Кожні стосунки в нашому житті дарують досвід. Часом - приємний, часом - важкий, а часом - несподіваний. Вони можуть як поламати, так і зцілити; як залишити глибокі рани, так і відкрити безмежність у твоїй свідомості.
Як це: розчинитися в людині? Як це: ламати власні кордони свідомості? Якими повинні бути душа і тіло, час чи момент? Якою повинна бути я, щоб не втрачати цінність кожного дня?
Абсолютно нещодавно я відкрила себе з нового боку, настільки неочікуваного, але водночас прекрасного, що не можу зупинитися його смакувати.
Я закохалася. Не вперше в житті, але вперше по-новому. Хочу поділитися своїм досвідом і трішки зламати звичні українські “стандарти сприйняття, що правильно, а що ні”.
Я - дівчина, завжди серед партнерів були чоловіки: перші дитячі симпатії, перша закоханість, наступні серйозні стосунки чи ні. Я завжди думала, що я гетеро, так само як і більшість українців. Але я ніколи не зневажала вибір інших кохати, кого їм хочеться. Я не люблю дискримінацію у будь-якому вигляді за будь-які ознаки чи відмінності. Можливо, саме це зараз стало вирішальним в моїх почуттях)
З початком війни багато українців виїхало за кордон, здебільшого - в Європу. І, звісно, багато “законів” європейського суспільства зіткнулися з нашим менталітетом. Для когось - це стіна, для когось - новий виклик, а для когось, як для мене, це новий і безмежний досвід, що розкриває мій потенціал, як людини. Перевернути власний світогляд з ніг на голову, щось підтвердити, а щось заперечити, розширити розуміння цих самих “законів” та прийняття їх як частини світу, в якому я живу.
Тут, за кордоном, я живу, як й інші біженці, у пошуках усього і незрозуміло чого одночасно. В моєму місці проживання достатньо людей, з якими я можу розмовляти англійською і розвиватися в своєму світобаченні. Однією з таких стала і вона - розумна, як лисиця, хитра, глибокоглядна і неймовірно цікава як особистість. Для неї я не перша дівчина в стосунках, для мене вона - перша. Тому наша історія почалася дуже делікатно, цікаво і весело)
Українці, які живуть зі мною, від початку “попередили”, що вона - лесбійка. Багато це обговорювали, часом критикували, але мене це не цікавило. Для мене це не щось нове чи дивне, я й до цього сприймала людей такими, які вони є, і орієнтація ніколи не змінить моє відношення до людини. Перша зустріч - це один з наших особливих моментів, бо ми мислили абсолютно різно, але одночасно були зацікавлені одна в одній.
Я спочатку спостерігала за нею: яскрава, постійно усміхнена, активна в жартах і спілкуванні. Як мені й розповідали, вона приділяла увагу кожному, з усіма віталася. Я, як людина, яка не дуже любить нові знайомства, була насторожі, що вона може відразу почати активне спілкування. Але вона цього не зробила… вона навіть не привіталася зі мною. Спочатку це викликало відчуття: “Фух, ну і добре, можу не хвилюватися”, а потім: “Чому вона не хоче зі мною говорити?”.
“Вперше я побачила тебе в куту їдальні, ти готувала собі їсти, а я розуміла лише, що ти повністю в моєму смаку. Я боролася в собі, щоб одночасно не дивитися на тебе і поглянути хоча б ще один раз. And I saw your stinky eyes) ось чому я була весь час на сторожі, відчувала вибудувану тобою дистанцію” - як пояснює вона мені зараз.
Для неї було багато причин сумніватися в тому, щоб почати зі мною розмову. “Ти для мене була небезпечна, бо я не могла говорити з тобою, як з усіма, тому я вирішила просто мовчати”.
Але в нас вийшло в той день перекинутися кількома словами. Я підійшла до неї через прохання іншої українки перекласти дещо, тож я відчула себе приємно стривоженою. Я хотіла з нею заговорити, але не люблю це робити нав’язливо чи без причини, оскільки не знатиму, що сказати далі. Але тут виявилася хороша нагода.
“Я лише сподівалася, що ти не скажеш нічого безглуздого чи дивного, що зіпсує враження про тебе”.
Я була рада трохи поговорити, відчувала це дитяче бажання “подивись на мене”.
Кожна наступна розмова була як і з усіма, про різні повсякденні речі, про Україну, про роботу. Але в усіх цих розмовах зберігався комфорт і бажання спілкуватися довше. Вона не припиняла жартувати на лесбійські теми, трохи фліртувати і викликати всередині мене нові відчуття. Я не очікувала, що здатна почуватися так природньо комфортно, коли зі мною фліртує інша жінка.
В якийсь момент я стала приглядатися в дзеркало: як я виглядаю? Як краще б волосся лежало на плечах? Як бути більш привабливою? Вже тоді я зловила себе на цій думці, яку так старанно ігнорувала: “Чому ти хочеш бути привабливою саме для неї?”.
“Ти створила ідеальну бульбашку власного світу навколо себе, - в одній розмові сказала вона, - яку ти зберігаєш усіма силами. Ти помічаєш і розумієш як приваблива для інших, але граєш в наївність. Ти - не дурна, ти - інтелігентна людина, не роби вигляд, що не помічаєш знаки уваги від інших у свій бік”.
В той момент, коли всі називали мене наївною, вона бачила в мені набагато більше значень. Вона викликала в мене бажання пізнати саму себе глибше, ніж я звикла про себе думати.
Наші розмови розбивали мої стіни. Вони викидали каміння з мого шляху і відкривали нові дороги для звільнення свідомості, самопізнання, самоусвідомлення. Я - набагато глибше, ніж думаю про себе, я - набагато більше, ніж можу сказати, я - це не те, що можна “назвати звичними словами”. Часом, це було солодко і приємно, пізнавати кращі сторони себе, визнавати їх. А часом це ставило обличчям перед фактом того, що я ігнорувала або не хотіла визнавати. Але з часом навіть те, що не хотіла приймати в собі, починало подобатись як інша сторона мене. Як щось, що я не хотіла приймати і усвідомлювати, але це досі залишається частиною мене.
А далі на мене очікував момент усвідомлення моєї симпатії до неї і тотального тяжіння. Момент, коли все всередині палало від одного її погляду і голосу.
Я - слабка фізично, завжди люблю відчувати себе під захистом. Вона, залишаючись жінкою, надає відчуття беззаперечної безпеки. Сильна духом, впевнена, смілива, але при тому дуже уважна і обережна. Все це злилося в одному моменті.
Я відчувала себе в небезпеці через окремі обставини. Хотілося заховатися подалі від очей, в темну кімнату, де ніхто не побачить, як я плачу. Але я дуже хотіла, щоб саме вона прийшла до мене. Ніхто інший, я очікувала тільки її. І вона прийшла…
Ніжним шепотливим голосом вона кликнула мене “hey”. Мені було важко подивитися їй в очі. Вона присіла навпроти мене і легенько стукнула своїм пальцем двічі по моїй нозі… Два легкі та швидкі дотики, але скільки в них для мене було емоцій… Сила і бажання дати мені відчуття безпеки, огорнути своєю турботою та увагою.
Шепіт, яким вона говорила до мене: “Все добре… Я тут… Я не залишу тебе в такому стані і хочу, щоб ти знала - ти в безпеці…”.
Її голос, напівтемрява, прекрасні очі і погляд, який вона не відводила від мене ні на мить… Я відчула неймовірну тягу до неї, ніби серце зараз зупиниться, так хочу бути ближчою до неї.
Кожна наступна зустріч наповнювала мене бажанням говорити більше, чути більше, дивитися більше, заглиблюватися сильніше… Вона зачаровувала мене, запалювала, веселила і розслабляла. В одну з таких зустрічей ми трохи зажартувалися, перейшли кордон звичайної розмови і вона доторкнулася до мене.
“Я знаю, як ти не любиш чужі доторки, тому хвилювалася, що випадково порушила твої кордони”.
Тому вона запросила мене прокататися з нею на вечір. Ми їздили всю ніч і розмовляли, розповідали щось нове одна про одну, жартували, відкривалися більше і більше. З приходом темної ночі атмосфера ставала все більш відвертою, думки у моїй голові змішувались, в якийсь момент я почала п’яніти від сонливості. Мене розривало від почуттів. Вона прекрасна, вона яскрава як сонце, вона неймовірно приваблива. Більше… хочу більше… Хочу сказати, про свої почуття, що це дещо дивно та неочікувано для мене. Довгі паузи і тиша, яку я заповнювала своїми відвертими зізнаннями. Вона дивилася уважно, слухала кожне слово, пропускала через себе і очікувала наступне. Мій голос тремтів, моя англійська все гіршала і гіршала, речення плутались між собою. Вона запропонувала свою руку… Я вагалася декілька секунд, але для мене це тривало маленьку вічність, і, все ж, я відповіла… Віддалась в обійми її долонь… Вона гладила мене, не відпускала. Ніжно, обережно, уважно, очікувала на мою реакцію:
Тобі не подобається?
Справа якраз в протилежному…
Хвилями мене окутувало полум’я, поглинало та з’їдало зсередини. Просто рука… Це всього лише доторк руки… Це було більше, ніж природньо. Це було саме те, чого я, ніби, очікувала весь час. Не дивно, не викривлено, не відчужено. Навпаки: бажано, яскраво та гаряче. В якийсь момент навіть почало обпікати від таких сильних почуттів.
На тому я попросила зупинитися. Можливо, різко, але відчула це необхідним, щоб заспокоїтися. У мене з'явилося багато чого, що я мусила усвідомити самостійно, “подивитися у дзеркало”, проаналізувати і пропустити через себе. Я хотіла ясно зрозуміти, що означають мої власні почуття.
Наступного дня я не відчувала сорому чи ще чогось дискомфортного, згадуючи її. Я згадувала лише те, якою приємною була її рука, її теплий і уважний погляд та як сильно мені хотілося це повторити. Я згадувала наші довгі розмови, те як розчинялася в них. Те, як не відчувала, що “ми - дві жінки”, скільки нам років чи скільки партнерів ми мали до цього. Я не сприймаю її за гендером, не сприймаю за факторами які не грають ролі. Я бачу лише її, без прив’язки до “стандартів” чи того, що вважається “звичним і правильним”. Я розчинилася в ній, насолоджувалася кожним моментом, надихалася нею до вогню в крові.
Я хотіла бути ближчою до неї, привабливішою; перед її приходом я вдяглася гарніше, ніж зазвичай. За нагоди намагалася заговорити до неї, дізнатися її стан, почути голос і побачити її посмішку.
А потім… Тяжіння… Невимовне бажання торкнутися, вдихнути її, відчути кожну її клітинку. І це відчувала не тільки я. Важкий подих… Яскраві очі… Поцілунок… Жар…
Все моє тіло горіло від почуттів, я не відчувала такого раніше, такої неймовірної тяги, такого нестримного бажання бути з кимось.
Чому я не можу це контролювати? Чому так важко стримуватися?
А як контролювати голод?
Ця відповідь найкраще описує мої почуття: я голодна до неї. Я бажаю її до пульсу в голові. До відбитих ударів серця у скронях. До писку у вухах. Обожнюю відчуття нестачі повітря, коли не можу ні вдихнути, ні видихнути, а потім… Відпускає… Наступна хвиля емоцій, і я знову десь на вершині - без падіння, тільки політ, тільки її доторки, тільки її сяйво і тепло.
Далі було багато моментів сумніву, боротьби всередині себе, спроб зупинитися і не зупинятися знову і знову. І врешті-решт я усвідомила, на скільки сильно закохалася. Я хочу віддати їй всю себе, просто насолоджуватися кожною хвилиною, пізнавати її з кожним новим кроком.
Для себе я лише зрозуміла, що такі банальні речі, як гендер, вік чи походження настільки неважливі, що для мене почало відкриватися набагато більше цінностей. Я вперше сприймаю людину чисто, якою вона є, не бачу нічого іншого. Ніби ти дивишся в прозору воду і поринаєш в неї без залишку.
Мені подобається те, що є між нами. Я люблю читати її, відкривати кожної нової миті. Я люблю слухати її прекрасний голос. Я люблю її неймовірні очі, поцілунки та обійми…
Я люблю її…
