Автор: Гаррі Стівенс для War on the Rocks
Оригінальний допис був опублікований 13 вересня 2024 року
Про автора: Гаррі Стівенс - випускник Чиказького університету, який спеціалізується на російських справах та оборонній економіці і проводить дослідження в «Центрі національних інтересів». Він продюсував популярний історичний подкаст «Барбаросса: Апокаліпсис на Сході», а зараз працює в галузі штучного інтелекту.
Під час Холодної війни Радянський Союз відправив тисячі солдатів і військових радників за кордон для участі в іноземних війнах. Сьогодні росія вербує тисячі іноземців для участі у війні в Україні. Для росії, країни з репутацією безмежної живої сили, це знаменна зміна, яка підкреслює боротьбу, яку веде Кремль, балансуючи між військовими і цивільними економічними зобов'язаннями.
Російські схеми вербування за кордоном, швидше за все, фінансуються і управляються регіональним самоуправлінням, а не самим Кремлем, що викликано тиском регіональних систем вербування, які змушують регіональних лідерів обирати між втратою роботи і повільним перетіканням робочої сили в м'ясорубку. На основі аналізу операцій на Кубі я припускаю, що деякі держави приховують свою участь або схвалення вербування іноземців, щоб уникнути санкцій.
Хоча вербування іноземців становить лише невелику частку від загальної кількості живої сили, і багато країн припинили значні зусилля з вербування, економічні вигоди від іноземних військ майже напевно занадто великі, щоб від них відмовлятися. Допоки Кремль продовжує відчувати проблеми як на фронті, так і на заводах, іноземці продовжуватимуть вдягати російську уніформу.
Джерела вербування іноземців
На основі журналістських публікацій, звітів неурядових організацій та урядових заяв можна зробити висновок, що росія проводила вербування на Кубі, в Сирії, Центральній Азії (як у самому регіоні, так і серед численних трудових мігрантів у росії), а також у країнах Південної Азії, таких як Непал та Індія. Ходили чутки і були повідомлення про вербування з інших країн, але брак деталей і доказів робить їх непридатними для аналізу. По-перше, ми розглянемо масштаби вербувальних операцій.
На Кубі достовірно підтверджено, що 200 осіб приєдналися до російської армії в період з літа до осені 2023 року, тоді як кубинсько-американські неурядові організації оцінюють цю цифру щонайменше в 750 і потенційно в понад 1 000 осіб. Дані по Сирії менш чіткі і менш актуальні, але Сирійський центр моніторингу за дотриманням прав людини повідомив в січні 2023 року, що 2 000 солдатів сирійської армії були відправлені на допомогу російській армії. Не існує оцінок щодо кількості вихідців з Центральної Азії, які приєдналися до російських збройних сил, але між самими країнами та п'ятимільйонною мігрантською групою вихідців з Центральної Азії в росії, здається, консервативною оцінкою є те, що кілька тисяч з них могли приєднатися до російської армії. Існує добре відома історія міграції жителів Центральної Азії (особливо чоловіків) до росії на заробітки, і багатьох з них можна залучити до російської армії, запропонувавши громадянство і високу зарплату.
Непал виявився ще однією гарячою точкою для вербування. Бідна країна, яка має репутацію постачальника людей для британської армії, стала благодатним ґрунтом для російської армії. Заяви різняться в широкому діапазоні: уряд повідомляє, що до зс рф приєдналися близько 200 осіб, в той час як опозиційні політики стверджують, що справжня цифра становить близько 15 000 осіб. Незалежні активісти стверджують, що до них звернулися 2 000 сімей, які намагаються зв'язатися з родичами та дітьми, які, на їхню думку, перебувають у російській армії. Справжня цифра, швидше за все, знаходиться десь у середині тисячі, оскільки заяви уряду занадто занижені, а повідомлення опозиції про 15 000 занадто завищені, щоб їх можна було прийняти за чисту монету без документального підтвердження. Середня оцінка підтверджується свідченнями непальського військовополоненого, який служив у російських збройних силах, і який стверджував, що від 3 до 4 тисяч непальців приєдналися до російських збройних сил.
Оцінки для Індії в кращому випадку неточні. Індійський уряд стверджує, що в російській армії служать від 30 до 40 громадян Індії. Це суперечить чисельності нації, а також інтерв'ю з перекладачем, який працював з російськими військовими; він повідомив, що особисто контролював набір від 70 до 100 індійців і що існує багато інших подібних вербувальних центрів по всій росії. Якщо вірити цьому перекладачеві, то за найскромнішими підрахунками кількість індійців у російській армії обчислюється сотнями. Разом ця жменька народів, ймовірно, дала близько 10 000 новобранців до російської армії, більшість з них - у 2023 і на початку 2024 року, коли були написані ці статті. Якщо врахувати, що майже напевно існують схеми вербування і в інших країнах, а також те, що наші цифри не включають більшу частину 2024 року, то справжня кількість новобранців може бути ближчою до 20 000. Ці цифри не є великими в абсолютному сенсі, вони складають чотири-п'ять бригад, і якість військ не була елітною, але сучасним великим державам рідко доводилося покладатися на іноземців для заповнення своїх фронтів, навіть у такій мірі.
Організація вербувальних кампаній
Існує безліч доказів того, що багато з цих схем вербування керуються регіональними органами влади, а не Кремлем. Першою і найбільш очевидною є вербувальна кампанія в Казахстані, яка була пов'язана з веб-сайтом, що належить уряду Сахалінської області, малонаселеного регіонуна Далекому Сході росії. Окрім прямих доказів, російські регіони дуже зацікавлені в тому, щоб мінімізувати кількість чоловіків, які йдуть служити в армію. Це особливо актуально для малонаселених провінцій, таких як Сахалінська область (населення якої скоротилося на третину з 1989 року), де втрата значної кількості чоловіків може поставити під загрозу життєздатність малонаселених громад.
Зі свого боку, Кремль, швидше за все, вважав би за краще б зняти з себе обов'язки з вербування, наскільки це можливо, що дозволило б йому повністю зосередитися на веденні війни. Можна легко уявити собі домовленість між Кремлем і місцевими органами влади, за якою місцева влада погоджується фінансувати і здійснювати операції з вербування за кордоном, при цьому всі рекрути зараховуються до квоти провінції з вербування. Провінційні політики і чиновники займають свої посади за примхою Кремля і можуть бути легко зміщені конституційним або іншим шляхом, якщо вони не забезпечать свою частку живої сили. У той же час, вербування місцевих жителів для участі в бойових діях часто може виявитися складним, а високий ризик жертв є демографічною загрозою для довгострокової перспективи менш заселених районів. Отже, природним рішенням було б вербування з-за кордону - що, схоже, і сталося.
Однією з ознак того, що цими операціями керували місцеві органи влади, без повного використання ресурсів Кремля, є те, що багато зусиль з вербування здійснювалися недбало і в спосіб, який ставив під загрозу міжнародну позицію росії заради мінімальної вигоди. Ці зусилля часто здійснюються через мережі, які вербують цивільну живу силу, що призводить до злочинної та шахрайської поведінки.
Найкращим прикладом цього є Індія. Як уже згадувалося, російські рекрутингові центри в Індії дали тризначну кількість новобранців, водночас працюючи як операції з торгівлі людьми. Індія виявилася цінним другом для Кремля в той час, коли таких друзів небагато. Експорт російської нафти до Індії значно зріс після вторгнення росії в Україну, а Нью-Делі послідовно відмовляється публічно засуджувати росію. Отже, для Кремля немає сенсу ризикувати цими відносинами через менш ніж батальйонну чисельність особового складу. Але для невеликого російського регіону ця кількість може запобігти черговій хвилі мобілізації з усіма економічними і політичними наслідками, що з неї випливають.
Іншим прикладом невеликої вербувальної операції є Куба, де уряд стверджував, що виявив і ліквідував мережу торгівлі людьми, яка вербувала кубинських громадян воювати на боці росії і, очевидно, обдурила кубинців, змусивши їх повірити в те, що вони будуть працювати на цивільній роботі. Дехто ставить під сумнів цей наратив, вказуючи на те, що деякі кубинці, які служать у російській армії, та їхні родичі публікували фотографії своєї служби - а це не схоже на те, що робили б жертви торгівлі людьми. Крім того, повідомлення за останні кілька тижнів вказують на те, що кубинці все ще просочуються в росію у якості добровольців. Це можуть бути невеликі операції, які пройшли повз увагу влади, або ж це може бути угода між росією і Кубою про переробку системи на користь Гавани в обмін на дозвіл на вербування.
Якщо кубинська держава заплющує очі на російське вербування або навіть отримує щось взамін, зрозуміло, чому вона стверджує протилежне. Охоплена однією з найгірших економічних криз у своїй історії, кубинська держава відчайдушно потребує грошей і ресурсів, які, можливо, готовий надати голодний на живу силу Кремль. З іншого боку, вдавання, що російські вербувальні операції відбуваються без відома держави, може створити фасад, який утримає Європейський Союз від запровадження санкцій проти і без того нестабільної Куби. Оскільки росія здебільшого вербує [добровольців] в бідніших країнах, подібні таємні домовленості можуть бути мати місце.
Мотиви і фінансування
Хоча Кремль і деякі люди за межами росії стверджують, що країна має майже нескінченну кількість людських ресурсів, багато даних вказують на складний вибір, оскільки війна затягується, і дефіциту можна запобігти лише за допомогою все більш радикальних економічних стимулів або чергової хвилі мобілізації. Було б справедливо сказати, що люди мають дві основні мотивації для вступу до армії: патріотизм або економічна вигода. Обидва мотиви присутні різною мірою, але вони є вирішальними майже для кожного добровольця. Оскільки війна триває вже майже два з половиною роки, можна з упевненістю сказати, що більшість тих, хто керується насамперед патріотичними мотивами, вже доулчилися до армії. Також є не так багато безробітних, які підуть в армію, тому що їм потрібна робота. У квітні безробіття в росії досягло історичного мінімуму - 2,6 відсотка. Отже, найбільшим джерелом поповнення армії, швидше за все, стануть працюючі чоловіки. Оскільки в країні вже не вистачає майже п'яти мільйонів працівників, подальший набір на «Родінє» неминуче відбуватиметься коштом ефективності бізнесу, і багато підприємств, ймовірно, закриються через нестачу персоналу. Це вказує на ще одну причину привабливості вербування за кордоном. У той час як російський працівник, який наймається, позбавляє економіку робочої сили, іноземець, який наймається, не має жодного впливу на російський сектор праці.
Крім того, іноземним призовникам не завжди платять 200 000 рублів на місяць, на які має право російський рядовий. У дуже бідних країнах набагато менші суми можуть бути привабливими. Один непалець, Сандіп Тапалія, отримував лише 75 000 рублів на місяць. Навіть для тих, хто отримує порівнянну платню, незрозуміло, чи мають право іноземні солдати та їхні сім'ї на такі ж виплати в разі поранення або смерті. Кілька індійських сімей, чиї сини загинули в Україні, нібито отримали виплати від російської держави, але важко сказати, чи є це звичайною практикою, чи статус Індії як основного партнера змусив президента Владіміра Путіна піти на такий крок. Поранені солдати та їхні сім'ї, які є росіянами, мали проблеми з отриманням виплат, тому цілком логічно, що іноземці, які не мають жодних контактів або знайомства з російською бюрократією, матимуть ще менше шансів на отримання компенсації.
За цією логікою, іноземні війська можуть бути значно дешевшими, ніж російські. Згаданий вище непальський солдат загинув у Бахмуті, і все, що отримала його сім'я, - це телефонний дзвінок. З огляду на те, що виплати сім'ям російських солдатів у зв'язку зі смертю перевищують 14 мільйонів рублів, а смерть на полі бою є досить поширеним явищем, економія на іноземних солдатах, ймовірно, є значною.
Погляд у майбутнє
Розглянувши структурні проблеми, які роблять іноземних солдатів бажаними як для центрального уряду, так і для регіональних органів влади, а також докази того, що регіональні органи влади відіграють важливу роль у цих кампаніях, яке майбутнє чекає на іноземних солдатів у вйні в Україні? Там, де присутність завербованих іноземців стала юридичним питанням або джерелом суперечок, наприклад, у Південній Азії - зусилля, ймовірно, були згорнуті або, принаймні, діють на нижчому рівні, щоб уникнути подальшого негативного розголосу і міжнародної уваги. Останнє, ймовірно, зараз відбувається на Кубі. Однак дуже малоймовірно, що вербування іноземців буде припинено, оскільки регіональні органи влади, які, ймовірно, проводять такі операції, мають сильний стимул продовжувати їх. І якщо російський уряд готується до того, що війна затягнеться на роки, підтримка цих мереж у робочому стані буде корисною на випадок, якщо виникне потреба у більшій залежності від іноземних військ, щоб утримувати армію укомплектованою без подальшої мобілізації.
Швидше за все, зусилля будуть спрямовані на країни з слабким правозастосуванням або на ті, де чиновників легше переконати заплющити очі на проблеми. Це можуть бути країни, які вже є союзниками росії, або країни, де тривають активні конфлікти, що призвели до надлишку солдатів і нестачі грошей. Кількість іноземних солдатів може слугувати індикатором того, наскільки нестабільною стає ситуація з живою силою, що має глибші економічні та політичні наслідки для росії. У більш широкому сенсі, це свідчить про напруження, якого зазнає росія, намагаючись відновити свій статус наддержави.
