1
“Бісова дівка! Коли вже цих дітей навчать не перебігати дорогу деінде?! Грх… Як же макитра болить...
Так, треба подивитись що з автівкою.”
На диво, трава виявилась дуже м’якою і… великою. Очі пекли, і тому наш герой не міг їх розплющити. А коли він спробував піднятись на ноги, почав втрачати рівновагу і впав. Він намагався протерти очі, але щось було не так, а що саме він не міг усвідомити. Через хвилин десять, головний біль почав стихати, а очі перестали пекти. Нарешті можна було знов спробувати піднятись на ноги.
“Що це за чегири? Ніколи не бачив такої височезної… трави? А де автівка?” - він озирався намагаючись знайти свою машину, стовп у якій врізався кілька хвилин тому, чи, хоча б, дорогу. Але навколо була лише зелена-зелена трава. Висока трава. Дуже висока. Ні, ну насправді, вона була разів в три вища за нього, справжні трав’яні джунглі!
“Оце я вдарився, аж глючити почало”.
Усе було наче в тумані. Він намагався йти, але куди він не дуже розумів, аби йти. На щастя, через кілька хвилин він почув шум води й, крізь цю величезну траву, помітив як сонячні промені граються по хвилях річки. Вмитись було б непогано. Річка виявилась великою, дивно, у цьому районі взагалі ніякої води ніколи не було.
Він підійшов до води та нагнувся, щоб обмити лице. Промивши очі, він нарешті міг гарно роздивитись де він знаходиться. Але навколо була лише річка, земляний берег і оця величезна трава. Випадково кинувши погляд вниз, він обімлів.
У воді відбивалось блакитне небо, навіть були помітні… крони трави? Але найдивнішим було те, ХТО дивився на нього.
Він витягнув уперед руки і оглянув їх, потім почав торкатись тіла.
Повільно, але до нього все ж доходило, що сталось.
- Я хом’як???
“Ну що ж. Час познайомитись. Я - Генрі Хл… А хоче це вже не важливо.
Я жив собі спокійно, працював кухарем в невеличкому, але затишному ресторані. Ніколи нікого не ображав, ну майже… але вони цього заслуговували! Не скажу, що мені прям подобалось моє життя, але деякі живуть і гірше.
Того дня, я їхав з ринку, після дуже гарної угоди, придбавши ящик гарного вина для ресторану. Раптом на дорогу вибігла маленька дівчина з м’ячем, я розумів що не встигну загальмувати, і якось без роздумів, машинально, звернув у бік. І влетів у стовп.
А далі ви знаєте - я опинився незнамо де, і… я … хом’як…”.
