Деякі люди виїзд з окупації уявляють як похід в магазин: ну взяв собі і виїхав. А ця історія буде про шалений варіант виїзду, на який ми так і не наважилися. Сідайте зручніше, я починаю.
Коротко: окупація, відсутність світла, газу та будь-якого зв’язку, обстріли щогодинні. Виїзд на підконтрольну Україні територію - заборонений.
І ось: “вчора Назаренки виїхати змогли, вже в Кривому Розі”. ОГО, ТАК! Це наш шанс. Ага, шанс, якби. План виїзду такий:
Крок 1. Під час комендантської години виїхати в сусіднє окуповане село. Варіанта є два.
перший: вас вивозить чоловік, який самостійно домовляється з окупантами. плюси: ти гарантовано виїдеш з села і тебе не застрелять одразу. мінуси: максимум він може вивезти за раз 3 людини, а нас було 10.
другий: ви виїджаєте на своєму авто. плюси: вас не обмежують в кількості людей. мінуси: вас можуть пристрелити ще на виїзді, машину доведеться лишити в чужому селі, треба десь взяти машину.
Крок 2. Ви добираєтесь до села і пересідаєте на трактор місцевого жителя (щось типу такого) і він полями везе вас до річки.
трішки уточнень: починаючи з кроку 2 ви маєте оминати окупантів.
Крок 3. Надувним човном місцевий житель переправляє вас на інший берег, де вас зустрічає ЗСУ. Але якщо вас засічуть окупанти, то GAME OVER, по вас почнуть шмаляти з автоматів.
Ризиковано? Йобаний, звичайно. Чи хочеться на волю? Однозначно. Тож ми ходили, звішували всі ЗА та ПРОТИ, міркували, де нікому не потрібну машину можна взяти… Але поки ми наважувалися (приблизно 1,5 дні) так виїджати, про цей шлях виїзду дізналися і його прикрили.
