Хочу почути думку людей але боюсь комусь показувати з знайомих

11 серпня 2025 рік

Їдучи в автобусі до Гданська, я тримав її за долонь руки і дякував богу за цей прекрасний момент. Дивлячись на неї, я не вірив, що це насправді сталося, і мене господь почув і дав мені її. А невже я достоїн її? І це все насправді саме так.

Весь світ для мене був якби то в другій паралелі: він проходив поруч, але мене він оминав, бо і так я був незвичайно щасливий.

Я думав, я скільки часу подорожував один і мріяв, і знав, що одного разу це станиться. І ось мені двадцять років, після сотні годин подорожей на одинці, я тримаю її за долонь правої руки і, дивлячись в її закриті очі, я посміхався і ще і ще дякував богу за неї, за цю чудову ніч, за весь свій життєвий шлях, бо все відбувається так, як має бути.

Але не спокійно було мені глибоко в душі: а якщо вона не на завжди? Якщо я втрачу до неї інтерес? Якщо я зможу насолоджуватися нею, її чудовим запахом, її красивими ямочками на щоках, її прекрасним волоссям, її поглядом, який проникає в мене? Я знав, що це той самий момент, який потрібно запам'ятати на завжди.

Я був не в силі стримувати в собі бажання бути поруч з нею, обіймати що хвилини і цілувати її що секунди. Вона була зі мною в цей момент, наступний і попередній.

Я готовий все своє на цій землі залишити, лише щоб бути з нею ще і ще.

А коли вона в друге поцілувала мою долонь, моє серце дало такий сильний імпульс в всьому тілі, що хотів не тільки її обійняти вкотре, а й весь світ.

Я не міг сказати, що я тебе люблю і хочу бути з тобою на завжди, хоча моє серце пронизливо кричало мені. Але йому довіри не було, бо якщо воно помиляється, цю біль я не впевнений, що зможу пережити.

Вона була для мене мрією на протязі всього мого існування на цьому світі. Вона не мала жодних шкідливих звичок та тату, не був пробитий ніс чи губи, нічого окрім вух для маленьких серьожок, які їй так підходили і практично не кидалися в очі.

А коли ми зустрілися в перше, вона була в платті і любила в них ходити.

А коли вона одягнула мою кофту, яка її так пасувала, а я не міг стримувати свої емоції і посміхався.

Залишалося їхати менше години до аеропорту в Гданську. А вона прилягла на моє плече, і мені стало ще тепліше на душі і дуже приємно. Та на жаль, я не міг більше писати)).