Це не перебільшення)) мене надзвичайно вразило, після Посла прочитав ще Князь Кий Малика і отримав купу задоволення!
Але деякі моменти мене дуже дратували. Перше автор зловживає сюжетом, звичайно це пригоди і чим більше подій тим краще але коли він навмисно прикручує індійську болівудщину: розлучені в дитинстві брат і сестра шукають один одного, а зустрівшись ледве не одружуються)) або коли автор використовує замениті слова "євреї теж люди якщо їх вдарити їм так само боляче" тіки промовляє їх раб, це звичайно резонує але занадто грубо скроєно, на мій смак. І це не просто поодинокі речі, на цьому будується майже вся книжка, ви буквально вгадуєте звідки насмиканий матеріал для наступної сцени. Ага, ось герої перепливають море, шторм, один з них зізнається в гріхах і приносить себе в жертву, сподіваючись вгамувати стихію.
Друге мені надзвичайно складно було зрозуміти психологію людей середньовіччя. Ще з підручника нам віддомо, що татари були союзниками козаків і в той же час татари збирають ясир, ось вони воюють поруч, а наступної миті вриваються до вашого сусіда і арканом тягнуть ясир, ну як це? Або козаки визволяють людей з рабства, серед визволених багато потурканів, які не хочуть вертатися на Україну, у них діти в Криму, чоловік, інше життя- їх вирубають, як зрадників, це ще, більш менш, можна зрозуміти. Але все одно надто схематично, плакатно, однозначно. Що козаки діти, вперше стикаються з таким явищем? звідки така реакція?
Колись читав 7 томів Маккалоу про Рим, боже мені так мріялось або щось схоже з'явилося про історію України! Щоб багато, щоб ковталось, щоб на кожна сторінка відкриття. Малик наблизився майже впритул, він не замахується на фундаментальні питання, як це робила Маккалоу в Римі, мало роздумів, історичної канви, більше пригод, подій. Читати дуже цікаво!
