Після початку повномасштабної війни Росії в Україні багато міжнародних компаній, які працювали в країні-агресорці, вирішили піти з її ринків через репутаційні ризики. Та простіше пообіцяти, ніж зробити, адже президент РФ Володимир Путін вирішив скористатися чужими активами, щоб розв'язати політичні проблеми всередині країни. Financial Times придивися до нової хвилі націоналізації у РФ, жертвою якої найімовірніше стануть іноземні компанії. Forbes пропонує стислий огляд матеріалу.
FT починає свій матеріал із розмови між «ветераном» російської масової приватизації 90-х та його «давнім другом», яка відбулася за кілька місяців після розгортання Росією повномасштабної війни в Україні. Останній із захватом повідомляє про «приватизацію 2.0 як у старі-добрі часи». Тільки тепер під прицілом не радянські активи, а міжнародні компанії, які мали необережність свого часу прийти на ринки РФ. Але претендувати на участь у «акції небаченої щедрості» можуть лише наближені до Путіна.
«Це наче Венесуела, – зауважує один московський бізнесмен. – Найкраще дістається поплічникам. А потім все йде під три чорти».
Співрозмовник FT, той що «ветеран» першої російської приватизації, відмовився взяти участь у другій, тепер він живе у Європі й «не хоче ризикувати».
«Поєднання державного капіталізму та феодалізму»
Репутаційні загрози та складність роботи під санкціями змусили іноземні компанії із бізнесом в Росії оголосити про плани вийти із колись, як вони вважали, перспективної країни. Та для багатьох з них, схоже, все залишилося лише на папері.
Менш ніж 300 з понад 3350 великих іноземних компаній з активами в Росії вже вийшли з неї, а 500 — у процесі, згідно із даними Київської школи економіки. Для компаній, що на другий рік війни все ще працюють у РФ, наприклад, PepsiCo, Philip Morris, Mars, UniCredit та Raiffeisenbank, ситуація дедалі погіршується.
До того, як Путін підписав наказ про націоналізацію активів Danone та Carlsberg в Росії, компанії були серед сотень тих, хто майже завершив їх продаж місцевим покупцям. Їм залишалося дочекатися схвалення з боку російських держорганів.
Але дочекалися вони на схвалення примусової передачі їхніх активів прибічникам Путіна: Danone – чеченському лідеру Рамзану Кадирову, а Carlsberg – особистому другу російського президента Таймуразу Боллоєву.
Компаніям, які хотіли вийти з Росії, вже почали ставити суворіші умови, ніж тим, хто пішов з її ринків невдовзі після повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Так, будь-який продаж активу повинен відбуватися зі знижкою як мінімум 50% від ринкової вартості, а 10% від продажу повинні йти у російський бюджет. За словами російських бізнесменів, непереливки навіть тим, хто грає за правилами Кремля.
«У Кремля був один підхід до західних компаній, – розповідає людина, яка була залучена у кількох нещодавніх виходах. – Хочете вийти, йдіть. Але тільки після щедрих відступних. Тепер же інша схема: навіщо платити за активи? Давайте просто так заберемо».
Першими ластівками зміни «підходу» був «продаж» російських активів Renault та Nissan за кілька рублів російському дослідницькому інституту минулого року. Далі була конфіскація активів енергетичних компаній Uniper (Німеччина) та Fortum (Фінляндія), а також наказ Путіна, який дозволяє забирати активи «неслухняних» західних компаній.
«Це ренаціоналізація. Приватна власність технічно належить державі, але контролюється особами, що наближені до владних людей. Ці міні, міді та макроолігархи повинні ділитися надприбутками із державою та враховувати інтереси керівної еліти, – пояснює Андрій Колесніков, старший співробітник Carnegie Endowment for International Peace. – Це поєднання державного капіталізму та феодалізму».
Компенсація для підсанкційних олігархів
Таку зміну у ставленні до іноземних компаній в Росії ймовірно спричинило замороження російських активів у Європі. Захоплення Uniper і Fortum відбулося невдовзі після рішення апеляційного суду не на користь «Роснафти», яка хотіла скасувати вирок про передачу її активів під контроль німецького регулятора.
Один російський бізнесмен сказав, що Кремль використовує західні активи, щоб купити вірність бізнесової еліти, яка незадоволена війною, але змушена залишитися вдома через санкції. Завдяки такій тактиці, додає він, санкції Заходу навряд чи змусять бізнесменів виступати проти Путіна. Так, вони не можуть поїхати у Францію чи вести бізнес у Британії, але непогані гроші заробляють у Росії, які витратять на Туреччину чи Дубай.
Схоже, що активами Danone і Carlsberg Путін не обмежиться. 18 липня міністр торгівлі Росії Денис Мантуров сказав, що країна «активно використовуватиме цей механізм зовнішнього управління» у відповідь на «неетичну поведінку західних власників компаній».
Залишається загадкою правила, якими керуватиметься російський уряд у виборі того, хто отримає дозвіл продати свої активи хоча б з величезною знижкою, а хто просто втратить все. Ймовірно ключову роль у цьому рішенні відіграватиме цінність активу і його привабливість для путінських прибічників.
«Чистий» покупець на дорозі не валяється
Через санкції відповідних покупців на західні активи в Росії знайти складно. За словами Наталії Цуканової з Xenon Capital, яка консультує компанії, що йдуть з Росії, ніхто не хоче продавати активи підсанкційним особам чи компаніям. А у тих, кого обійшли санкції, часто немає достатньо ресурсів. Якщо ж вдається знайти «чистого» покупця, часто він є просто ширмою для компанії чи особи під санкціями. Ті ж, кому щастить знайти дійсно підхожого покупця, наштовхуються на свавільні умови продажу.
«Я допомагав промисловій компанії продати два її заводи. Вони, як і заявки на продаж, були абсолютно однаковими. Один з них дозволили продати, а другий – ні. Все тому, що у премʼєра Росії Михайла Мішустіна був свій кандидат на покупку другого заводу», – розповіла людина, що займається виходом компаній з Росії.
Володимир Потанін, архітектор оригінальної програми приватизації, завдяки якій став олігархом, найбільше виграє й від теперішнього розподілу (чужого) майна, згідно із даними інвестиційного бізнесу «Газпромбанку».
Відповідно до цих даних, Потанін у 2022-му витратив $1,17 млрд на покупку за дуже заниженими цінами часток російських банків у власників, які хотіли піти з Росії або впали у немилість Путіна. Прикладом останньої категорії став Олег Тіньков, який змушений був продати частку в банку «Тінькофф» після критики війни в Україні.
Але люди рівня Потаніна навряд чи переслідуватимуть якісь випадкові заводи у глибинці чи торгові центри на околиці Москви. А таких активів тисячі.
