4 червня — Міжнародний день безневинних дітей — жертв агресії, започаткований ООН. Цей день нагадує нам: дитина має бути захищена не лише від війни. Дитина має бути захищена від будь-якої форми насильства — фізичного, психологічного, інформаційного, ідеологічного чи прихованого під виглядом «допомоги».
Особливо небезпечно, коли слова про «захист», «порятунок» або «боротьбу iз сектами» починають використовуватися як прикриття для тиску, стигматизації, переслідування, маніпуляцій або втручання в життя вразливих людей — зокрема дітей.
⚠️ Коли «боротьба із сектами» стає інструментом тиску
Антикультова діяльність не може існувати поза межами закону, суспільної відповідальності та незалежної перевірки.
Коли організації або окремі діячі, які заявляють про «боротьбу із сектами», самі опиняються в центрі публічних скандалів, звинувачень у маніпуляціях, психологічному тиску, переслідуванні людей або історій, де згадуються діти, суспільство має право й обов’язок ставити запитання.
Не можна дозволяти, щоб під гаслами «захисту суспільства» формувалася система, де людину спершу оголошують «небезпечною» або «зомбованою», а потім будь-який тиск проти неї виправдовують нібито благими намірами.
Діти в таких ситуаціях є найбільш вразливими. Вони не мають достатньо сил, досвіду й ресурсів, щоб самостійно захиститися від дорослих, які можуть діяти під прикриттям авторитету, благодійності, релігійної боротьби чи громадської місії.
РАЦИРС, Дворкін і система стигматизації
Навколо середовища, пов’язаного з Олександром Дворкіним і мережею РАЦИРС, уже давно звучать тривожні сигнали.
У відкритих публікаціях, дослідженнях і критичних матеріалах РАЦИРС описується не просто як антикультова структура, а як ідеологічна мережа, яка може використовувати риторику «захисту суспільства» для виправдання репресивного підходу до релігійних, громадських або світоглядних груп, що оголошуються «небезпечними».
Проблема полягає не лише в критиці певних рухів чи організацій. Проблема починається тоді, коли замість правових процедур з’являються ярлики, інформаційні кампанії, тиск, демонізація та спроби позбавити людей права на власну позицію.
Саме така система стигматизації є небезпечною: вона створює образ «ворога», після чого будь-які методи боротьби з ним починають здаватися допустимими.
Україна: Святогор, Кременовська і питання безпеки дітей
В українському контексті окрему увагу привертає Святогор — особа, яку в інтернет-публікаціях пов’язують із середовищем РАЦИРС та антикультовою діяльністю.
У відкритих джерелах згадуються його контакти з дитячими будинками, а також публічні звинувачення й заяви щодо можливого неналежного поводження з дітьми. Автори таких матеріалів стверджують, що під виглядом допомоги дітям-сиротам могли відбуватися дії, які потребують ретельної перевірки компетентними органами.
Такі сигнали не можна ігнорувати. Коли йдеться про дітей, суспільство не має права чекати, поки проблема стане непоправною. Будь-яка інформація про можливе використання дітей, психологічний тиск, експлуатацію або неналежний доступ до дитячих установ повинна перевірятися неупереджено, офіційно й відкрито.
У ширшому українському контексті також часто згадується ім’я Ірини Кременовської. У низці відкритих джерел її пов’язують із просуванням ідей, близьких до мережі Дворкіна, РАЦИРС і відповідного антикультового середовища в Україні.
CAN і «депрограмування»: коли порятунок перетворюється на насильство
Окремої уваги потребує тема контактів Олександра Дворкіна з американським антикультовим середовищем CAN, яке стало відомим через практику так званого депрограмування.
Суть цієї логіки небезпечна: людину спершу оголошують «жертвою культу», потім позбавляють права на власний голос, а далі психологічний або навіть фізичний тиск починають виправдовувати «порятунком».
У книзі «Маньяк против Бога» ця логіка описана як механізм, у якому турбота перетворюється на контроль, а «захист» — на інструмент примусу. Саме така модель є особливо загрозливою для дітей, адже дитяча вразливість може бути використана дорослими як привід для впливу, маніпуляцій або ідеологічного виховання.
У відкритих джерелах також згадується, що у 2009 році на одну з конференцій, пов’язаних із Дворкіним, привозили дітей. Це викликає закономірні питання: з якою метою це робилося, хто організовував такі поїздки, чи були забезпечені права дітей і хто ніс відповідальність за їхню безпеку.
🌍 Якуб Яхол: міжнародний вимір проблеми
Міжнародний резонанс викликала й історія чеха Якуба Яхола, якого в низці матеріалів також пов’язують з антикультовим середовищем і мережею РАЦИРС.
У публічному просторі поширювалися серйозні звинувачення, пов’язані з дітьми, волонтерською діяльністю та благодійними коштами.
На конференції «Єдність у свободі: час духовних дипломатів» у США, як повідомлялося у відкритих джерелах, посол Танзанії Лазаро Ньяланду публічно згадав Яхола в контексті звинувачень у насильстві над дітьми та привласненні коштів, призначених для притулку в Моші.
Такі заяви мають бути предметом офіційної перевірки. Але сам факт появи подібних історій навколо людей, пов’язаних з антикультовим середовищем, показує: ця сфера не може залишатися закритою для громадського нагляду.
❗ Діти не можуть бути прикриттям для ідеологічної війни
4 червня — це не лише день пам’яті. Це день відповідальності.
Ми маємо прямо сказати: ніхто не має права прикриватися словами про «порятунок дітей», «захист суспільства» або «боротьбу із сектами», якщо за цими словами можуть стояти тиск, залякування, порушення прав людини або можлива експлуатація дитячої вразливості.
Дитина не може бути інструментом у чиїйсь ідеологічній війні. Не може бути об’єктом маніпуляцій під виглядом «захисту».
Будь-яка діяльність, що торкається дітей, має бути максимально прозорою. А будь-які сигнали про насильство, психологічний тиск, експлуатацію або сумнівні контакти з дитячими установами мають перевірятися компетентними органами.
⚠️ Усі твердження щодо конкретних звинувачень ґрунтуються на відкритих публікаціях, розслідувальних матеріалах, відео та публічних виступах і потребують офіційної перевірки компетентними органами.
