Керована зенітна ракета С-200В і її застосування Україною по території рф.

Коротенько пройдемось по історії, розповім вам про саму ракету та що вибухає в Ростові і Криму.

Всепогодна зенітна ракетна система великої дальності С-200 призначена для боротьби з сучасними і перспективними літаками, повітряними командними пунктами, постановниками перешкод та іншими пілотованими і безпілотними засобами повітряного нападу на висотах від 300 м до 40 км, що летять зі швидкостями до 4300 км/год, на дальностях до 300 км в умовах інтенсивної радіопротидії.

Історія

Розроблення зенітної ракетної системи великої дальності було розпочато в ЦКБ "Алмаз" 1958 року, під індексом С-200А (шифр "Ангара") систему було прийнято на озброєння військ протиповітряної оборони країни 1967 р. Практично всі найважливіші об'єкти країни перебували під її захистом. Надалі систему С-200 неодноразово модернізували: 1970 р. - С-200В (шифр "Вега") і 1975 р. - С-200Д (шифр "Дубна"). Під час модернізацій було значно збільшено дальність стрільби і висоту ураження цілей. У систему С-200Д введено модифіковану ракету 5В28М з великою дальністю і можливістю стрільби по віддалених цілях "навздогін", а також роботи в умовах активних перешкод. Зенітні ракети 5В21, 5В28, 5В28М, що входять до складу цих комплексів, розробляли в ОКБ-2 МАП (МКБ "Факел") під керівництвом генерального конструктора П.Д. Грушина, комплекс засобів виявлення і наведення в СКБ-1 "Алмаз" (генеральний конструктор Расплетін Олександр Андрійович - основоположник радянської школи з розроблення керованої зенітно-ракетної зброї, який у 50-х-60-х роках ХХ століття здійснював науково-технічне керівництво з розроблення зенітно-ракетних систем та комплексів С-25, С-75, С-125, С-200 та їхніх модифікацій, а також роботами зі створення системи протикосмічної оборони), пускові установки 5П72В - у КБ спеціального машинобудування.

Перші дивізіони С-200А ("Ангара") були розгорнуті з 1963 до 1964 рр. у передмістях Талліна. Загалом було розгорнуто 1950 пускових установок. Однак початок широкого розгортання С-300 призвів до скорочення кількості дивізіонів С-200 до 500 пускових установок у 1996 р.

У 1989-1990 р.р. проводили модернізацію системи С-200В з метою створення "Винесеної зенітної ракетної батареї" (ВЗРБ), призначеної для забезпечення пуску ракет по цілях, що супроводжуються радіолокатором РПЦ, у разі віддалення стартової позиції на відстань до 140 км. Для зв'язку з командним пунктом ВЗРБ надавалася проміжна кабіна сполучення. До засобів ВЗРБ були висунуті додаткові вимоги щодо скорочення часу розгортання з похідного положення, заміни частини апаратури, скорочення кількості кабельних зв'язків тощо. Однак надалі практичного продовження роботи з ВЗРБ не мали.

На заході комплекс отримав назву SA-5 "Gammon".

Склад комплексу С-200В

ЗРК С-200В - одноканальна система, що перевозиться, яку розміщують на причепах і напівпричепах.

Склад ЗРК С-200В:

• Загальносистемні засоби:

1. пункт управління К-9М

2. дизельна електростанція 5Е97

3. контрольна вишка К-7

• Зенітно-ракетний дивізіон

1. антенний пост К-1В з радіолокатором підсвічування цілі 5Н62В

2. апаратна кабіна К-2В

3. кабіна підготовки старту К-3В

4. розподільна кабіна К21М

5. дизельна електростанція 5Е97

• Стартова позиція 5Ж51В (5Ж51) у складі:

1. шість пускових установок 5П72В з ракетами 5В28

2. заряджальна машина 5Ю24

3. транспортно-заряджальна машина 5Т82 на шасі КрАЗ-255 або КрАЗ-260

4. автопоїзд - 5Т23 транспортно-перевантажувальна машина 5Т83 механізовані стелажі 5Я83.

Основними елементами зенітної ракетної системи С-200 є зенітні ракетні дивізіони і зенітні керовані ракети. Кожен дивізіон включає радіолокатор підсвічування цілі і стартову батарею.

Зенітна керована ракета системи С-200 двоступенева. Перший ступінь складається з чотирьох твердопаливних прискорювачів. Маршовий ступінь оснащений рідинним двокомпонентним ракетним двигуном. Бойова частина осколково-фугасна. Ракета має головку для напівактивного самонаведення.

Радіолокатор підсвічування цілі являє собою високопотенційну радіолокаційну станцію безперервного випромінювання. Вона здійснює супровід цілі і виробляє інформацію для пуску ракети. Крім цього, підсвічує цілі в процесі самонаведення ракети.

Стартова батарея має шість пускових установок, які розташовуються по колу навколо РПЦ. На них здійснюється зберігання, передстартова підготовка і старт зенітних ракет.

Керування польотом ракети і наведення на ціль здійснюється за допомогою встановленої на ній напівактивної радіолокаційної головки самонаведення (ГСН). Для вузькосмугової фільтрації відлуння-сигналів у приймальному пристрої ГСН необхідно мати опорний сигнал - безперервне монохроматичне коливання, що потребувало створення автономного ВЧ-гетеродина на борту ракети.

Заряджальна машина 5Ю24 являла собою раму на рейковому ходу з передньою і задньою опорами для ракети, механізмами і приводами пересування ЗМ рейками, механізмами зчеплення з ПУ 5П72 і досилки ракети, що забезпечують автоматичний цикл заряджання, включно з під'їздом до ПУ і поверненням у вихідне положення. Рама з пристроями спиралася на двовісні візки.

Радіолокатор підсвічування цілі (РПЦ) 5Н62В являє собою високопотенційну радіолокаційну станцію безперервного випромінювання. Вона здійснює супровід цілі, виробляє інформацію для пуску ракети, підсвічує цілі в процесі самонаведення ракети. Побудова РПЦ з використанням безперервного зондування цілі монохроматичним сигналом і, відповідно, доплерівська фільтрація відлуння-сигналів забезпечили роздільну здатність (селекцію) цілей за швидкістю, а введення фазо-кодової маніпуляції монохроматичного сигналу - за дальністю. Таким чином, існують два основні режими роботи радіолокатора підсвічування цілі - МХІ (монохроматичного випромінювання) і ФКМ (фазокодової маніпуляції). У разі застосування режиму МХІ супровід повітряного об'єкта РПЦ здійснюється за трьома координатами (кут місця - він же апроксимована висота цілі, - азимут, швидкість), а ФКМ - за чотирма (до перерахованих координат додається дальність). У режимі МХІ на екранах індикаторів у кабіні управління ЗРК С-200 позначки від цілей виглядають як смуги, що світяться, від верхнього до нижнього краю екрана. Під час переходу на режим ФКМ оператором здійснюється так звана вибірка неоднозначності за дальністю (що потребує значних часових витрат), сигнал на екранах набуває "нормальної" форми "згорнутого сигналу" і з'являється можливість точного визначення дальності до цілі. Ця операція зазвичай займає до тридцяти секунд і під час стрільби на невеликі відстані не застосовується, оскільки вибір неоднозначності за дальністю і час перебування цілі в зоні пуску - величини одного порядку.

Передстартова підготовка ракети охоплює:

• передачу даних із РПЦ на стартову позицію;

• підстроювання ГСН (ВЧ-гетеродина) під несучу частоту зондувального сигналу РПЦ;

• установку антен ГСН у напрямі на ціль, а їхніх систем автоматичного супроводу цілі за дальністю і швидкістю - на дальність і швидкість цілі;

• переведення ГСН у режим автоматичного супроводу.

Після цього старт здійснювався вже при автоматичному супроводі цілі ГСН. Час готовності до стрільби - 1.5 хв. За відсутності протягом п'яти секунд сигналу від цілі, що забезпечується при підсвічуванні від РПЦ, головка самонаведення ракети самостійно вмикає пошук за швидкістю. Спочатку вона шукає ціль у вузькому діапазоні, потім після п'яти сканувань у вузькому діапазоні переходить на 30-кілогерцевий широкий діапазон. Якщо підсвічування цілі радіолокатором відновилося, ГСН знаходить ціль, відбувається перехоплення цілі і подальше наведення. Якщо ГСН після всіх перерахованих способів пошуку так і не знайшла ціль і не перехопила її, то на рулі ракети видається команда "максимально вгору". Ракета йде у верхні шари атмосфери, щоб не вразити наземні об'єкти, і там здійснюється підрив бойової частини.

У ЗРС С-200 вперше з'явилася цифрова обчислювальна машина -ЦОМ "Полум'я", на яку покладали завдання обміну командною і координатною інформацією з різними КП і до вирішення завдання пусків. Бойова робота ЗРС С-200В забезпечується від засобів управління 83М6, автоматизованих систем "Сенеж-М", "Байкал-М". Об'єднання декількох одноцільових ЗРК загальним командним пунктом полегшило управління системою з вищого КП, дало змогу організувати взаємодію ЗРК для зосередження їхнього вогню на одній або розподілу на різні цілі.

ЗРС С-200 може експлуатуватися в різних кліматичних умовах.

ТТХ системи С-200В

Іспити і експлуатація системи

У 1983 р. система почала розгортатися на території країн Варшавського договору: у Східній Німеччині, Чехо-Словаччині та Угорщині, що стало наслідком розпочатих у 1982 р. поставок до НАТО літаків ДРЛО Е-ЗА АВАКС.

Після розгрому сирійської ППО в долині Бекаа (Лівія) до Сирії було поставлено 4 ЗРК С-200, які були розгорнуті за 40 км на схід від Дамаска і на північному сході країни. Спочатку комплекси обслуговувалися радянськими розрахунками, а в 1985 р. їх передали сирійському командуванню ППО. За деякими даними, сирійські С-200 збили ізраїльський літак Е-2С "Хокай".

До Лівії перші комплекси С-200 поставили 1985 р. Лівія формувала бригади, що складалися з двох дивізіонів С-200 і двох С-125. У 1986 р. дивізіони С-200, які обслуговували лівійські розрахунки, брали участь у відбитті нальоту американської авіації на Тріполі і Бенгазі, під час якого США втратили один винищувач-бомбардувальник F-111, а за лівійськими даними, ще кілька літаків палубної авіації.

Експлуатація Україною

Офіційно на озброєнні ЗСУ цих комплексів не має бути, адже формально вони були зняті з озброєння у 2013 році, АЛЕ: як мінімум один раз нам передавали ці системи (Болгарія) і є ймовірність, що це модифіковані системи. Також не треба відкидати те, що модифікаціями могли займатися українськи експерти.

Відомо про мінімум два застосування ракет 5в28: це збиття А-50 і збиття Ту-22М3 (хоча і не підтверджено за уламками).

Ну а тепер за саме цікаве, застосування ціх ракет в режимі “земля-земля”.

Сирія, наприклад, вже використовувала комплекси С-200 у ролі ракет класу “земля-земля”. Вона має напівактивну голівку самонаведення — це означає, що їй потрібен наземний радар для наведення на ціль та її ураження.

В плані ефективності застосування С-200 як заміна умовного “Атакмс”:

Україна вже застосувала ці ракети по Кубані (Ростов) і по кримському мосту.

Точність (виходячи з воронок у районі Приморсько-Ахтарська) у них дуже слабка, на рівні Х-22, тобто відхилення близько 600 м. Збивають ці ракети також відносно легко. Наприклад, при атаці на кримський міст вони були збиті (застосування саме С-200 підтверджено через уламки).

Висновок щодо ракети

У висновку, можу сказати, що застосування цих ракет у режимі “земля-земля” не ефективні в плані точкових ударів по визначеному об’єкту, а якщо треба уразити умовний великий склад ГРАУ, то тоді це непоганий варіант.

Фото ілюстративне, но не виключаю, що це могла бути С-200.