Іноді достатньо відкрити коментарі під гучною новиною, щоб здалося: в інтернеті всі сваряться, ображають одне одного й займають максимально радикальні позиції. Але чи справді онлайн-спільноти настільки агресивні, як це виглядає зі стрічки?
Можливо, проблема не лише в тому, що люди пишуть. Важливо й те, хто взагалі наважується писати, а хто після кількох неприємних дискусій просто переходить у режим читача.
Саме на цю закономірність звернули увагу дослідники, які протягом чотирьох тижнів спостерігали за політичними дискусіями на Reddit.
Що показало дослідження
Учасники оцінювали онлайн-дискусії за різними характеристиками — зокрема, за рівнем агресивності, неповаги та конструктивності.
Виявилося, що користувачі реагували на одне й те саме середовище по-різному.
Ті, хто сприймав обговорення як токсичні, агресивні або непродуктивні, частіше залишалися пасивними читачами. Вони продовжували стежити за розмовою, але рідше долучалися до неї власними коментарями.
А ось із найактивнішими учасниками ситуація була іншою. Люди, які вже багато писали в дискусіях, за подібних умов могли продовжувати свою активність і навіть збільшувати її.
Дослідники називають таких учасників power users — надзвичайно активними користувачами, які створюють непропорційно велику частину контенту.
І тут починається найцікавіше.
Як кілька найгучніших голосів можуть створити ілюзію більшості
Уявімо дискусію, яку читають сто людей.
Дев’яносто з них просто переглядають коментарі. Ще десятеро регулярно відповідають одне одному. Якщо саме ці десять користувачів постійно сперечаються, займають різкі позиції та залишають десятки коментарів, саме їхні погляди ми й бачитимемо найчастіше.
Створюється парадокс: найпомітніші голоси не обов’язково є найчисленнішими.
У стрічці просто краще видно тих, хто:
частіше коментує;
довше залишається в дискусії;
активно відповідає на критику;
не уникає конфліктів;
має більше мотивації продовжувати суперечку.
А люди, які не хочуть сперечатися, можуть залишатися практично невидимими.
Саме тому десятки агресивних коментарів ще не означають, що так думає більшість читачів.
Мовчання не означає згоду
Це одна з найважливіших деталей.
Коли людина не пише коментар, ми не знаємо, що саме вона думає. Вона може погоджуватися, не погоджуватися, сумніватися або просто не хотіти втягуватися в конфлікт.
Причин мовчати в інтернеті може бути чимало: небажання отримати негативну реакцію, втома від суперечок, брак часу або відчуття, що дискусія все одно нікуди не приведе.
Тому відсутність голосу в коментарях не можна автоматично трактувати як згоду з найактивнішими учасниками.
І саме тут виникає розрив між тим, що люди думають, і тим, що ми бачимо в онлайні.
Чи справді інтернет стає токсичнішим?
Не обов’язково.
Тут варто розділяти щонайменше два явища: реальну токсичність дискусії та сприйняття її як токсичної.
Реальна токсичність може проявлятися в образах, погрозах, приниженні чи агресивних висловлюваннях. Але дискусія може здаватися токсичною й без великої кількості прямих образ.
Наприклад, достатньо постійної поляризації, повторення одних і тих самих аргументів або відчуття, що ніхто не слухає співрозмовника.
Тому неприємне враження від дискусії ще не означає, що вся спільнота стала агресивнішою.
Є й інше важливе обмеження: дослідження стосувалося конкретних політичних обговорень на Reddit. Його результати не варто автоматично переносити на весь інтернет, усі соціальні мережі чи всі типи онлайн-спільнот.
Чому це важливо
Проблема стає особливо помітною під час політичних подій, криз та інших тем, які викликають сильні емоції.
Користувач відкриває коментарі, бачить десятки різких висловлювань і робить висновок: «Схоже, всі думають саме так».
Але за цими коментарями можуть стояти лише кілька надзвичайно активних людей.
Решта могли просто прочитати дискусію й нічого не написати.
У результаті онлайн-стрічка починає відображати не стільки думку всієї аудиторії, скільки поведінку найбільш активної її частини.
Чи можуть платформи змінити ситуацію?
Повністю прибрати конфлікти з інтернету неможливо — та й навряд чи це було б бажано. Гострі суперечки самі по собі не є проблемою.
Інша справа — середовище, у якому образи, переслідування або провокації змушують звичайних користувачів взагалі відмовлятися від участі.
Тут платформи можуть використовувати різні підходи:
ефективнішу модерацію образ і погроз;
обмеження повторюваних провокацій;
механізми, які заохочують змістовні відповіді;
безпечніші умови для нових учасників;
інструменти, що допомагають не плутати активну меншість із більшістю.
Водночас надмірна модерація теж створює проблему. Якщо видаляти будь-яку різку або непопулярну думку, дискусія може втратити різноманітність.
Тому питання не в тому, як зробити інтернет абсолютно безконфліктним. Важливіше зрозуміти, як не дозволити найгучнішим учасникам створювати ілюзію, що вони говорять від імені всіх.
То кого ми насправді бачимо в коментарях?
Можливо, це головний висновок із дослідження.
Коментарі під дописом — це не соціологічне опитування. Це голоси тих, хто вирішив висловитися.
Одні користувачі пишуть багато. Інші залишають один коментар. Треті лише читають. Четверті взагалі закривають сторінку, побачивши агресивну суперечку.
І всі вони є частиною аудиторії — просто в коментарях представлені нерівномірно.
Тому наступного разу, коли стрічка переконає вас, що «всі в інтернеті збожеволіли», варто поставити просте запитання: а скільки людей насправді говорять — і скільки просто мовчать?
Саме ця різниця може радикально змінювати наше уявлення про те, що насправді думає більшість.
