Пекін має сильну позицію в цих тристоронніх відносинах, але з якихось причин відмовляється нею скористатися.
За останнє десятиліття Китай дедалі більше непокоїть зменшення впливу на Північну Корею та нездатність стримати ядерні амбіції Пхеньяна.
Ці побоювання посилилися через стрімке зближення Північної Кореї з Росією цього року. У червні Кім Чен Ин і Володимир Путін підписали новий союзницький договір, пообіцявши військову допомогу в разі "агресії" проти однієї з країн. У жовтні Пхеньян направив війська до Росії для участі у війні проти України, продовжуючи постачання зброї та боєприпасів, яке розпочалося у серпні 2023 року.
Китайський уряд відкрито не коментує новий альянс Північної Кореї з Росією чи військову підтримку Москви у війні в Україні. Однак, ймовірно, у Пекіні активізувалися обговорення втрати ініціативи у трикутних відносинах з Північною Кореєю та Росією.
Для досвідчених дипломатів і істориків відродження військового альянсу між Північною Кореєю та Росією є серйозною загрозою стабільності в Північно-Східній Азії. Це також породжує цікаве питання: чи Китай знову став заручником Пхеньяна та Москви — як це сталося після початку Корейської війни в червні 1950 року?
Уроки минулого
Корейська війна не входила в плани Мао Цзедуна лише через рік після створення Китайської Народної Республіки. Історичні джерела свідчать, що пріоритетом Мао було возз’єднання Тайваню з материковим Китаєм, а не амбіції Кім Ір Сена на Корейському півострові. Однак Сталін підтримав Пхеньян, а Кім приховав свої військові приготування від Пекіна.
Через три дні після початку війни Кім лише поінформував Китай про конфлікт. Обурений Мао заявив: “Вони наші сусіди, але навіть не порадилися з нами перед тим, як розпочати війну.”
Сьогодні незрозуміло, чи почувається китайське керівництво зрадженим через новий військовий союз Пхеньяна з Москвою. Як і його дід у 1950 році, Кім Чен Ин демонструє мало поваги до інтересів Китаю у зближенні з Путіним.
Сучасні виклики
Китай займає найсильнішу позицію в трикутнику "Китай — Росія — Північна Корея", але, на відміну від часів Мао, сьогоднішнє керівництво не залежить від схвалення Москви у своїх рішеннях. Однак стримана реакція Пекіна на новий альянс викликає подив.
Незважаючи на свою домінуючу позицію, Китай демонструє обережність, яка дає Пхеньяну та Москві змогу користуватися ситуацією. Наприклад, війна в Україні перетворила Росію на "молодшого партнера" в її відносинах із Китаєм. Північна Корея ж економічно залежить від Китаю, отримуючи 90% торгівлі та основну частину енергоресурсів.
Однак, як і в 1950 році, ситуація в Північно-Східній Азії наближається до поляризації. Погіршення відносин між США та Китаєм відкриває простір для маневрів Пхеньяна та Москви, які використовують страх Пекіна перед ізоляцією у протистоянні з Вашингтоном.
Висновки
Китай потребує більш рішучої стратегії. У 1985 році Ден Сяопін сказав: "Ми не повинні давати Північній Кореї неправильне враження, що вона отримає все, чого захоче. Якщо вони незадоволені — нехай так і буде."
Сьогодні Китай має врахувати цей урок: відмовитися від реактивного підходу та використовувати свою силу для просування власних інтересів. Питання залишається відкритим: чому Пекін грає так слабо, маючи сильні карти?
