Історія акселераціонізму
В минулому тексті я представив свій особистий погляд на те, чим є той самий акселераціонізм, слово, яке за останні роки провело кучу кульбітів, від локального мему до “ідеології терористів”. Але моє уявлення тільки моє, а є не єдина людина світі, тому я хотів доповнити своє бачення акселераціонізму історичною справкою, ну і можливо вперше зайнятись саме віртуальною археологією філософії, так як майже всі хто береться за цю справу путається в датах та й взагалі не розуміє про що йде мова. Але ми візьмемо сам термін та його генезис та спробуємо зрозуміти, який шлях він пройшов і куди він може піти далі — повністю перейти у власність техно-олігархів, виступивши естетично-ідеологічним виправданням їх влади, чи все ж таки продовжити своє існування там, де і почав — в мережі.
0.0.Пра-історія
Багато вже знає, що відбулося до появи терміну — Маркс, Ніцше, Фрейд (пізніше Лакан), потім травень `68, а за ним Дельоз та Гватарі пишуть “Анти-Едипа”, пізніше Ліотар відповість “Лібідальною економікою”. Потім йде Бодрійяр. Після цього ці роботи потрапляють до Університету Варвіка, де кіберфеміністка Сейді Плант і Нік Ленд організовують CCRU — групу, яка пізніше виродилася в культ. Я не буду розповідати детально, тому що це все ще праісторія — ніхто з цих людей цим терміном не користувався, так як його не існувало, та й це історія саме “акселераціонізму”, а не CCRU, а розбирати їх базу впливів нам було б занадто довго. Звісно, прийнято вважати, що цей концепт з’явився прямо тут, але насправді ні — він знаходився в стані зародка, можна сказати, те, що робили CCRU, спрацювало як те саме гіпервірування, так як запустили процес появи концепту, не виступивши в першу чергу його авторами per se. Що цікаво, зараз існує рух, який намагається саме відтворити теорію і практику ортодоксичного CCRU під назвою неолемуризм, тому все треба змиритися з фактом, що акселераціонізм — це явище вже пост-CCRU. Але в Communiqué One Message to Simon Reynolds члени CCRU заявляють про те, що “[Їх] emergence is sequenced and accelerated by a series of singularities”, і знову ж в CCRU Collected Writings вони говорять про акселерацію про акселерування (“the grays are generated as a cosmic Axsys hoax, duping the human race into accelerating Axsys production” та “radically accelerate the (re-)emergence of machine intelligence”.) Але саме слово і його похідні вживаються всього 12 разів і майже завжди в контексті машинного інтелекту чи AxSys. Ми, на жаль, не зможемо в рамках нашого археологічного дослідження розібрати, скільки разів згадали це слово в блозі Hyperstition, який знаходиться на основі Abstract Dynamics, так як половина постів поламана.
Використання слова, як відомо, пішло від Ніцше до Дельоза і Гватарі, а саме “Not to withdraw from the process, but to go further, to "accelerate the process," as Nietzsche put it”, і якщо процес в Д&Г — це очевидна детериторизація, то в CCRU я би посперечався — активно говориться саме про акселерацію машинного розуму, який ідентифікується з капіталізмом. І прошу вас, давайте не путати “акселерацію” з ленінізмом, який про “чим гірше, тим краще”. Звісно читач спитає, в чому різниця? Д&Г активно говорять про те що Капітал це можливо найбільше детериторизуюча сила, але так - поки капітал детериторизує, Капіталізм як система все ж займається ретериторизацією, тому нам не можно прирівнювати ці речі, як це робили CCRU, але не тому що вони помилялись, а для того щоби зберігати яку не яку точність термінології. Прийняті тут рішення CCRU хоч і вплинуть на інших теоретиків, але не будуть універсальними, так як пізніше модним стане “поворот до Дельоза”, де він Лендівської єресі в пошуках більш “чистого”, хоч досі темного акселераціонізму (Dark Deleuze). Звісно, основна критика — це надмірне, екстремальне зосередження Ленда на детериторизації — від чого він, звісно, відмовиться, але шкода буде нанесена у формі “нігілістичного” акселераціонізму, який, як уже було сказано, є скоріше поверненням до тактик ленінізму або і взагалі правим ленінізмом.
Як все ж таки акселерувати процес? Для CCRU це було зрозуміло — якщо машинний інтелект існує в майбутньому, нам потрібно, як у “Василіску Роко”, викликати його. А як ? Звісно магічно, або гіпервірувально, а тобто створити естетику, містику, теорію яка не відповідає моменту а націлена на майбутнє, точніше евокацію майбутнього в наш час. На момент 2004 року могло здатися, що закляття не спрацювало, діяльність CCRU була здебільшого дуже локальною, і вони в той же час зникли, в якійсь мірі — принесли себе в жертву. Не учасники групи, звісно, а сама група як колектив. Але в якійсь мірі кожен її учасник вже був інфікований ідеєю “акселерації”, яка на той момент лишалася в контексті попередніх мислителів, не виявляючись чимось насправді окремим, скоріше спровокавним цими мислителями бажанням «мислити капіталізм у собі поза будь-яким співвідношенням з людським». Так от, саме ці “інфіковані” рознесли цей поки неоформлений набір ідей — акселерація, штучний інтелект, капіталізм як прибулець, theory fiction, дельозо-гватаріанство та теоретизування нових медіа — по тогочасній блогосфері, створивши, як каже Метт Колкухун, “Post-CCRU блогосферу”. В ній же були як колишні представники CCRU — Hyperstition (Ленд), K-PUNK (Марк Фішер), так і молоді люди, які не встигли на саме святе, але загорілися ідеєю його повернути, про яких і далі піде мова.
0.1. За хвилину до
19 жовтня 2008 року Алекс Вільямс запостив у себе в блозі текст “Ксеноекономіка та безмежний капітал”.Текст не менш історичний, тому що пишеться він в момент економічного кризису 2008 року і говорить про провали лівих і про те що кризис, в приципі, це не смерть капіталізму, а можливо ще одна його мутація, і саме тут Алекс пропонує виключити антропоцентричність при мисленні капіталізму, “ксеноекономіка”, сприймати його як чужерідну не-органічну форму життя, “це вже було”, скажуть уважні читачі, але історичність тексту не повністю полягає власній складовій! Наступним кроком Алекс атакує Трудову теорію вартості (Ідеаліст!), і знову робить те що зробили CCRU - називає Капіталізм “процесом” але нажаль далі скатується в унилий ленінізм, про те як “використовуючи капіталізм проти капіталізму” можна буде його знищити (і паралельно заявляє про розрив з Дельозом).
Навіть на той момент текст здається трішки пафосним та нігілістичним, що, звісно, можна зрозуміти, якщо прийняти до уваги момент написання. Мені нічого про нього сказати — він не говорить майже нічого нового, а ви чули колись про ксеноекономіку до цього? Я ні. Так ось, ми нарешті прийшли до появи самого терміну. Зайдіть в коменти! Там по всім правилам інтернету автора почали критикувати, але один з читачів звісно вирішив свою критику оформити в окремий пост
1.0 Явлення акселераціонізму народу.
Бенжамін Нойз виступив автором терміну саме в цьому пості, який критикує текст Алекса і діагностує цю тендецію, яку він напевне бачив вже до Вільямса - «екзотичний варіант la politique du pire : якщо капіталізм породжує власні сили розпаду, то необхідність полягає в радикалізації самого капіталізму: чим гірше, тим краще. Ми можемо назвати ці позиції акселераційними». Тобто для Нойза акселераційний підхід не є чимось новим (творінням Вільямса чи CCRU), а постійною спокусою всередині радикальної думки, а от головним винуватцем повернення такої тендеції він називає саме Ліотара з його “Лібідальною Економікою”, від якої він все ж таки пізніше відмовився. Я дуже згоден з Нойзом тут — дельозо-гватаріанство — це набагато позитивніша і “оптимістичніша” теорія, на відміну від “ЛЕ”, в якій нігілізм та фаталізм з кожної сторінки стікають як чорна жижа, і вірогідно саме звідси (і з захоплення Батаєм) береться важлива теоретична та естетична частина акселераціонізму, а саме зосередження на темному - гігеріанстві, Лавкрафті, Берроузі і так далі.
Потім Нойз береться за інший текст Алекса, де ми можемо побачити перше роздорожжя акселераціонізму.
По-перше (якщо вірити апріорним дискурсивним хонтологам), як я вже натякав вище, ми могли б уявити собі більш нігілістичну естетику, яка прагне не просто вивести на перший план процеси постмодерністської аудіонекромантії, а радше пришвидшити систему до її остаточного загибелі, пришвидшити темпи зміни моди до точки непоправного колапсу. Замість акта шанування, жалоби, дотику до неможливих всесвітів здалеку, це було б навмисним і радісним ствердженням [варіант а]. Як варіант, ми могли б розглянути аналіз Бадью щодо виникнення нового, який передбачав би більш стратегічне дослідження того, де саме існують місця подій та історичні ситуації поп-музики в нашому теперішньому часі: ті регіони, які з ситуативної точки зору здаються маргінальними та, власне, невирішеними. [варіант б]
Звісно, Нойз обирає варіант Б, що зрозуміло — варіант А досі несе ось цим “цим гірше, тим краще”, таким собі поверненням духу ’68 в його найгіршій формі — нігілізм, авантюризм і ідіотизм. Але як би не критикували цей і інші тексти, ми маємо розуміти що якраз ці два поста - Алекса і Нойза - формують акселераціонізм в його першому питанні - “якщо капіталізм розвивається в сторону нашої непотрібності, як ми можемо стати більш сприйнятливими до способів, що допоможуть нам розвиватись в сторону його непотрібності?” перефразовуючи Колкухун. Але я не погоджуюсь, — мені здається, що першим є не питання, а страх — страх того, що “ми станемо не потрібними”. Тобто справжній мотиватор всіх цитованих мною авторів — це страх і різні спроби з коупити. Цей страх викликаний тріумфом капіталізму, ну і звісно як у людей лівих поглядів перша реакція на страх перемоги капіталу це брейншторм на тему “як його знищити, якщо старі способи не спрацювали?” Перша емоція новонародженого акселераціонізму це страх, стадія заперечення, він зовсім чомусь не похожий на себе в зародку, тобто на лендіанство чи лемуризм, які навпаки бачили капіталізм хоч і чудовиськом, але таким чудовиськом яке народить щось прекрасне - Neo-China arrives from the future. Звісно, у лівих дві реакції — Алекс хоче мобілізувати руйнівні сили всередині самого капіталізму для його знищення, то Нойз вибирає варіант Б, тобто якщо і вибирає акселераціонізм, то самий простий, майже бланківський, як нову форму лівого повстання. Тобто нам варто зрозуміти, що Нойз вважає акселераціонізм явищем і проблемою чисто лівого руху, тобто це не щось навіть окреме, а просто тенденція теорії і практики.
1.1 Перша ступінь оформлення.
Бог любить троїцю, так що в дискусію входить Марк Фішер — тяжко уявити когось, хто б краще підходив для того, щоби розібратися в цій дискусії. Фішер сходу ставить діагноз, а точніше, дає нарешті сучасну трактовку акселераціонізму Вільямса — ліве лендіанство. Так-с, іронічно, що термін, який сьогодні асоціюється з Лендом, в першу чергу, спершу розумівся як ліва версія його власної теорії, яка на той час ніякої назви не мала, «нігілізм без негативності» називає це Фішер, нігілізм без симптомів хвороби лівих, а саме постійно “реактивності”. На цей момент акселераціонізм і лендіанство все ще окремі, але ми зараз відійдемо від тексту Фішера (рекомендую почитати вам його самим) та спробуємо розібратися в точках, в яких Вільямс і Ленд сходяться.
По факту, лівий Вільямс і правий Ленд обоє говорять мовою капіталу. Молодий акселераційний підхід виражає фантазію капіталізму про самого себе : «Я непереможний, безмежний, нелюдський…ууууууу» Тобто якщо Вільямс створює ці готичні образи в негативному ключі, то Ленд, навпаки, бачить красу в цій пітьмі та тянеться до неї, він на той момент вже довів своє гігеріанство та анти-гуманізм до сучасних параметрів, тобто визнавати людей акторами (як Вільямс) він відмовляється. На цей момент ми вже спокійно можемо сказати, і як це потім скаже Фішер, — акселераціонізм — це філософія Капіталу, філософія неолібералізму. Звісно, для Фішера, Вільямса і Ленда це погано, тому що перші два зліва, а другий справа, тому неолібералізм, що знаходиться посередині для них, це завжди погано. А для мене це не те і не інше, для мене це факт. Вустами лівого і правого (це буде далі) акселераціонізмів говорить ліве і праве крило Капіталу, не капіталісти, а саме той Інтелект/AxSys, який так любить Ленд. Тільки от, на мою думку, лівизну, що правизну йому надають люди, яких я, на відміну від Ленда, відмовляюся повністю виключати з картини. Чому?
Я прошу вас уявити Сполучені Штати як інопланетну могутність розміром з планету, тобто оцінити поведінку та можливості Сполучених Штатів як конкретну, просторово розподілену сутність, деякими або всіма її частинами є люди, сутність, в якій окремі люди відіграють ролі, дещо аналогічні ролі, яку відіграють окремі клітини у вашому тілі. Якщо ви готові відкинути контигізм та інші морфологічні упередження, я не думаю, що це нестерпно дивна перспектива. Як дім для свідомості, мозок кролика явно не є більш складним. Я залишаю відкритим питання, чи включати ми такі об'єкти, як дороги та комп'ютери, до частини тіла США, чи натомість як частину їхнього середовища.
If Materialism Is True, the United States Is Probably Conscious
Eric Schwitzgebel
Я вважаю, що говорити мовою Капіталу можна, але від його імені? Навіть такий анти-гуманіст як Ленд “human all too human”, його людяність просочується і вбиває акселераціонізм, заражає те що має бути не-людяним людяністю, або скоріше напевне занюрує його політичий дискурс, до якого йому скоріше всього немає діла, як нам до власних клітин, звісно поки вони не почнуть шалити.
