Спробувала збити білки на шарлотку без холодильника – успішно. Вийшло три маленькі шарлотки у формах для кексів.
2023 ми з Мариною домовились піти на прем’єру «Барбі». Вранці перед тим я була на тренуванні, потім зайшла до Владислава і дозволила йому понюхати мої підмишки після фізичних навантажень. Я була в драній білій кофті, в чорних лосінах і в страшниї резинових тапках. Було тепло, але мені подобається прикривати руки від засмаги.
У нас були квитки в кінотеатр в Gulliver, я не пам’ятаю який там. Ми зустрілись на Палац Спорту, Марина була в яскраво-рожевих босоніжках і у атласній спідниці, загалом виглядала нарядно, наче реально виїхала в центр і іде на якийсь поважний захід. Я була занята Владиславом і перестала звертати увагу на свій зовнішній вигляд, в інший час я впевнена, я б теж заморочилась і одяглась попристойніше. Вона мені тоді розповіла, що на цій прем’єрі типу негласний дрес-код: треба вдягатись у рожевий колір Барбі.
Людей було, я би сказала, не багато, але в залі дійсно було ще декілька дівчат, які вдяглись у рожеве.
Мені було дуже складно дивитись те кіно, бо я швидко вловила у ньому формат Тіктоку: дуже швидкі сцени, які дуже різко обриваються, як відео зі стрічки. Тобто це щось таке, що не потребувало від мене наявності та роботи мого запам’ятовувального механізму. Усе було таке типу «побачили-забули», наче для рибки Дорі.
Крім того, що через цю драність було складно дивитись, я була ще місцями дуже сильно не згодна із підтекстом історії, тому у певний момент відкрила на телефоні книжку, – чи «Сноведіння» Фрейда, чи «Галюцинації» Олівера Сакса – і вдало прочитала якусь кількість сторінок. Мені реально було простіше читати.
На якійсь зі сцен дівчина, що сиділа в нашому ряду поряд з нами, виголосила «О, єщьо одін обіженка», типу що усі чоловіки ображені па жизні. Вона була з хлопцем. Це було доволі дивно: у неї поруч, вочевидь, теж обіженка. Вона опустила свого обіженку на рівень, нижчий за жіночий, дуже прикро.
Потім я вловила один чи два логічні завершення історії, тобто були такі сцени, які прямо сигналізували про те, що зараз піде фінальний титр, але після них кіно все одно продовжувалось. Мені відомий цей стиль чи прийом – це щось від Стівена Спілберга. У нього кожне кіно триває більше 2-х годин і їх неможливо додивитись, бо вони просто скатуються у мертву занудність. Тобто це щось таке від задроченості. Якщо не помиляюсь, у «Sixth Sense» (кіно, в якому грає дитина-хлопчик одну з головних ролей. Цих фільмів з два, де один і той самий пиздюк грає і самі кіна між собою дуже схожі, тому я можу плутати) вже йде третя година фільму, а головний герой-дитина усе ще плаває у якомусь підводному човні. Кіно втратило сенс і картинка наче просто іде, бо може.
І от нарешті, коли вже дійсно кінець, головна героїня Барбі виходить з машини і заходить у високу страшну офісну будівлю, там сидить в черзі в прийомній, потім заходить в кабінет – усе сигналізує про те, що вона ЗНАЙШЛА РОБОТУ. Але ні, вона всього лише отримує пизду…
Я маю упереджене ставлення до фемінізму, але я не люблю історії зі зворотньою мораллю. Я вірю у силу мистецтва і у те, що ті, хто його робить, усвідомлюють свої дії, тобто показане = задумане. Тобто автори ХОТІЛИ підкреслити те, що головним надбанням жінки (істоти?) В житті є отримання пизди. Вагіни між ніж.
Вона зробила вагінопластику? Вона була чоловіком?
Якщо в її тілі не було вагіни, значить там не було і матки. Напевно вона не жінка.
Припустимо, я – підліток, який надихається творами мистецтва, шукає собі приклади для наслідування серед героїв та відомих людей. Кіно каже мені, що моя головна задача в житті – це отримати пизду? Дал бог зайку, дасть і лужайку.
Це католицька церква профінансувала створення цієї кінокартини чи протестантська? Людство вже як 100 років намагається показати жінку як людину, тобто як щось таке, що здатне працювати, бути спеціалістом, мислити, бажати, творити, керувати, вирішувати складні питання…Поза пиздою.
З пиздою народжуються. Пизда завжди при жінці і це така частина тіла, такий атрибут жінки, на який не звертаєш уваги, бо вона ПОСТІЙНО З ТОБОЮ. Від народження. Ну да, вона є, але поза тим є ще багато всього іншого…
Це кіно для трансвеститів? Для транссексуалів? Я не зрозуміла. Чоловік, навіть якщо йому пришити щось візуально схоже на пизду, не стає жінкою. Різниця статей лежить трошки глибше за вторинні статтеві ознаки. Тілобудова чоловіка та жінки різна, тілобудова скелету, внутрішніх органів та систем. Нашиті зверху цицьки та дуже вдало фігурно виліплена пизда не робить із істоти жінку. А жінка, як і будь-яка людина, має в житті інші соціально-спрямовані цілі, крім висирання продолжатєля рода та екзерсісов у кухонной пліти.
Завагітніти та народити – це природна функція, закладена в жінку. Тобто це щось таке, що не потребує зусиль. Воно відбувається, можна сказати, саме собою. Значно більше зусиль доводиться прикладати до того, що кимось стати, щось вміти, щось зробити, облаштувати свій побут і так далі.
Культ пизди і культ народження – це щось хворе, доісторичне, хворобливе і шкідливе.
Істота з пиздою, яка не має ні знань, ні думок, ні навичок, ні почуття власної цінності, продукує лише собі подібне: пустотілий висер, часто зневажливий, агресивний, заздрісний. Навіщо це потрібне?
Можна було ті самі дві години показувати кіно про спарювання та самовідтворення тарганів – воно б несло ту саму мораль і давало б той самий приклад.
Моя двоюрідна сестра
Як я вже казала, вона була для мене прикладом. Вона була гарна, розумна, творча, відкрита. Досконала. Їй все добре вдавалось: вона добре малювала, краще за мене, вона фотографувала, вона вчилась музиці, займалась йогою. Вона завжди знаходила якісь дивні та цікаві заняття, багато читала, мала цікавий глибокий смак у мистецтві. Дуже самостійно-особливий.
Вона навчалась в КНУ Шевченка на журналістиці. Я не знаю як вона писала та про що – я лише інколи читала дописи та поезію, які вона публікувала на своїй сторінці у Вконтакті. Я наслідувала її абсолютно в усьому.
Я бачила її хлопця часів університету. Я не знаю, чи був він першим, просто знаю, що мені було років 9-10, я була в гостях у тих родичів і так співпало, що моя сестра якраз була вдома зі своїм тодішнім хлопцем: сиділа у нього на руках.
Вона завагітніла та вийшла заміж вже вагітною по-моєму у 24 роки. У мене тоді були мої улюблені рожеві туфлі-черевики на шнурівці із закльопками. Вони були не дівчачі, не відкрито рожеві і виглядали як клоунада, але я носила їх ледь не щоденно – настільки вони мені подобались. Я не пам’ятаю де та як мені їх купували, де я їх побачила і чому захотіла. На її весіллі я була у тих туфлях, пам’ятаю себе на фотках.
Вона жила в Романівці. Її чоловік теж був з Романівки. Це дивно, адже зважаючи на її культурний рівень, можна було б очікувати, що вона вийде заміж за лікаря з Києва і переїде жити у дворівневий пентхаус у багатому та престижному районі міста. Мається на увазі пряма залежність: інтелігенція не по формі, а по суті, багато разобляє і живе у відповідних умовах.
Я не знаю як вони познайомились, я знаю, що він був сусідом нашої бабушки, до якої вона часто заходила, і там по сусідству грав в гаражі гаражний рок. Можливо вони познайомились та почали стосунки не від взаємної симпатії, а від взаємної антипатії. Але вона дійсно була в нього закохана і скоріше за все дійсно його кохала.
У них народилась дитина, вони переїхали жити у власний будинок, який дістався їм від його батьків.
Я не пам’ятаю, якого віку була їх дитина, коли її чоловік вирішив її зрадити. Як це відбулось я або не знаю, або не пам’ятаю. Але чомусь він вирішив штрикнути своїм пенісом іще когось і це не залишилось таємницею.
Тоді вони розлучились.
Десь між тим, як уже всі дізнались, що він їй зрадив, він приїздив саме до нас додому і ми сиділи разом із ним на дивані, він і я, у нас різниця у віці мінімум 12 років, ми одне одному ніхто, ніколи не спілкувались навіть приблизно. І він тоді мені «зізнався», що він «кохає» мою сестру все одно…Я так зрозуміла він не знав кому про це набрехати, щоб йому вже хоч хтось повірив, і обрав мене як найслабшу та найдовірливішу ланку.
Його зраду вона сприйняла аж занадто болісно. Вона почала пити і якось вона в самотності випила пляшку горілки на автобусній зупинці, втратила свідомість і у неї стався епілептичний напад або щось типу того: були конвульсії і її якось врятували.
Це єдиний відомий мені епізод її депресії. Скоріше, напевно, розпачу.
Я розумію природу цієї поведінки і цього стану: вона була дійсно щаслива, облаштовувала помешкання, їй подобалась її дитина, вона була розумною і могла виховати особистість, і за це замість кохання, турботи, опіки, ніжності, вона отримала звичайного убогого зрадника. Це боляче. Але я не знаю якими були їхні стосунки до того, це правда.
Після того минув якийсь час, я дізналась, що їй робили операцію по видаленню з вуха сірної пробки. Тобто вона забула чистити вуха.
А далі вже все покотилось, як котиться зазвичай у всіх, хто НЕ переживає подібне. Вона знайшла іншого чоловіка, він був старшим за неї на 10 років. Вони жили разом і вона знайомила його з усіма рідними, він бував на спільних святкових застіллях у нашої бабушки. Я тоді зустрічалась зі своїм першим хлопцем, а квартира того нового чоловіка моєї сестри знаходилась недалеко від помешкання мого хлопця і ми часто проходили під тими вікнами. Декілька разів моя сестра бачила нас з балкону.
Вони разом почали вживати. Я не знаю, можливо у неї був досвід і до того. Я пам’ятаю якось ми сиділи з нею поряд за столом на дні народження її рідного брата – мого двоюрідного – і вона тоді пошепки розповіла мені, що у неї був досвід сексу втрьох з двома чоловіками. Вона описувала їх як чоловіків із гарними тілами і що один з них мав пірсинг в пупку. Типу що це було дуже звабливо-привабливо. Я зрозуміла її тоді, і чесно теж хотіла мати такий досвід.
Тоді, коли вона вже була із цим старшим за неї, вона розповідала мені про те, як спробувала під галюциногенними грибами посидіти у ванні – це було прикольно, бо піна начебто говорила до неї. Вона також згадувала про кокаїн, але ця історія вже була більш профільною для вух мого старшого брата – я такі речовини сприймаю різко негативно.
Скінчились ті її стосунки тим, що той старший за неї чоловік виїбав свою знайому, яка приїхала до них з моєю сестрою в гості, коли моя сестра була у сусідній кімнаті.
Після того минув ще якийсь час – у мене усі часові рамки та періоди до певної міри стерті у цих історіях, бо вони були у кращому випадку третьорядними в моєму житті – і вона почала стосунки із колишнім зеком.
Як виявилось, мій старший брат його знав. За що сидів той чоловік я не знаю, або забула. Або за тяжкі тілесні або за вбивство. Його звали Артур і, мені здається, не в останню чергу вона обрала його за ім’я: персонаж мультика з чарівним мечем.
Скоро у них народилась дитина: чому і навіщо я не знаю. Це була дівчинка і у неї були чорні зуби. У неї від народження були чорні зуби. Карієс. Або той Артур був героїновим наркоманом, або я не знаю які ще глибокі зміни та вади здоров’я дають такий результат на здоров’я потомства.
Декілька разів я гралась з тією дитиною, коли вони з сестрою бували у нас вдома в гостях. Оцінити її розумові здібності я не намагалась: вона лякала мене своїми чорними зубами і знаючи хто її батько, я взагалі не сильно приймала цей вилупок як щось достойне життя. Вибачте на слові. На жорстокому слові сказаному у відношенні «дитини». Наврядчи ця істота мала б взагалі з’явитись на світ.
Артур, як ми усі могли б очікувати, виявився не білим і пухнастим, не перевихованим, не відновленим і усе таке інше. Він приходив до батьків моєї сестри і залякував їх погрозами про насилля. Щось дуже мені відоме. Не знаю чи бив він мою сестру, взагалі я НА ЩАСТЯ з ним жодного разу не перетнулась, але те, що він не збирався з нею просто взяти і розійтись – це факт.
Що мене дійсно дивує: настільки усім насрать що від кого та чому вагітніє та народжує? Примус, згвалтування, поганий генофонд, розповсюдження венеричних і СНІД-у взагалі нікого не цікавить?
Людство, та його частина, до якої я дотична, очевидно остаточно втратила жагу до існування.
У мого тата був друг по університету, Гєша. Гена тобто. Він був зростом приблизно вполовину мого папи. Я жодного разу не чула, щоб мій тато підколював того Гєшу за зріст або був зневажливим до нього через це, ставився якось особливо-применшувально. Гєша в університеті був або важкоатлетом або борцухою, і мій тато щиро його обожнював.
