Взагалі важко відтворювати хронологію подій і почуттів, але, на щастя, залишилося багато нотатків, які допомагають зробити аналіз (початок теми в передньому Довгочиті https://drukarnia.com.ua/articles/pidstriglasya-pid-nul-moya-istoriya-zi-svitlinami-YKU6_ )
як то кажуть, поїхали!
“втратила волосся й знайшла себе” чи “разом із волоссям зникли комплекси” - писала я. Ну як може зовнішнє враз полагодити внутрішнє? Але дійсно, декотрі речі змінилися: прийняла своє обличчя, бо вже неможливо було ховатися за волоссям і намить утворилося відчуття якоїсь неймовірної сили. Частина сили все ж таки залишилася, але то є частина зрозумілої сили, котра сформувалася під час будування свої внутрішніх кордонів.
Щодо “Коло “довжина, розмір, властивість = я” розірван” - так, це правда. Відтоді мине багато років, але це залишиться зі мною, бо важлива тільки якість і мій комфорт.
відповідь на: “Це нормально? Ось подивимося, що ти скажеш на це за декілька років! це точно був підлітковий максималізм, бажання звернути до себе увагу!”
Цілком погоджуюсь, що той вчинок був наслідком неймовірно тяжкого періоду й сигналом до родини, що я потребую хоч краплину прийняття й підтримки (прийняття = підтримка, в моєму випадку).
Я завжди почувалася проектом, а не людиною. Мене від народження навчили, що ти маєш бути ідеальним, щоб отримати право на життя. Не дивно, що з 15 років внутрішній світ розвалювався. Я підсвідомо обрала старшого за мене хлопця, котрий взагалі нікуди не рухався, отримала жахливе РХП і ще більше докорів із боку родини. Звісно, що тоді не в змозі була побачити шлях у прірву й надалі продовжувала себе знищувати “добрими справами”. Передивляючись фотографії, мені хочеться підійти до себе й сказати, що я поруч і що все не марно, треба тільки ще підрости й багато поплакати, щоб це усвідомити.
Я могла підсісти на наркотики чи робити на той час відомі “зацепи на дахах”, або перестати навчатися. Дякувати не знаю кому, у мене з'явилося бажання підстригтися під 0 і нічого гіршого. Так чому ж саме такий вчинок? Думаю, що через жахливий стан волосся після сотні фарбувань, через довге перебування в інфекційному відділенні, через різке неприйняття себе як жінки й неймовірну втому від вимагаємої досконалості, звичайна зацікавленість у подібній стрижці закінчилася дією)
До речі, дійсно подобалося дивитися на дівчат без волосся й воно мені мріялося, але я не вірю, що можливо зробити подібне в стані спокою й задоволення під час підліткового періоду. На все є свої причини.
Так що так, здебільшого це був вчинок, щоб звернути до себе увагу, але саме ту увагу, котру ніхто не зміг помітити, навіть я.
Гадаю, що десь за місяць після стрижки вже не помічала своєї зовнішнішності, бо відбувалася велика бійка всередині мене й на зовнішнє було начхати. Тому відповісти чи подобався той стиль я не зможу. Важко виходити на довге волосся - це факт (прийшлося ходити із зачіскою “кульбабка” деякий час)
чому вирішила поділитися цією історією?
Хочу звернути увагу на те, що
люди коять незрозумілі речі з багатьох причин. Тому, якщо вам лячно від поведінки близької людини й ви дійсно стурбовані, хочете допомогти, то надто важливо зробити це обережно. Пам'ятайте, що за жагою до уваги ховається щось важливе, щось під назвою “підтримка”, якась конкретна підтримка.
а загалом,
Рада, що маю цей досвід. Є що згадати, є що аналізувати (а це я полюбляю робити).
Рада, що маю доглянуте волосся, відчуваю свою жіночність та більше не кортить щось нагло змінити в собі.
І заспокоєна, що у разі незрозумілих вчинків моєї дитини, мені вистачить досвіду хоча би зрозуміти, що за цим може ховатися внутрішній конфлікт, а не бажання просто звернути до себе увагу.
Бажаю вам порозуміння)
