Кордони дна або нова глибоководна війна

Днями переглядала стрічку міжнародних новин, і в око впало малопомітне офіційне повідомлення від ООН – із 9 липня 2023 розпочинається прийом заявок на отримання дозволу комерційної розробки океанського дна. Ця, на перший погляд, пересічна офіційна новина ховає в собі гігантську індустрію майбутнього, розмір якої зараз важко переоцінити, проте потенціал можна порівнювати з мільярдними ринками нафти і газу, тобто мова йде про справді великі гроші. Але не лише про гроші. На дні морському знайшлося місце великій політиці. Там розгортаються пристрасті не менші, ніж у високотехнологічній сфері чіпів.

Що насправді приховується на дні океану? Давайте спробуємо пошукати разом. 

Чиє дно?

Спершу розберімося з місцем подій – дном океану.

1970 року Генасамблея ООН оголосила ресурси дна морів і океанів за межами національної юрисдикції “загальною спадщиною людства”, яку не має права привласнювати собі жодна держава або особа. Для закріплення цієї норми 1982 року було ухвалено Конвенцію ООН з морського права, ЮНКЛОС (United Nations Convention on the Law of the Sea, UNCLOS). 

Конвенція визначає основні поняття та встановлює правила використання морів та океанів. Приміром, там є визначення таких понять як внутрішні води, територіальні води, прилегла зона, виключна економічна зона, континентальний шельф, відкрите море та міжнародний район морського дна. Кожен вид морського простору має свої правила використання ресурсів. Саме для цього і вигадано таку кількість термінів та понять. Мова йде про те, кому що належить і хто де може щось видобувати. Починаючи від вилову риби, установки бурових платформ, відкриття казино, і, закінчуючи морськими випробуваннями зброї та видобутком корисних копалин. 

Найцікавішою є так звана Частина XI Конвенції. У 1994 році вона була доповнена, встановивши режим, який стосується корисних копалин на морському дні за межами територіальних вод будь-якої держави або виключних економічних зон, тобто у міжнародному районі морського дна. Також Конвенцією було створено міжурядову організацію – Міжнародний орган з морського дна, МОМД (International Seabed Authority, ISA), який діє від імені всього людства та має статус спостерігача в Генасамблеї ООН. Штаб-квартира розташована в Кінгстоні, Ямайка. На МОМД покладено забезпечення справедливого розподілу фінансових та інших економічних ресурсів, що отримуються з дна океану. Він координує та наглядає за геолого-розвідувальними розробками морського й океанічного дна, а також проводить екологічний моніторинг. 

Конвенцію підписали та ратифікували 168 країн світу та Європейський союз, відповідно, всі вони є членами МОМД і розділяють принципи, закріплені Конвенцією. Проте є одна велика країна, яка не згодна з цими принципами – Сполучені Штати. США заперечували проти положень частини XI Конвенції на кількох підставах, стверджуючи, що договір був несприятливим для американських економічних інтересів та інтересів безпеки. Через частину XI Сполучені Штати відмовилися ратифікувати UNCLOS, хоча висловили згоду з іншими положеннями конвенції. Таким чином, США станом на 2023 так і не ратифікували Конвенцію, хоча й визнають її як загальне міжнародне право. 

Отже, міжнародний район морського дна, або як його називають Район, є загальною спадщиною людства та його ресурси мають використовуватися на благо всього людства, справедливо розподілятися, водночас, видобуток не повинен шкодити екології та життю людей загалом.

Управління дном

Чиє дно – розібралися. Однак, туманні визначення про загальне благо не пояснюють яким чином ресурси з дна будуть управлятися і розподілятися, адже загальне благо можна трактувати дуже по-різному. 

Роботою МОМД керує Асамблея, у якій представлені всі члени UNCLOS, і Рада зі 36 членів, що обирається Асамблеєю. Рада уповноважує укладати контракти з урядами та приватними корпораціями на розвідку та видобуток морського дна, а також встановлює правила та процедури. 

Конвенція ж передбачає, що розвідка і розробка ресурсів Району можливі як окремими державами, так і так званим “Підприємством” (Enterprise), що здійснює цю діяльність за дорученням МОМД і є його органом. Крім окремих держав, діючих в асоціації з МОМД, право здійснювати розвідку та розробку надається державним підприємствам учасників Конвенції, а також фізичним та юридичним особам під їх юрисдикцією та контролем, за які поручилися учасники Конвенції. Відповідно до передбаченого Конвенцією механізму розвідка та розробка ресурсів Району здійснюється на підставі затвердженого МОМД плану робіт (контракту).

Трохи заплутано звучить, чи не так? Ми ж усі розуміємо, що такі складні схеми щось приховують. За схемою поручительства можна сховати будь-які сумнівні наміри та загадкові компанії. Саме це і відбувається.

Питання комерціалізації видобутку висіло в повітрі давно. Проте його складність не дає можливості швидкого рішення. Правила до сих пір не сформовані. Проте є ті, хто хотів би якомога швидше почати видобуток, бо йдеться про скажено великі гроші. 

То ж чому МОМД прогнулися і дали сигнал початку прийому заявок?

У них не було вибору, їх загнали в глухий кут. Сесія Асамблеї тривала два тижні й змушена була оголосити, що почне процедуру, хоча ні остаточних правил, ні розуміння наслідків цих дій немає. Поштовхом стала поведінка крихітної тихоокеанської острівної держави Науру. 29 червня 2021 президент Науру повідомив ООН про плани розпочати глибоководний видобуток корисних копалин, давши МОМД два роки на завершення тривалих переговорів щодо правил, які регулюють нову та суперечливу галузь промисловості. Президент Науру Ліонел Айнгімеа повідомив МОМД про плани видобутку, які буде здійснювати компанія The Metals Co. Таким чином, скориставшись тою самою процедурою поручительства.

До слова, Науру має трагічну історію: найменшу на світі державу спіткала екологічна катастрофа – хижацьке видобування фосфатів практично перетворило острів на безплідну пустку. Крім того, Науру визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії, а також отримала гуманітанрну допомогу від РФ у розмірі 50 млн доларів.

Науру є державою-спонсором Nauru Ocean Resources Inc (NORI), дочірньої компанії The Metals Co. Metals Co має угоди з Науру, Тонга та Кірібаті щодо прав на розвідку у зоні Кларіон-Кліппертон, що охоплює 224 533 квадратних кілометрів, що приблизно відповідає площі Румунії. У листі Айнгімеа йдеться про те, що після семи років переговорів проект правил глибоководного видобутку майже готовий. Тому вони поставили питання руба – або МОМД починає процедуру, або вони це будуть робити самі без загальноприйнятих правил, суто на основі власного законодавства. МОМД довелося оголосити про прийом заявок від 9 липня 2023 року. Хоча самі привила видобутку не готові й будуть обговорюватися на наступному віртуальному засіданні, яке має відбутися до липня цього року, а також керівна рада обговорить можливість відкладення дозволів на заявки.

Канадський стартап Metals Co, який має угоду про постачання металів швейцарській Glencore Plc, є одним із найвідоміших голосів, які виступають за видобуток. І не дивно, бо компанії потрібно буде повертати гроші інвесторам, а станом на квітень 2021 року вона не мала жодного доходу чи виробництва. The Wall Street Journal зазначає, що генеральний директор компанії Джерард Беррон раніше підтримував іншу компанію з глибоководного видобутку, яка “втратила півмільярда доларів грошей інвесторів, вступила в суперечку з урядом південної частини Тихого океану, знищила крихке середовище існування морського дна і врешті-решт розорилася”.

Експерти ставлять під сумнів “зелене” позиціонування компанії, хоч керівники Metals Co неодноразово заявляли, що вважають глибоководний видобуток матиме менший вплив, ніж традиційний видобуток акумуляторних металів на суші. Такої ж думки дотримується Китай, який є лідером у глибоководній розвідці корисних копалин. Китайці апелюють, що підводний видобуток більш екологічний, ніж на суходолі, і взагалі користі від видобутку більше, ніж шкоди. 

Проте багато експертів вказують на недостатнє вивчення цієї технології та про те, що ми надто мало знаємо, аби реально оцінити справжні наслідки. Декілька країн, включаючи Канаду, Австралію та Бельгію, наполягають на тому, що видобуток не можна починати без суворих правил, а Чилі, Франція, Палау та Фіджі, серед інших країн, закликали до глобального мораторію на цю практику, посилаючись на екологічні проблеми та відсутність достатніх наукових даних.

Не лише уряди обережно ставляться до глибоководного видобутку, але й великі приватні корпорації занепокоєні (хоча вони нібито мають бути зацікавлені у комерціалізації). Чотири великі корпорації – BMW, Volvo, Google і Samsung SDI – підтримали заклик Всесвітнього фонду дикої природи щодо мораторію на глибоководний видобуток. 

Після складних юридичних перепетій варто пояснити заради чого все це. Як вже згадувалося, це питання великих грошей. Проте наскільки великих – потрібно показати.

Скарби на дні

Океанічні води на глибині нижче 200 метрів є найбільшим і до того ж важкодоступним середовищем життя на Землі. Рельєф морського дна схожий на рельєф суші та складається з гірських хребтів, плато, вулканів, каньйонів та величезних глибоководних (абісальних) рівнин. Він містить більшу частину тих мінералів, які є на суші, до того ж часто в збагаченій формі, а також мінеральні утворення, які зустрічаються тільки в глибинах океану, такі як залізомарганцеві кірки та поліметалічні конкреції.

Перші дослідження глибоководних корисних копалин проходили в 1960-70-х роках, потім настало певне затишшя. Дослідження були складними та дорогими, та й не було такої потреби. Однак, розвиток нових технологій та запити нових галузей альтернативної енергетики, електрокарів та високих технологій (особливо мікроелектроніки) вимагають великої кількості рідкоземельних копалин, видобуток яких на суходолі вже стає проблематичним. 

Глибоководний видобуток корисних копалин може дати кобальт, мідь, нікель і марганець – ключові матеріали для акумуляторів електрокарів. Основне їхнє джерело – камені розміром із картоплину, які називаються “поліметалевими конкреціями”, що залягають на дні океану на глибинах від 4 до 6 км (2,5 до 4 миль).

Як буде відбуватися процес видобутку можна побачити у візуалізації від Массачусетського технологічного інституту: 

Потенціал ринку доволі просто оцінити. Для електромобіля з акумулятором потужністю 75 кВт/год потрібно 56 кг нікелю, 7 кг марганцю та 7 кг кобальту, а також 85 кг міді для електропроводки. Для одного мільярда електромобілів – еквівалента всього світового пасажирського парку – знадобиться 56 мільйонів тонн нікелю, 7 мільйонів тонн марганцю, 7 мільйонів тонн кобальту та 85 мільйонів тонн міді. Це експоненціально більше, ніж зараз видобувається в шахтах на суходолі.

І все це є на морському дні у вигляді трьох основних типів покладів:

• Поліметалічні конкреції зустрічаються по всьому океану – вони лежать на поверхні морського дна в абісальних рівнинах, часто частково вкриті дрібнозернистими відкладеннями. Ці конкреції містять безліч різних металів, включаючи марганець, залізо, мідь, нікель, кобальт, свинець та цинк, а також невеликі, але цінні кількості молібдену, літію, титану, ніобію та інших елементів. Найбільш вивченою областю, що становить комерційний інтерес, є зона Кларіон-Кліппертон, що знаходиться в східній частині Тихого океану на глибині від 3500 до 5500 метрів. Одна ця зона містить більше нікелю, марганцю та кобальту, ніж усі ресурси суші разом узяті. Інші потенційно привабливі області – центральна частина басейну Індійського океану та виняткові економічні зони Островів Кука, Кірібаті та Французької Полінезії.

• Поліметалічні сульфіди багаті міддю, залізом, цинком, сріблом та золотом. Відкладення зустрічаються на межах тектонічних пластин вздовж серединно-океанічних хребтів, як правило, на глибинах близько 2000 метрів

• Кобальтові кірки на глибинах від 400 до 7000 метрів на схилах та вершинах підводних гір. Вони утворюються при осаді мінералів із морської води та містять залізо, марганець, нікель, кобальт, мідь та різні рідкісні метали, у тому числі рідкоземельні елементи. За оцінками, у світі може бути до 100 тис. підводних гір заввишки понад 1000 метрів, але лише деякі з них підходять для видобутку кобальтових кірок. Найбільш перспективний у цьому відношенні район розташований у підводних горах Магеллана в Тихому океані, на схід від Японії та Маріанських островів.

Дла наочності наведу мапу покладів, на якій є дуже цікаві пояснення. 

Як ми вже вказували вище, відповідно до Конвенції ООН з морського права, розвідка і розробка ресурсів здійснюються окремими державами, що діють в асоціації з МОМД. У свою чергу, МОМД уклав 15-річні контракти зі 22 підрядниками на розвідку поліметалічних конкрецій, поліметалічних сульфідів і багатих кобальтом феромарганцевих корок у міжнародному районі морського дна (Район). Досліджені райони знаходяться в зоні Кларіон-Кліппертон, Індійському океані, Серединно-Атлантичному хребті, Південній Атлантиці та Тихому океані.

А тепер найцікавіше, перелік тих, хто отримав дозволи на геологорозвідку. 

У 2001-2002 рр. МОМД уклав контракти з:

• “Южморгеологією” (Російська Федерація); 

• Interoceanmetal Joint Organization (IOM) (Болгарія, Куба, Словаччина, Чехія, Польща та Російська Федерація); 

• Уряд Республіки Корея; 

• Китайська асоціація дослідження та розробки корисних копалин океану (COMRA) (Китай); 

• Deep Ocean Resources Development Company (DORD) (Японія); 

• Institut français de Recherche pour l’exploitation de la mer (IFREMER) (Франція); 

• Уряд Індії;

• У 2006 році Управління підписало 15-річний контракт із Федеральним інститутом геонаук і природних ресурсів Німеччини.

У 2008 році Управління отримало дві нові заявки на дозвіл (на розвідку поліметалічних конкрецій), які вперше надійшли від приватних фірм з острівних держав Тихого океану, що розвиваються. Спонсоровані відповідними урядами, вони були представлені Nauru Ocean Resources Inc. і Tonga Offshore Mining Limited. 22 липня 2011 року Управління уклало 15-річний контракт на розвідку з Nauru Ocean Resources Inc., а 12 січня 2012 року з Tonga Offshore Mining Limited.

Впродовж 2013-2016 років було укладено ще ряд контрактів: 

• G-TECH Sea Mineral Resources NV (Бельгія),

• Marawa Research and Exploration Ltd (Кірібаті); 

• Ocean Mineral Singapore Pte Ltd; 

• UK Seabed Resources Ltd; 

• Інвестиційна корпорація Островів Кука;

• China Minmetals Corporation.

Управління підписало сім контрактів на розвідку поліметалічних сульфідів у Південно-Західному Індійському хребті, Центрально-Індійському хребті та Серединно-Атлантичному хребті з:

• Китайською асоціацією дослідження та розробки океанських мінеральних ресурсів (2011); 

• урядом Росії (2012); 

• урядом Республіки Корея (2014); 

• Institut français de recherche pour l’exploitation de la mer, Іфремер, Франція, (2014);

• Федеральним інститутом геонаук і природних ресурсів Німеччини (2015); 

• урядом Індії (2016);

• урядом Республіки Польща (2018).

Також є п’ять контрактів на розвідку багатих кобальтом феромарганцевих корок у західній частині Тихого океану з:

• Китайською асоціацією дослідження та розробки мінеральних ресурсів океану (2014);

• Japan Oil Gas and Metals National Corporation (2014);

• Міністерством природних ресурсів і навколишнього середовища Російської Федерації (2015);

• Companhia De Pesquisa de Recursos Minerais, Бразилія (2015);

• урядом Республіки Корея (2018).

Фактично всі ці контрактори є потенційними заявниками на комерційну розробку, яка стартує 9 липня 2023. Іншими словами, вони будуть гравцями на абсолютно новому ринку, із перспективою багатомільярних прибутків. Проте питання не лише в грошах. Ці ресурси є стратегічними в економіці майбутного, тому це стає вже частиною національної безпеки держав. Звідси й така особлива позиція США. Воно і не дивує, бо доступ до ресурсів є ключовим для успішного розвитку країн. І як можна претендувати на роль розвиненої країни, без дуступу до цих ресурсів.

Отож, ми знову бачимо тих самих топ-гравців, що й у G20: США, Китай, Росія, Британія, Франція, Німеччина, Японія, Канада, Південна Корея, Бразилія. Розгортається нова битва за морське дно, яка має всі шанси стати не менш епічною, ніж космічна. Прибутки та витрати цілком співмірні. 

І хоч ця тиха і практично невидима війна розгортається наповну, ми про неї нічого не чуємо. А варто було б. Бо Росія в ній бере дуже активну участь. 

То ж у нас постає закономірне запитання: а де санкції проти РФ? Чому Росія продовжує активні роботи у проектах глибоководних досліджень, а вся світова спільнота мовчить? Може варто підняти питання про накладення санкцій у цій галузі й відсторонити РФ від подальших проектів?

А поки що, Росія дуже активно включається у розвідку покладів і вже поклала око на дуже ласі ділянки дна.

Російське дно

Контракти, що були укладені РФ із розвідки морських глибин справно виконуються. У січні 2023 “Росгеологія” звітує про успішне завершення робіт, що були заплановані на 2022 рік. Той самий рік російської агресії та посилення західних санкцій. 

Також “Росгеологія” звітує про відкриття нових покладів поліметалічних сільфідних руд на дні Атлантичного океану. 

“Росгелогія” – це державний холдинг, що об’єднує державні геологорозвідувальні компанії та входить до переліку стратегічних підприємств РФ. Компаніями, що нині входять у холдинг, відкрито більше 1000 родовищ, серед яких найбільші родовища вуглеводневої сировини і твердих корисних копалин, такі як Астраханське (2,5 трлн м3 газу), Тенгіз (1 млрд тонн нафти), Ковиктинське (1,9 трлн м3 газу), Сухий Лог (близько 2 тис. т золота), Курська магнітна аномалія та багато інших. 

Для розуміння масштабів можна порівняти “Росгеологію” хіба що з “Газпромом”, таким же монополістом на ринку, із такими ж темними справами та корупцією на мільярди. Але є одна різниця: “Газпром” потрапив під санкції, а “Росгелогія” – ні. Жодних санкцій не було накладено ні після анексії Криму, ні після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. У санкційний список потрапив лише особисто гендиректор холдингу Сергій Горьков. Проте саму “Росгеологію” до списків не внесли. І постражлала вона від санкції лише опосередковано – скаржилися на проблеми з програмним забезпеченням та браком запчастин і комплектуючих, які планують імпортозамістити. Окрім відмови від участі у двох проектах у Північному і Середземному морях, усі інші продовжили співпрацю (проекти в Азії та Африці). Отже, вони спокійно продовжуть працювати далі. А роботи в них, справді, багато та й плани наполеонівські. 

На цих ілюстраціях зображено райони роботи росіян на морських глибинах, а також часові рамки цих робіт. Як бачимо, Росія хоче займатися видобутком усіх типів покладів корисних копалин.

Цікавими є також висновки, які робила “Росгелогія” стосовно техніко-економічного обґрунтування видобутку.

• ЖКМ (зона Кларіон-Кліппертон) – унікальне комплексне родовище за покладами марганцю, нікелю, міді, кобальту та молібдену (за планами промислове освоєння за контрактом з МОМД ООН після 2022 р.)

  • При 50% втратах – оціночна вартість $30,0 млрд. (3 млн.т протягом 20 років)

  • Передбачувана окупність: 8 – 10 років

  • Очікувана рентабельність на рівні 12 – 19,5%

• КМК (Магеланові гори) – унікальне комплексне родовище кобальту

  • При 50% втратах – оціночна вартість  $7,2 млрд. (1 млн.т протягом 20 років)

  • Передбачувана окупність: 4 – 6 років

  • Очікувана рентабельність на рівні 26,7%

• ГПС (Середньо-Атлантичний хребет) – великі поклади кобальту з супутними покладами золота  

  • Оціночна вартість $7,5 млрд. (0,5 млн.т протягом 20 років)

  • Передбачувана окупність: 6 років

  • Очікувана рентабельність на рівні 25,1%

Очевидно, що видобуток корисних копалин на морському дні економічно привабливий для РФ, яка спирається на модель сировинної економіки. Санкційний тиск на нафтогазові прибутки змушує шукати альтернативи, та й майбутнє викопних джерел енергії не таке вже й світле, з огляду переходу на альтернативні джерела. 

Крім того, Росія має ще технологічний запас для глибоководних робіт: зокрема для видобутку можна використовувати існуючі, у тому числі застарілі плавзасоби та енергоустановки дизельного та атомного типу. А також перепрофілювувати нафтогазову інфраструктуру для нових потреб. До того ж, немає необхідності зводити стаціонарну інфраструктуру на місці видобутку, будувати трудомістку і дорогу мережу зі соціального забезпечення, електро-,  газо-, водопостачання, оскільки передбачається модульний принцип її організації.

Ще не на дні

Тема глибоководного видобутку корисних копалин дуже багатогранна та складна. Спробувала лише широкими мазками накреслити ключові моменти. Питання незворотних негативних наслідків видобутку та можливої екологічної катастрофи для планети навіть не буду торкатися. Бо може трапитися так, що виправдовуючи видобуток із морського дна його меншою токсичністю для мешканців суходолу, ми вб’ємо океан, який є колискою життя всієї Землі й власноручно створимо апокаліпсис, порятунку від якого доведеться шукати на інших планетах.

Зупинимося на тезі про те, що глибоководні копалини – це цікава й потенційно вигідна ідея, проте наслідки її втілення ми ще не можемо оцінити адекватно. Дійсно, потрібно більше часу. Однак, гонитва за шаленими прибутками і стрімкий ріст технологій, що потребують усе більше рідкісних копалин підштовхує до ризикових дій.

Проте мета цього допису не в тому, щоб давати оцінку самій ідеї, а в тому, щоб висвітлити проблему подвійних стандартів та “сліпоти” міжнародних організацій та урядів багатьох країн. Бо Росія – країна-терорист, країна-вбивця і катівник, страшні злочини якої щодня постають перед світом, продовжує бути учасником проектів, які мають вплив на майбутнє всього людства. 

І знову ми бачимо неспроможність та безпорадність ООН, Міжнародний орган з морського дна якої не робить нічого, щоби завадило Росії, чи уснуло її з цієї нової багатомільярдної галузі. 

• Чому досі не відликано російські контракти на розвідку? 

• Чому “Росгеологія”, яка є такою ж кишеньковою скарбничкою Кремля, як і “Газпром”, та фінансує криваві злочини, до сих пір не під санкціями? 

• Чому вони безперешкодно продовжують свою діяльність і ми не бачимо секторальних санкції на всю російську галузь видобутку корисних копалин?

• Чому Росія спокійно продовжує будувати плани на майбутній глибоководний видобуток і вже кинула оком на ласі шматки дна?

• Хіба не блюзнірство, з одного боку, висловлювати обурення російськими злочинами, а з другого боку, продовжувати ділити з росіянами нові казкові багатства природи?

Перелік можна продовжити.

Проте головне питання лише одне – чому Росія ще сама не на дні, а натомість хоче отримати з дна зиск? 

Приходимо до печального висновку, що для того щоб здолати Росію, потрібно перемогти її на полі бою. І лише тоді вона буде виключена з міжнародних проектів, які мають значення для всього людства.

Наше завдання – допомогти Росії дійти дна, але не морського. Виняток можемо зробити, хіба що, для російського флоту: його ми будемо раді бачити на морських глибинах. 

©️Ярослава Бірюк
Засновник Аналітичного Центру Ximera