Ранок. У пошуках дзену, або Як я намагалася знайти рівновагу…
Звук будильника жахливо різав вуха. Прокидатися не хотілося категорично. За вікном темно, наче ніч і не збиралася закінчуватися.
Хотілося спати. Але масаж і муркотіння мого кота не залишали жодного шансу.
Щойно я переставала його гладити, він починав на мене кричати, вимагаючи уваги.
Ну все! Дожилася! Живу за правилами. Кота! Та ще й дозволяю на себе кричати…
Швидкі збори. Дорога на роботу.
Виходжу на три зупинки раніше. Ще рано, людей майже немає. Можна прогулятися парком, побути наодинці із собою та власними думками.
Може, нарешті спіймаю той самий «дзен»? Чи як там кажуть йоги — знайду внутрішню рівновагу…
Ага. Знайшла.
Неочікуваний дзвінок від колежанки.
Каже, що сьогодні не прийде на роботу. Біля будинку її доньки вночі був приліт. О третій годині.
А я спала. Навіть не чула…
Черговий, мать його, приліт!
Йо…бані рускі!
Наче струмом по тілу.
Обурення. Злість. Нерозуміння.
Ми вже як прифронтове місто!
Нас що, тепер щодня будуть убивати?!
Проходжу повз місце події. Усе огороджено. Поліція. Люди. Наслідки чергової ночі, яку хтось не зможе просто забути.
І все, що я так старанно намагалася врівноважити в собі, накриває новою хвилею.
І тут раптом думка:
Хочу музику!
Навушники у вуха. Швидкий крок. Rammstein.
Моя мрія сьогодні дуже проста: щоб кава була теплою, а окупанти — холодними.
І тільки-но музика почала звучати в унісон із моїм мозком, телефон повідомив про повітряну тривогу.
Перша думка:
— Ой, бля…! Знову?!
За хвилину почала волати сирена на вулиці.
Чоловік, який проходив поруч, голосно й виразно сказав:
— Піда…раси!
Подумки я з ним погодилася.
Здається, з ним погодилися й усі працівники благоустрою, які працювали в парку. І ще кілька перехожих.
Ось вона — народна єдність. Без зборів, голосувань і зайвих дискусій.
У навушниках звучить Shut Your Mouth.
Ще якихось 10–15 хвилин — і я на роботі.
Тривога поступово відступає з моїх думок. Дихання стає рівнішим.
Життя продовжується.
А дзен?
Та пішов він наху…й, той дзен.
У нас тут Україна. Ми просто хочемо дожити до вечора.
