Хоча сам факт зустрічі Хубілай-хана та Марко Поло викликає сумніви, його розповідь про Японію, імовірно, ґрунтувалася на переказах, які він почув десь на Сході.
«Розповім вам дивовижну річ про палац Володаря того острова. У нього є величезний палац, дах якого повністю вкритий чистим золотом — так само, як у нас церкви вкривають свинцем. Його вартість годі й уявити. Підлога палацу та кімнат зроблена з золотих плит завтовшки два пальці, а вікна також із золота. У цьому палаці багатство перевищує будь-які межі. Там зберігають велику кількість перлів рожевого кольору — великої, досконалої форми, таких самих цінних, як білі, а також чимало іншого дорогоцінного каміння».
Хубілай-хан, почувши про багатства Японії, склав план її завоювання.
У 1268 року лист Хубілай-хана, який був надзвичайно дружнім з монгольської точки зору, хоча і погрожував війною, якщо японці не погодяться на дружні стосунки, досяг японців, з не дуже дипломатичним формолюванням: «це призведе до війни, і кому подобається такий стан речей? Подумай про це, о царю!»
Другий лист був від корейського союзника Хубілая, царя Корьо, в якому він писав, що Хубілай не мав наміру втручатися в управління Японською імперією. На цьому етапі Хубілай не був схильний йти далі, ніж м’які погрози. Він все ще мав взяти під контроль землі Південної Сун на півдні Китаю, і зміцнював свою владу в Кореї. Можливо, він відчував, що не може ігнорувати Японію через її міцні торговельні зв’язки з його ворогами Південною Сун;
У 1269 році сімдесят монголів та корейців з'явилися на Цусімі та вимагали відповіді на листи хана; сьоґун знову не відповів, і місія повернулася додому з кількома полоненими, яким дозволили відвідати палац Хубілая, перш ніж їх відправити додому, в надії, що їхні розповіді про могутність та велич шокують бакуфу;
Але у відповідь у Японії пролунали лише молитви за мир і ритуальне прокляття монголів. Навіть планований рейд на узбережжя Кореї скасували, аби не загострювати ситуацію.
У жовтні 1274 року перший монгольський напад нарешті вразив Японію. Фактично, це була спільна атака армії та флоту монгольського хана та його корейського васала, царя Корьо. Дев'ятсот кораблів пройшли передбачуваним маршрутом повз острів Цусіма до затоки Хаката – найкоротшим прямим шляхом з південного краю Кореї. Кажуть, що на борту було майже 30 000 чоловіків, хоча до цієї цифри слід ставитися з певною долею скептицизму. Щоб вселити жах на своїх ворогів, монголи, прибивали голі трупи японських жінок до бортів своїх кораблів. Хакату підпалили, але японці чинили дуже запеклий опір. Самурай Такедзакі Суенага у своїх ілюстрованих сувоях описав зустріч з іншим японським воїном, який був надзвичайно переможним у цей день:
«У Комацубарі я зустрів воїна на яблучно-сірому коні. Він був одягнений у пурпурові обладунки з візерунком у вигляді перевернутого наконечника стріли та малиновий плащ. Щойно розгромивши ворогів у таборі, він повертався зі сотнею вершників. Пірати втекли. Двох захопили. Він виглядав дуже хоробрим, ліворуч і праворуч, його супроводжували двоє його васалів, які несли голови – одну на мечі, іншу – на нагінаті.»
«Хто тут проходить і виглядає таким хоробрим?» — спитав я, а він відповів:
«Я Кікучі Джіро Такефуса з провінції Хіґо. Хто ви?»
«Я Такезакі Горо Хьое Суенага з тієї ж провінції. Дивіться, як я атакую!»
Сказавши це, я кинувся в атаку.
Після дня боїв проти високо мотивованих героїв монголо-корейські війська відступили, розгублені.
Другий напад на Японію відбувся через шість з половиною років після першого; монголи завербували велику кількість колишніх солдатів династії Сун для нового нападу на Японію. Цього разу Великий хан мав намір не лише встановити монгольське панування, а й заселити землю, оскільки кораблі перевозили сільськогосподарські знаряддя, а також зброю. Тих, хто чекав на смертний вирок, звільняли за умови, що вони погоджувалися служити у величезній армії, яку збирав Хубілай-хан.
Але японці були впевненів своїх силах. Вони вирішили впустити монгольських послів до Камакури, що, здавалося б, було добрим знаком. Однак, як тільки посли прибули, їх обезголовили, а голови виставили на показ, що зробило напад неминучим.
Після минулого нападу Хакату укріпили побудувавши кам'яну стіну довжиною дванадцять з половиною миль навколо затоки, фрагменти збереглися досі. Тим часом друга хвиля атакуючих зібралася на західному краю Кюсю, біля невеликого прибережного острова Такесіма.
Серед подвигів особливо виділяється вчинок Кавано Мічіарі. Він уже чинив опір загарбникам у 1274 році, і цього разу також проявив хоробрість, захищаючи стіну. Побачивши, як чапля підхопила стрілу та кинула її на один із монгольських кораблів, він сприйняв це за знак перемоги японців. Разом зі своїм дядьком вони вирішили, завдати удару в саме серце монгольського флоту. Перепливши затоку на кількох невеликих човнах, вони проникнути всередину монгольського флоту, монголи пропустили їх припускаючи, що ті, везуть пропозицію здатися. Захопивши флагманський корабель, здивований екіпаж якого здався після того, як Кавано вбив грізного солдата-велетня. Також поранений Кавано взяв у полон одного з монгольських генералів, під час рейду його дядько загинув. Написавши вірш на згадку про свій подвиг Кавано повертаючись на сушу. Ці подвиги зробили його японським героєм. За військового правління бакуфу повага до військової майстерності самураїв зросла до нових висот. Одного чи двох захисників Японії від монголів навіть шанували як богів наступні покоління.
Усіх цих зусиль було недостатньо, щоб стримати хвилі загарбників. Корейські кораблі прибували до Цусіми. Острів'яни намагалися втекти в гори, але крики їхніх дітей видавали їхні схованки, і корейці безжально влаштували різанину острів'ян.
Потім загарбники бомбардували мешканців Ікі, наступного острова між Кореєю та Японією, вибуховими керамічними сферами, що запускалися з катапульт. З іншого боку, тісні умови на борту монгольського флоту сприяли поширенню хвороб, через що, як визнають китайські джерела, було втрачено 3000 чоловіків.
Монгольські командири виявили, що неможливо координувати дії різних загонів, що прибували з Кореї, вони почали розуміти, що затока Хаката добре захищена і не підходить для масової висадки. Військово-морські загони, які прибули поблизу затоки Хаката, зв'язали свої кораблі разом, утворюючи безперервну лінію човнів – своєрідну контрстіну, що протистояла японцям, але при цьому не мали чіткого плану щодо подальших дій.
Невеликі японські човни докучали монгольському флоту, як оси, заповнюючи води затоки. Такезакі Суенага описав хаос у затоці Хаката:
«Я дію за секретним наказом. Впустіть мене на човен!»
Я привіз свій човен через Такамасу.
« Сюґо [ губернатор провінції] не наказував вам бути тут. Забирайте звідси свій човен!»
Не маючи жодного шансу, я відповів: «Як ви знаєте, мене не викликав сюґо . Я заступник сюґо, але прибув із запізненням. Виконайте мій наказ».
«Лорд Цуморі на човні. Більше немає місця».
Зрештою, Такедзакі дозволили піднятися на борт, і він бився енергійно, хоча й був поранений.
Тим не менш, для монголів все йшло досить добре: їм вдалося деякий час утримати клаптик землі, хоча їх і відтіснили до прибережних островів, загроза залишалася реальною. А потім, у відповідь на молитви захисників, «зелений дракон підняв голову з хвиль», небо потемніло, і раптом налетів сильний тайфун. Багато кораблів, все ще повністю завантажених солдатами, було викинуто в море або на сушу, а інші зіткнулися один з одним.
Японські, китайські та корейські описи того, що сталося, значною мірою збігаються. Кажуть, що 100 000 загарбників загинуло та 4000 кораблів затонуло, хоча, швидше за все, йдеться про 10 000 чоловік та 400 кораблів.
Один із найцікавіших описів монгольського вторгнення надав Марко Поло. Він знав лише про один напад на Японію, а саме другий. За словами Марко Поло, два «барони», які керували експедицією, глибоко не любили один одного. Вони були «здібними та хоробрими людьми», і вирушили за наказом з портів Зайтун (Цюаньчжоу) та Квінсай (Ханчжоу). Вони висадилися в Японії, Поло розповідає яскраву історію, в якій вісьмох полоненних японців відправили на страту, але відрубати їм голови чи завдати будь-яких ран виявилося неможливим, оскільки під шкіру їм було вставлено чарівний камінь. В результаті жорстокі монголи забили їх до смерті. Однак незабаром здійнявся дуже сильний вітер, і монголи були змушені відступити. Багато кораблів затонуло, але 30 000 чоловіків під командуванням одного з баронів знайшли притулок на безлюдному острові, сподіваючись, що решта флоту під командуванням іншого барона прийде і врятує їх, і хоча флот пропливав повз острів але «барон, не виявив найменшого бажання повернутися до свого колеги на корабель і залишився натомість на острові».
Після цього японці направили туди свій власний флот. Армія, що зазнала корабельної аварії, втекла в гори. Поки японці шукали їх, монголи підкралися до японських кораблів і захопили їх. Потім вони відпливли з японськими прапорами до того, що він називає «Великим островом», де їх зустріли як японських героїв, що повернулися. Тож вони висадилися та рушили на японську столицю, яку й захопили. Японці контратакували та обложили столицю, і через сім місяців монголи погодилися здатися «за умови, що їхні життя будуть збережені». Тим часом доля двох баронів була набагато похмурішою: їм таки вдалося дістатися додому, але їх відправили на страту, бо один утік, а інший «ніколи не поводився так, як належить доброму солдату».
Очевидно, що розповіді Марко Поло про Японію є сумішшю правди та вигадки, що нагадує казку – з чарівним камінням та неіснуючою окупацією Кіото. Розповідь Поло про суперництво між командирами, безумовно, є достовірною. У японській версії один командир захворів, а інший не зовсім знав, що робити, що створює враження хаотичної відсутності лідерства, а не сварки між суперниками. Тож не слід ігнорувати Поло, але найкращим доказом того, що сталося, є фізичні залишки монгольського флоту та армії.
Однією з підказок була бронзова монгольська печатка 1277 року, що належала командиру армії, знайдена на острові Такасіма. Це підтверджує, що якорі, ядра катапульт, кераміка та інше спорядження, виявлене біля берегів командою дайверів, були залишками розбитого монгольського флоту. Коли з глибини підняли шматки дерева, виявилося можливим датувати їх дванадцятим чи тринадцятим століттям, а наявність білої порцеляни з південного Китаю підтвердило, що це був флот, який Великий Хан відправив проти Японії.
Кораблі, завдовжки до 60 метрів, здебільшого побудовані з камфорного дерева, перевозило вишукану кераміку, мечі, стріли, арбалетні болти та бомби, зроблені з обпаленої землі та начинені осколками, і навіть частина скелету воїна, з залишками шкіряних обладунків.
Але найпереконливішим доказом був аналіз дерев'яних фрагментів самих кораблів. Сліди іржі показали, що дошки були скріплені досить хаотично. Самі кораблі були погано відремонтовані з попередніх походів, або насправді були поганої якості з самого початку. Підготовка величезного флоту у поспіху мала неминучий наслідок: кораблі були допущені до експлуатації без належної перевірки (хоча один шматок дерева, знайдений під водою, був сертифікатом огляду, виданим засвідчити якісний ремонт).
Багато горщиків, взятих на борт, були погано виготовлені, ніби їх поспіхом випалювали в печах, і є сумніви щодо ефективності великого кам'яного якоря, зробленого з двох частин. Монгольський флот цілком міг пережити шторм але кораблі мали мало шансів проти тайфуну, оскільки були так погано побудовані що розвалилися під навантаженням. Відкриття залишків флоту Великого Хана є одним з головних досягнень морської археології і добре узгоджується з історичним наративом.
