Оригінально публікація на ЖЖ від 02.03.2021.
1 березня 2014 року російські засланці захопили Харківську ОДА .
Того горезвісного дня я на власні очі побачив увесь той навезений тлум, що курсував по середмістю у не в змозі відрізнити театри від адміністративних будівель, чув гомін із чужинським акцентом. Я зупинився під Кобзарем. Неподалік монументу Шевченкові ридала дівчина — була переконана, що під час штурму ХОДА загинув її друг. Згодом, на щастя, стало відомо, що жоден із побитих не помер. Повз мене проходили озброєні палицями і битками юрби. «Сколько время? По-нашему семь» — перекинулися між собою молодики у смугастих стрічках. Була п’ята година зимового часу за Києвом. А от у Москві, котра тоді жила за цілорічним літнім, — дійсно вже сьома.
І це був Харків, у якому тільки-но, 22 лютого, багатотисячним мітингом харків’яни зірвали сепаратистський з’їзд, злякали особисто Януковича, який засів у заміському готелі «Суперіор». І ось за тиждень Росія втопила місто в своєму бидлі — везла звідусіль: і з сусіднього Бєлгорода, і з далекої Вологди, — та хвиля відхлинула наступного ж дня. Місто і країна встояли. Кремль прорахувався: можливо прислати москвича підняти російський прапор над державою адміністрацією, але втримувати той прапор потрібні місцеві, а місцевих дурнів, на щастя, забракло.
Дурні, звісно, були. Саме вони, вже ізольовані від Росії, вчинили квітневий заключний акорд. І тоді всі побачили невідповідність цієї «сили» масштабові міста-мільйонника, а тим паче масштабові української держави.
Оригінально публікація на ЖЖ від 16.02.2021.
Цікаве поєднання Другої світової війни і Розстріляного відродження:
У вірші, написаному з нагоди визволення Харкова від німецької окупації, Володимир Сосюра згадує будинок «Слово», у котрому мешкало чимало українських літераторів, репресованих у 1930-ті роки.
Слід зауважити, що текст вірша майже не гуглиться в мережі. Можливо, цей поетичний твір ніколи не публікували повторно.
Знайдено у 8 (60) номері щотижневика «Литература и искусство» за 23 лютого 1943 року.
О Харків мій!
Ти знову наш! Сокольники і поле,
мости і даль, і Лопань і сади…
Ти наш, ти наш, чужим не був ніколи,
о, Харків мій, навіки, назавжди!..
Весь у крові, в руїнах, у пожарі,
ти одбивав навалу в злих ночах,
і під шоломом очі темно-карі
сіяли гордо… Навіть на ножах
ти не здавався… Пси голодні вили
в твоїх кутках, на вулицях глухих…
Багнети злі твоє терзали тіло, —
ти не здавався… Ждав синів своїх…
І от, вони, у сяєві, у славі,
прийшли в громах, визвольники твої…
Лежать бандити покотом… криваві
од них повзуть по бруку ручаї…
О Харків мій… Будинок рідний, «Слово»…
Квартира та, число п’ятдесят сім,
де я любив, так ніжно й малиново,
де в щасті жив… О мій, далекий дім!..
Чи ти стоїш?.. А ні?!. То знову встанеш,
як діамант!.. і зацвіте Будпром,
як рідний край… А ти на мене глянеш
отим знайомим дорогим вікном,
де з-за фіранки золота голівка
дивилась в тьму, чи йду я, чи не йду…
Так бий же, бий в обличчя риже, цівка,
щоб залунала музика в саду!..
У тім саду… в садах по Україні,
на тій землі, куди ладен я йти,
хоч й на обрубках ніг!.. О сни чаїні,
моєї юні росяні цвіти!..
[Останній куплет не наводжу через політичну застарілість]
8 квітня 2014 року бійці спеціального підрозділу НГУ “Ягуар” звільнили від сепаратистів-захопників будівлю Харківської обласної державної адміністрації .
