давали дівчата, він не міг домогтися сексу і довго був цнотливим, і тому сумним. В універі найбільше йому потрібні були гроші, хоча він був(і є) гарний, і при правильних обставинах, вони не сильно б йому допомогли. Тому він кинув універ після двох років навчання. Самоліквідувався із кола вчених.
Бетельгейзе – це зірка. В школі він цікавився астрономією. Араб-звездочёт. Я не знаю, яка видатна історична постать надихнула його на заздрощі і бажання на неї перетворитись.
Нещодавно мені прижало послухати пісню «Сєдая ночь» гурту Ласковий Май. В голові воно звучало завжди напівіронічно і не через тембр вокаліста. Я чула подібний біт в англомовних піснях, і він для мене асоціативно був пов’язаний із стилем Диско, тобто я вважала, це ознака смішного, радості, веселощів.
Зараз мені здається пісня про сиву ніч – це щось, створене у колонії для неповнолітніх або в інших місцях позбавлення волі. Я читала біографію Юрія Шатунова, написано, що він з дитбудинку, сирота. Можливо, але мені все одно здається, що це прикрашена версія його біографії.
Пісня або сумна, або трагічна. Я ревіла під неї декілька днів підряд. Спеціально переслуховувала, щоб знайти той момент, коли вона більше мене не доводитиме до сліз. Я не можу пояснити раціонально, що болючого я в ній відчуваю.
У мене колись було подібне із трилогією «Володар Перснів» та мультиком «Еллі у Смарагдовому місті».
Про Еллі – це один з моїх улюблених мультиків дитинства, і одна з улюблених історій. Мульик був з пластилінових або воскових фігур, або повноцінно ляльковий, і там був персонаж-злодій Урфін Джус. Мене лякав він і сцени з його вояками. Я його боялась, мені здавалось він дуже страшно намальований.
В дорослому віці я захотіла передивитись цей мультик. Він починається з того, що дівчинку Еллі викрадають з дому від її мами. Я це побачила, залилась слізьми і далі не дивилась.
Коли мама ще читала мені книжки і казки перед сном, у мене були табуйовані книжки, ті, які я забороняла їй мені читати. Вона розповідала мені про що там, і я не хотіла слухати ці історії, бо вони здавались мені занадто сумними. Таких книжки було дві: Том Сойєр та Міо мой Міо.
Том Сойєр – сирота. Я не розуміла, чому це «пригодницький роман», чому його призначено для дітей і чому я, як дитина, маю захоплюватись і веселитись від цієї історії. Мама прочитала мені Тома Сойєра та наступну історію про Гекльбері Фінна коли мені було 11 років. Я стала достатньо доросла та мужня, щоб їх пережити. І мені тоді вони дуже сподобались.
«Міо мой Міо» – це історія про хлопця і його друга-собаку. Я не пам’ятаю що там відбувається, але мама розповідала мені, що коли почала читати мені цю книгу, я відвернулась до стінки і ревіла від історії, і більше вона мені її не пропонувала.
Сама я теж читала книжки. Інколи я читала усі або декілька творів підряд одного автора. Так я дізналась, що деякі автори абсолютно одноманітні і кожна їхня історія – це попередня, просто з новими іменами та назвами. Серед таких авторів Джек Лондон та Чарльз Буковскі.
Та моя подруга, яка знала іспанську, теж знайшла такого автора: вона перечитала усього Ремарка, і розповідала, що усе наче та сама книга.
З Джека Лондона найбільше я запам’ятала Смок Белью. Там щось про собак, упряжки, північ, але його твори все одно не сильно мене вражали. Була ще «Маленькая хозяйка большого дома». Це історія про жінку, навколо якої обвиваються два чоловіка, і вони усі наче ідеальні люди. Вона усе вміє: і плавати, і їздити верхи, і співати, і малювати, і грає на музичному інструменті, вона елегантна, струнка, розумна, їй легко спілкуватись із чоловіками, бо вона має характер і її сприймають…Її чоловіки обоє фантастичні і при цьому дуже різні. Я не пам’ятаю яка кінцівка у цієї історії.
Я не пам’ятаю в ній натяків на хіть, щоб там була зображена якась подружня зрада або напівжалюгідні сумніви типу як дати обом, від кого до кого піти, як сісти на обидва пеніси одночасно. Я не пам’ятаю як було описано конкуренцію між чоловіками, чи вона взагалі була.
З літератури типу із шкільної програми мені найбільше сподобався «Портрет Доріана Грея». Я прочитала цю історію за рік до того, як її треба було прочитати. Мені взагалі подобався Оскар Уайльд. Я думала, що хотіла б бути із ним знайомою.
Я читала про його життя і так з’ясувала, що він був гостем у Уолта Уітмана.
Оскільки найбільше зусиль в школі ми докладали до вивчення саме англійської (вона була у нас щодня), то мені доводилось отримувати багато знань із англійського та американського контекстів. Крім щоденного уроку власне англійської мови, де була граматика тексти оце все, у нас ще були уроки Business English та англійської літератури. Ми там вчили таке гівно як Джефрі Чосер, наприклад, або Шекспір.
Вчительна з англійської літератури була жінка дуже-дуже похилого віку і у неї була дуже погана кострубата вимова. Можливо вона просто на старості років задовбалась і не сильно напружувала язика у роті, але скандинавський півострів вона називала не інакше як Скандинавський Пенінзула. Між собою з однокласниками ми називали її СриХандрид.
Владислав Fedchuk™ займався спортом в дитинстві, багато їздив по змаганнях, і тому серед його звичок переможця – ПП, українською ЗХ – здорове харчування.
До Владислава я загалом теж непогано їла, але сильно у склад продуктів та страв щоденного споживання не заглиблювалась. Крім того, війна додала мені уважності при виборі продуктів в магазині.
Ще навесні 2022 по телеграмах та інтернетах розвірусилась інформація про те, що треба кенселити російські продукти в магазинах. Щоб уникнути покупки російського та білоруського треба 1) дивитись на упаковку 2) перевіряти штрих-код. Мені справді пару разів траплялись товари російського походження, але основну користь від вичитування інформації на упаковці я знайшла не у цьому.
Я зазвичай цього не робила, бо по-перше я не споживаю настільки штучних продуктів, щоб перевіряти з якого пластикового чи силіконового ГМО вони зроблені, по-друге я реально дуже довіряла продуктам українського виробництва.
У нас був город вдома, багато всього свого, і я звикла, що воно таке в усіх: Україна – аграрна країна.
Деякі продукти я вже колись обчитувала, типу чипсів. Я знаю, що це отрута, але в усіх дієтично-спортивних рекомендаціях зазначено, що організму необхідний чітміл. Так само як із тренуваннями: якщо постійно довбити одне і те саме, користі від цього у певний момент не стане.
На додачу до усього цього, коли ми познайомились із Владиславом, ми зрозуміли чим та як ми одне одного посилюємо і куди ми далі рухатимемось (крім «Владиславів пісюн рухатиметься назустріч моїй дірочці, потім вони зіштовхнуться….»).
Стати виробником, а не дистрибутором – це окремий цікавий path із чекпойнтами. Якщо ми – виробник, ми знаємо, що мали б зробити усі інші виробники виходячи на ринок.
Серед інгредієнтів у багатьох продуктах харчування, в тому числі часто українського виробництва, які мене насторожують – Камедь гуарового дерева, гуарова камедь.
По-перше, усюди написана ця назва по-різному. Воно то камЕдь, то камІдь. Якщо бути точною і думати про судовий процес, різниця в оцій одній літері може стати наріжним каменем спотикання.
Як правильно я не знаю. Як воно зареєстровано в Україні як харчова добавка або продукт харчування я не знаю, і де взяти цю спеціалізовану літературу я теж ще поки не дізналась.
Я прочитала, посьорчивши інтернет, що це за гуарове дерево і з чого робиться цей інгредієнт. Це якийсь дуже страшний на вигляд можливо далекий родич каштана, що росте в Африці. Це уже погано.
Сам плід цього дерева, з якого начебто дістають цю кам(і/е)дь, у нас не продається. Тобто спробувати виробити її самостійно в домашніх умовах можливості немає. Якщо це не властивість самого плода, тоді звідки та як її дістали?
У нас ця хуйня не росте і ніколи не росла – чому вважається, що її можна додавати в їжу? У сенсі це може бути алерген, а може бути чиста отрута.
В інтернеті також написано, що оригінально цю добавку використовували в хімічній, косметичній промисловості. Тобто до їжі воно мало стосунку має.
Воно пливе до нас з Африки. Африка – це Сомалійські пірати, це кава. Що ще пливе на тих кораблях, на яких припливає Гуарова Камедь? Хтось з українських виробників спонсорує Сомалійських піратів? З якою метою? Там кокаїн припливає, а мені трошки резини в ковбасу пихають, щоб що?
Ну грамульку крема для рук ж можна з’їсти. Шматочок резинового капця ну точно шлунок перетравить же, ну.
Щоб понизити градус, ще один продукт, якого в нас на ринку у вільному та в обмеженому доступі не було і немає – це какао. Звідки нам знати, який на смак справжній шоколад, якщо ми ніколи не тримали в руках какао-боби?
Знайшла ящик, який досі не розібрала.
В Ірини також була ділянка під клумбу біля дома. Я знаю це, бо мене про це повідомили, що типу можна йти там колупатись.
Я не дуже досвідчений садівник, але я завжди мріяла про те, що колись матиму великий сад, де понависаджую фруктових дерев, наприклад. Ще мені подобається жасмин.
Це думка яскрава та приємна лише в уяві.
У нас вдома було багато рослин: і кущів, і дерев, і квітів. І я бачила скільки часу треба їм приділяти. Мій дід постійно там навколо них щось займався. Там треба підрізати, підстригати, підфарбовувати, поливати, прискати від шкідників, рослинам потрібна відстань, бо інакше вони плутаються корінням і так далі.
У нас на районі у дворах дуже гарні клумби. Усюди багато зелені, усюди все квітне і пахне. Пропонувала Владиславові виростити у нас кавове: чому ні?
Купила в Епіцентрі щось під назвою «кава арабіка». Йому вже 3 роки. Росте воно дуже повільно. Можливо йому потрібно більше місця, а можливо йому не дуже підходить клімат. Рослина виглядає погано: у неї дуже тонка ніжка і дуже широке листя. Пошкодити цю хуйню елементарно. Вона подразнює мене своїм захірєлим виглядом.
У мене є мої рослини типу сукулентів, пальми та грошового дерева: вони усі виглядають здоровими та живучими. Вони завжди зелені і прагнуть до розмноження. Пальма росте 5 см на рік, але написано, що так і треба.
Час від часу пориваюсь викинути Владиславову гівноАрабіку, але постійно стримуюсь. #пасивна_агресія
Улюблений вид тренування.
Тренування триває 50-60 хвилин. У них поміщається: кардіо, силові, розтяжка, заспокоєння.
Спершу треба активно бігти на місці приблизно 10-15 хвилин. Під час бігу треба робити додаткові навантаження типу біг з прискоками, біг з пришвидшенням.
Підкінець цього розігріву інколи йдуть вправи типу планка – піднятись – вистрибнути. За перші 15 хвилин тренування я завжди відчуваю, що мені вже достатньо, і я далі можу вже не займатись.
Коли я лише починала, у мене часто було відчуття, що мене знудить або я втрачу свідомість.
Потім треба зупинитись повністю. Зазвичай рекомендують після бігу і активного кардіо виходити дуже повільно: ще крокувати, якось рухатись, щоб не померти від серцевого нападу від перевтоми або інсульту.
Потім йде розминка хвилин 5-7. Типу розім’яти шию, повертіти головою, повертіти колінами, спуститись донизу, розім’яти стопи…
Потім силові. Вправи різні, залежно від того, що тренуємо: інколи ноги-попа, інколи руки, інколи руки-прес, інколи ноги-прес. Це найтриваліша частина (так здається).
Під завершення завжди йде розтяжка: підготовка до шпагату, шпагат. Розминаємо в процесі спинку, багато уваги приділяли спинці зазвичай, але більше, все ж таки, ногам.
І в кінці буквально хвилина-дві скинути напруження.
У тренування такий темпоритм, що з нього виходиш наче наново народжений.
У 2020 або 2021 була на його концерті в Києві в Палаці Культури КПІ. Не пам’ятаю точно як називається цей зал, він знаходиться на території університету. Тоді з ним виступала Христина Соловій, щось співала.
Був час, коли я ходила в басейн плавати (спортивне плавання) і мій тато мене тренував. Він давав мені завдання і контролював техніку виконання. Я обожнюю плавати, обожнюю воду. Мені легко дихати, я можу ниряти, в мене немає страху і таке інше. Мені дуже подобаються самі вправи на воді типу плавати з дощечкою, плавати з поролонкою, плавати у ластах, плавати на боку, дихати під руку і таке інше. У мене бувало таке, що я пила воду поки пливу і починала захлинатись, але всього пару разів.
Якось у мене було таке завдання або я сама неренапружилась, що припривла до бортика синя (тиск і мені здавалось я зараз знепритомнію). Тоді папа сказав мені хвилинку активно подихати у воду, і це допомогло.
Розминка – це 400м. Потім вправи. Далі 200м кролем на грудях, 200м кролем на спині, 200м брасом і можна виходити.
Комфортна температура води в самому басейні 26 градусів за Цельсієм.
Найпростіша дистанція – 50м, найнеприємніша дистанція – 400м. Я не знаю чому, бо я не спортсмен і ця складність, наскільки я зрозуміла, прихована десь у фізіології самого тіла. Просто тато казав мені, що є короткі дистанції, а є довгі, і вони однаково легко-приємні.
Спортивний басейн – це 25м, 50м. Дитячий спортивний басейн – це 12,5м.
Я спробувала стрибнути з вишки. Там 3 метри, 5 метрів і 10. Я стрибнула або з 3 або з 5. Політ тривав наче вічність. Я рахувала кадри в очах, коли маю затримати дихання, щоб не вдихнути воду, саме тому мені здавалось я летіла вниз дуже довго.
Мені ще пропонували стрибнути з трампліна. З оцієї штуки на якій треба розстрибатись. Я-то вийшла на нього, але швидко зійшла. Це дуже страшно.
Можливо це сила мого негативного мислення, але я бачила лише як я підсковзуюсь та або ламаю собі ногу на тому трамліні, або він мені розбиває обличчя, коли я шльопаюсь об нього, а не об воду.
