У міру того, як суспільство та його проблеми стають усе більш і більш складними, а машини - усе більш і більш розумними, люди будуть дозволяти машинам приймати усе більше рішень за них, просто тому, що рішення, прийняті машинами призводять до кращих результатів, ніж прийняті людьми. Можливо, буде досягнута така стадія, коли рішення, необхідні для функціонування системи будуть настільки складними, що людські істоти будуть нездатні приймати їх розумно. На цій стадії машини одержать повний контроль. Люди просто не зможуть їх виключити, оскільки вони будуть настільки залежати від них, що це буде рівносильно самогубству.
– Теодор Качинський. Маніфест Унабомбера
Цей тиждень почався з аддону до Cyberpunk 2077, а точніше з його українського перекладу. Я, якщо чесно, так і не зрозумів, чому на 2077-мий рік росіяни досі не повиздихали десь у пустці – звісно, це претензія до Буданова.
Як це дивно не звучить, дітище польської студії кіберпанком за жанром як раз не є. Ні, гра все ще пропонує формулу із великими корпораціями, із суміщенням високих технологій і низького рівня життя, або принаймні високої нерівності, але головною проблемою, як гри, так і аніме, є концентрація саме на формі. Із нововведень в жанр там хіба що Кіану Рівз, а коли нам показують просто усталену формулу зі всіма відповідними атрибутами, то це вже не утопія, це ретрофутуризм.
В цьому немає нічого поганого – врешті-решт, це все – лишень підводка до того, про що ми сьогодні поговоримо. Про майбутнє.
Одна з причин, чому кіберпанк Гібсона так полюбився народу – це те, що для цього ж самого народу кіберпанк – це не просто тривожний образ майбутнього, політ фантазії «а що якщо так», ето жизнь. Там переплітається і нерозуміння ринку, і схильність бачити змову між корпораціями і урядом, віра у їх всемогутність і, звісно, той самий маленький неолуддит, який так боїться лишитися в цьому світі непотрібним. Тим не менш, таку жизнь називають «технологічною сингулярністю» і кожне оновлення MidJorney чи ChatGPT викликає у нас страх, а чи не викинуть усіх нас на помийку?
Сьогодні ми спробуємо як раз поговорити з цим неолудітом сам-на-сам, чи замінять нас роботи, і чому світ, де це все таки станеться так нас лякає?
По-перше, зарплатня і кількість робочих місць визначається не кількістю доданої вартості, які вони створюють (привіт, карл маркс), а попитом і пропозицією. Із пропозицією усе зрозуміло, люди все ще претендують на роботу із зарплатнею.
Рівень же зарплатні визначається на договірній основі між тим, що компанія може собі дозволити, чи хоче вона цього, і на що згоден власне сам працівник. Але за законом порівняльних переваг, робоче місце, що створюється, не обов’язково має приносити доданої вартості більше, ніж зарплатня – працівник не забов’язаний бути достатньо ефективним, компанія має розуміти, що без цього працівника їх ефективність буде нижчою. Час і ресурси обмежені.
Над створенням цього тексту працює три людини: один – власне, ваш слуга, і два редактори. Автор так само може перевірити текст на помилки, так само може більш уважно відслідкувати усі проблеми, але редактори потрібні, в першу чергу, для того, щоб хтось вичитав текст окремо, і з незамиленим оком це зробити простіше, а головне – просто значно економить час. Робочі місця створюються саме за таким принципом.
Те, що в деяких випадках машина може переважати людину, не означає, що людина не може принести користі.
Якщо ж, в результаті росту ефективності праці, компанія матиме більше доходу, то і доходи працівника можуть зрости.
Те, що машина вміє добре писати код, не означає, що програміст, який і код пише повільніше, і помилки робить, тут не потрібен, бо перед тим ще потрібно поставити задачу, і її правильно згодувати машині. Те що міджорні вміє створювати дизайн не означає, що там не потрібен дизайнер, якому потрібно шукати компроміс між естетикою, результатом і побажаннями замовника, ставити задачу міджорні теж хтось має. Навіть якщо припустити, що в майбутньому його робота і полягатиме у введені команд в консоль, це не обов’язково має означати, що людина тут стане непотрібною, бо самі ці команди теж треба буде комусь вводити, вміти відсіювати непотрібне, і підставляти під необхідну задачу.
Стимул використовувати людську працю на противагу машині не обов’язково має бути суто економічним і раціональним. Наприклад, з точки зору людини, підтримка автора на патреоні (що у моєму випадку можна зробити тут) за умови вільного доступу до контенту, не можна пояснити отриманням виключно вигоди, про що впринципу ділема безбілетника.
Люди платять не за ті блага, які приносять їм виключно користь, але й за блага, які є цінними. Поява фотографії не витіснила живопис, у світі продається більше платівок ніж CD, бо вони асоціюються із теплою атмосферою, поціновувачі вважають аналоговий запис більш приємним за цифровий. Електронні книги не витіснили паперові. Тож нові інновації не обов’язково мають замінити попередні.
В сучасному мистецтві взагалі дуже важлива саме подача, і її машина передати все таки не може. Люди цінують hand made, за те що воно зроблено саме руками, і це в добу існування машин, які здатні робити це в рази швидше.
Роль людей як найголовнішого фактора виробництва, приречена на зниження, так само, як використання коней спочатку знизилося, а потім повністю спинилося після винаходу трактора.
— Василій Лєонтьєв. Лауреат Нобелівської премії з Економіки.
Карл Фрей і Майкл Осборн в своїй науковій роботі «The future of employment: how susceptible are jobs for computerization» проаналізували, як же все-таки вплине комп'ютеризація на зайнятість. Висновки невтішні: 47% зайнятих в США підвержені ризику бути звільненими через комп'ютеризацію.
Однак, ці оцінки оскаржують Меланія Артц та Тері Грегорі. Вони змінили підхід в методології: якщо Фрей і Осборн вважають, що під автоматизацію підпадатимуть цілі професії, то ці дослідники аналізують окремі задачі. Вони перевірили оцінки і винесли набагато більш помірні результати. По країнам ОЕСР в середньому цей показник коливатиметься від 6% до 12%. В менш розвинених країнах, де рівень автоматизації нижче цей показник буде ще нижче.
Коні – не люди. Якщо коні використовувалися у вузькій кількості різних задач, то людина ж володіє свідомістю, має здатність до створеннях нових технологій і роботи. Блогер, дослідник великих даних, спеціаліст по ШІ, і багато інших професій з’явилися досить нещодавно. Деякі роботи значно змінилися. Тепер бухгалтеру не треба перераховувати величезні друковані таблиці та креслити діаграми – існує Excel. Навіть робота дизайнера повністю змінилась: Photoshop позбавив необхідності використовувати хімікати й ножиці для редагування фото, набирати текст стало в рази простіше, а що головне – ніколи не було так дешево робити помилки. Вкрай простим став відеомонтаж, особливо додавання спецефектів. Але все це не значить, що люди стали непотрібними.
Схожі висновки нещодавно винесли Річард Болдуін та Тошіхіро Окубі – вони проаналізували, як ШІ та автоматизація впливають на Японію, країну де за оцінками Осборна мають втратити роботу 55% громадян. За їх попереднім аналізом, наразі нові технології доповнюють, а не замінюють працівників. Ацемоглу і Рестрепо помітили, що найбільш зростала зайнятість в тих царинах, де з'явилося більше нових спеціальностей і задач.
Для підтримки нових технологій потрібна величезна кількість додаткових продуктів, ми не знаємо, які будуть професії через 20 років, а гадати – дурна справа. Тож, автоматизація пом’якшується створенням задач із конкурентною перевагою саме людини.
Величезною проблемою Японії часів Мейдзі була ефективність праці. В перенаселенній Японії наймати величезну кількість працівників було економічно вигідніше, ніж ставити обладнання, як це було в Європі.
Компроміс був такий: в європейському обладнанні замінювали мотори на дерев’яні деталі та ручні механізми. Крутити великі вентилі десятками працівників було просто дешевше.
Для впровадження інновацій потрібен капітал, підприємець має бути переконаним в тому, що проєкт окупиться і стане прибутковим. Кількість капіталу на ринку обмежена, для впровадження нових технологій потрібно знайти інвестора, за якого йде конкуренція.
Якщо ж в результаті впровадження технології люди лишаться без роботи, а відповідно, і без грошей, товар не буде кому купити, впровадження нових стане надто дорогим заняттям. Розширення інновацій, навіть у випадку росту ефективності, зупиниться, якщо не почне деградувати. Тому, навіть якщо опустити все попередньо сказане, і припустити, що витіснення все таки станеться, то скоріше за все, самі володарі технологій зголосяться поділитися прибутком виключно для того щоб потім отримати їх назад. Щоб мегакопрораціям контролювати світ, спочатку їм треба взяти на це десь гроші.
Так чому ж ми тоді боїмося сингулярного світу? Чому нас так непокоїть той кіберпанк, де технології розвиваються самі по собі, а люди можуть використовувати їх лишень заради власних гедоністичних потреб? Невже чи не цього жадало людство все своє існування? Чому якщо майбутнє, то кіберпанк, при тому в найбільш жорстокому вигляді. Куди в усіх цих історіях діваються регуляції і держава, солідарність?
Тому що казати, що витіснення робочих місць – це єдиний страх неолуддитів, робити із нього посмішне опудало. Сучасний неолуддизм далеко не тільки про страх витіснення робочих місць. Врешті-решт, у тому ж маніфесті Унабомбера цьому процесу присвячено лишень декілька абзаців.
В інших частинах він розмірковує про геть інше. Так, безумовно, витіснення людей із робочих місць їх непокоїть. Але разом з цим, вони говорять і про соціальне відчуження, і про прослідковування, і про те, що вже, пробачте, west has fallen. Головний страх неолуддитів – не перед технологіям, а перед тим, що більшість людей ці технології абсолютно розбестили. Саме тому у Качинського стільки мюслєй про «ліваков», переплетених із роздумами про «раньши било лучше».
Головний наратив Унабомбера – в тому, що технології ведуть до втрати свободи, а разом із нею і те, що, на думку автора, є людським.
Говорячи українською, тяжкі часи роблять сильних людей, сильні люди роблять хороші часи, хороші часи роблять слабких людей. І головним страхом неолуддитів є те, що тяжкі часи ніколи не настануть. А значить людство приречене до перетворення у щось інше. І це інше буде обов’язково під жорстким контролем корпократів. Так, насправді Маніфест Унабомбера оголошує війну саме цьому кіберпанку, у який по ідеї має рухатися людство.
Робота – на їх погляд, мабуть, останнє, що утримує цей світ, що вже, на їх думку, летить в тартарари.
Свого часу американський антрополог Джеймс Скот написав книгу «Мистецтво бути непідвласним». Ми звикли ділити світ на розвинений Рим і якихось там варварів; на розвинені осідлі племена, і відсталих кочовиків. Він не згоден із цією дихотомією.
Аналізуючи, в першу чергу, Південно-Східну Азію, він робить неординарне припущення: Велика Китайська Стіна не тільки захищала від варварів, а і давала цим же варварам жити спокійно принаймні на певний час.
Чурек і сакля — все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм Божії глаголи!..
І од глибо[ко]ї тюрми
Та до високого престола —
Усі ми в золоті і голі.
Ми можемо пишатися, що щось подібне підмітив і наш Кобзар. Мабуть тому, що це можна віднайти і в нашій історії. Запорізька Січ, що існувала на території, яка постійно потерпала від набігів, де тяжко було займатися сільським господарством, утворилася там, куди не могла дотягнутися держава.
Те, що осілі цивілізовані племена, жителі імперій, можуть похизуватися глибоким культурним шаром, містами, варвари були в курсі. Часто підтиратися лопухами це був саме свідомий вибір. Часта відсутність писемності не значила відсталість. Бо писемність впершу чергу була потрібна для оподаткування. Відмовляючись, вони відчували себе вільними. Люди бігли від держави всю свою історію, а держава бігла за ними. Анархістська історія людства слабко задокументована, але довгий час ця форма устрою була хорошею альтернативою. І степи Приазов’я зі Слобожанщиною в тому числі. Хоча і культура там все таки була.
Так, вони не могли собі дозволите ефективне сільське господарство, культуру і міста, зате вони могли дозволити собі кочувати. І жоден феодал їм не був наказом.
Держава ненавидить кочівників: їх неможливо обкласти податками, взяти в армію. Такі приклади можна знайти і сьогодні. Це і місто Коулун в Китаї, в який бігли всі, кому не подобалася ані британська, ані китайська адміністрації, це і Аміші, які не мають служити в армії.
От тільки-но із розвитком технологій, місць для кочівлі «варварів» ставало все менше і менше. Держави отримували можливість придушувати волю цих народів, іноді навіть шляхом геноцидів. В повній мірі, їх не знищили і досі, але таких «острівців» лишилося не так і багато. Людей, що хотіли б втекти від прогресу, наразі набагато більше, ніж місць, куди вони могли би податися. Хіба що невеликі гірні поселення Кавказу чи Гімалаїв, можливо ті ж Аміші, і те – далеко не завжди. Навіть Коулун знесли.
Саме тому, тепер неолуддизм перейшов замість традиційного ескапізму в атаку. Це не обов’язково тероризм, як у випадку із Качинським, це і популяризація думок, і інші способи діяти на публіку.
Якщо майбутнє, то кіберпанк для багатьох, але тих, хто готовий прийняте таке майбутнє, набагато менше, і страх втратити роботу – лишень верхівка цього айсбергу.
