👑Коротка історія Англії. #1. Злет і падіння англосаксонської династії

Злет і падіння англосаксонської династії

Англія — володарка морів та засновниця одніє їз найвеличніших імперій, що коли небудь існували в світі. Острів, завжди зациклений на внутрішніх справах і водночас перевертаючий хід континентальної історії. Королівські династії, чий вплив простягався від шотландсьх гір, до пагорбів Київської русі. Історія, наповнена великими перемогами та нищівними поразками, династичними інтригами та науковими відкриттями.

Все це Англія і я запрошую вас до короткого нарису з історії цієї великої країни.

У 410 р. римський імператор Гонорій, який боровся з вторгненнями варварів, надіслав листа колоністам у провінцію під назвою Британія. Легіони, які охороняли цю провінцію, були відкликані для боротьби з вестготами. Населення островів на той момент складалося з кельтських племен бриттів, що перемішалися із римськими колоністами. На всі прохання романо-бритонського населення захистити їх від набігів саксонських варварів, імператор порадив їм “самим прийняти відповідні заходи”. Британія остаточно втратила для слабнучого Риму стратегічне значення. З відходом легіонів виявилося, що остров'яни недостатньо сильні, аби захистити себе, свої вілли, храми і театри, що залишилися їм у спадок від імперії.

V та VI ст. стали для Британських островів справді темними століттями.

Звідки ж прийшли нові завойовники.? Згідно з однією теорією, германські племена, що рухалися на південь, у бік Франції, були зупинені відомим королем франків Хлодвігом через що змушені були перетнути Північне море та переправитися до Британії. Ця навала вилилася у справжній геноцид частини населення британських стровів. Місцеві східноанглійські племена бриттів, іценів і триновантів були повністю підкорені, а їхня культура — знищена.

Згідно з іншою теорією, вторгнення ззовні не було – швидше мала місце внутрішня експансія, оскільки східна частина Британії вже тоді була частково заселена германцями та белгами, які займалися торгівлею і іноді – набігами на береги Північного моря.

Письмові згадки кажуть скоріш на коритсь зовнішнього вторгнення. Але так чи інакше, один факт є беззаперечним - протягом V і VI століть германські племена агресивно просувалися зі східного узбережжя на захід, через Римську Британію, знищуючи та підкоряючи собі місцевих бриттів. Від колишньої культури майже не залишилося сліду. Зникли мова бриттів та римсько-християнська релігія. Збудовані римлянами на Британських островах вілли та міста були зруйновані чи спалені. За свідченням батька англійської історії Беди Вельмишановного, у цьому просуванні брали участь племена ютів, фризів, англів та саксів.

Однак бували і випадки, коли брити самі запрошували саксів на свої землі. Так, аби відбити вторгнення бритів і скоттів, кельтський король Вортигерн (він же Гутрейн) сам запрошує до себе племена англів, саксів та ютів, аби ті допомогли вгамувати войовничих сусідів. Близько 446 року, на чолі з напівлегендарними ватажками Хенгістом і Хорсою з племені ютів, англо-сакси на трьох кораблях прибули до Британії та оселелися в Кенті, ставши своєрідною гвардією короля Гутрейна. Перемігши піктів і скотів, та відчувши свою силу, прибульці підняли повстання, та вибили бритів з Кенту. Хорса став першим англо-саксонським володарем Кенту, а після його загибелі в битві при Ейлсфорді, це місце зайняв його брат Хенгіст.

Вогняною хвилею пройшлися англо-сакси південним сходом британських островів. Так описує ті події ранньосердньовічний історик бритів Гільдас Премудрий:

Однак бритам іноді все ж вдавалося чинити опір. Той самий Гільдас описує, як наприкінці п'ятого століття брити, під проводом ватажка на ім'я Амвросій Авреліан, що був напівбритом-напівримлянином. нанесли англо-саксам кілька значних поразок, після яких ті 50 років не турбували бритів. Саме цю історичну постать дослідники пов'язують із виникненням легенди про короля Артура, адже у походах Амвросій носив на собі ведмежу шкуру, а “ведмідь” кельтською звучить як — artos. Однак так само, він міг бути прототипом чаклуна Мерліна, через свою нібито здібність до передбачень.

Протягом 6 століття англосакси розселилися у долині річки Северн та окупували східні, центральні та північні райони Англії. Брити все ще населяли Ірландію, Шотландію, Уельс, та Корнуолл, однак під невпинним тиском англосаксів, наприкінці 6 - поч.7 століття частина бритів Корнуолла пересікла Ла-Манш та оселилася в Армориці на північному заході сучасної Франції, заснувавши там область Бретонь. Їхні нащадки і досі населяють цю територію та плекають бретонську мову, далекого нащадка мови стародавніх кельтів.

З сьомого століття племенні союзи англо-саксів поступово починають об'єднуватися у справжні королівства, створюючи таким чином так звану гептархію, тобто семивлладдя. Сім англо-саксонських королівств розділили між собою майже всю територію сучасної Англії. Першими були засновані Кент на півдні, Нортумбрія на півночі, Мерсія у центрі та Ост-Англія на сході, а трохи згодом три південні саксонських королівства — Сассекс, Вессекс та Ессекс.

Основою існування для англосаксів була вірність сім'ї, своєму селищу та клану. Головні рішення приймав не далекий король зі своїм двором, ці рішення приймалися в громадському приміщенні в центрі селища, де вільні землероби, керли, присягали на вірність своїм вождям. Члени громади мали нести військову службу та надавати гостинність місцевим вождям-олдерменам та підпорядкованим їм дружинникам тенам, а ті, у свою чергу, повинні були забезпечувати захист життя та земель своїх підданих. Цей «звичай» досяг апогею у своєму розвитку, коли з найбільш видатних громадян був створений так званий вітенагемот, або вітан, рада старійшин при королі, - яка, по суті, була примітивним прообразом парламенту.

Щойно організувавшись, королівства одразу почали міжусобну боротьбу за вплив, однак жодне з королівств довгий час не могло досягти домінуючої позиції. А тим часом на землі Британії знову звернув свою увагу Рим у особі святого престолу. Засилля язичників на колись християнських землях не влаштовувало папу римського Григорія, який, до того ж був ревносним місіонером. 597 року він посилає ченця Августина, майбутнього архієпископа Кентерберійського, до двору язичницького короля Етельберта та його дружини, франкської християнки Берти. Проповідь Августина була настільки успішною, що Етельберт сам прийняв хрещення, а 602 р. навіть подарував бенедиктинцям ділянку землі в Кентербері для будівництва нового собору. Августин став першим архієпископом в історії Англії, а Етельберт прийняв перший свод з дев'яносто законів, в якому дарував привілеї християнській церкві. До речі, це був перший документ, написаний англосаксонською мовою.

Етельберт та Августин навіть спробували домовитися з валійськими християнами які служили за старими кельтськими традиціями, мали свій церковний календар та дещо інші літургічні особливості. Однак досягти домовленності їм такіне вдалося.

Англія доволі швидко повертається до християнства. Останній язичницький правитель Нортумбрії загинув 655 року, але язичницькі божества дожили і до наших днів, що правда лише у англійських назвах днів тижня.

Тим часом серед англійських християн наростала напруга, через розбіжності між прибічниками кельтского та римського обряду християнського служіння. 664 року Освіу правитель Нортумбрії, яка тоді мала домінуючу позицію серед інших королевств, збирає собор, на якому мав відбутися диспут між прибічниками обох обрядів. У богословському диспуті перемогли представники папської церкви, внаслідок чого саме римський обряд став переважати не тільки в Англії, але й в Уельсі і Шотландії. В Ірландії кельтська церква припинила своє існування в XII столітті, коли країна була захоплена Англією.

За відсутності єдиного політичного правителля, церква почала відігравати об'єднавчу роль для народів семи королівств. Під впливом духовенства приймаються нові своди законів, що надають церкві привілеї та звільять її від податків. Церква дуже швидко багатіє. Видаються чудові зразки рукописних Євангелій. Будуються все нові й нові монастирі та храми, які окрім духовної виконували і просвітницькі функції. В одномуз таких, а саме в монастирі Джарроу, вищезгаданий Беда Вельмишановний пише свої трактати, серед яких «Historia ecclesiastica gentis Anglorum» (Церковна історія народу англів), в якому розповідається про історію Англії від римського завоювання Британії, до 731 року, тобто до моменту написання праці. Саме Беда першим використав термін Angle-land, тобто Англія.

З 8 століття політичний центр англії поступово зміщується на південь. Спочатку домінування над іншими англосаксонськими королівствами переходить від Нортумбрії до Мерсії, де тоді правив король Оффа. Його вплив був настільки значним, що імператор Карл Великий хотів одружити свого сина на одній з дочок Оффи, але через непомірне честолюбство останнього брак так і не відбувся.

Після смерті Оффи центр політичної влади переместівся ще південніше, а саме до Вессексу де на престол зійшов король Егберт, який почав активну воєнно-політичну експансію. Спочатку він вторгся у Корнуолл, остаточно підкоривши залишки бритів, які не покинули британські острови у напрямку Бретоні. Після цього Егберт направив свої війська на північ і за кілька років підкорив спочатку Мерсію, потім Східну Англію, а потім і Нортумбрію, вперше в історії об'єднавши таким чином більшість англійських земель під владою одного правителя. Верховенство Вессекса було узаконено і його столиця Вінчестер стала резиденцією англійських королів.

Два століття міжусобиць завершилися і здавалося, на землі Англії нарешті запанує мир та процвітання. Однак ніхто ще не здогадувався, що з-за моря на Британію вже насувається грізна хвиля. Хвиля, яка переверне історію не тільки Британії, а й усієї Європи. Насувалося нашестя вікінгів.

Невеличкі ватаги скандинавів тероризували узбережжя Британії вже багато десятиліть, однак все змінилося на рубежі 8-9 ст. Умовною датою початку епохи вікінгів (від глаголу Вікінг — “зайнятися морським розбоєм”) вважається 793р. Коли загін вікінгів висадився на острові Ліндісфарн та учинив там зухвале розграбування та руйнування монастиря внаслідок якого загинули сотні дорогоцінних рукописів. Літописи свідчать, що «язичники поливали кров'ю ченців підлогу навколо вівтаря», а тих кого не вбили, забрали у рабство.

З початку дев'ятого століття напади вікінгів ставали все більш масштабними та все більш регулярними. Саме в цей час тув відмітився напівлегендарний Раґнар Лодброк. Десь між 845-865 р.р. Раґнар, справжня гроза королівств континентальної Європи, був розбитий військом короля Нортумбрії Елли Другого, потрапив у полон, та був кунутий у яму зі зміями. За легендою перед смерттю Раґнар закляв своїх синів помститися за нього. І помста не забарилася.

У 865 р. "велике військо язичників", як його називають літописці, обрушилося на Англію. На його чолі стояли сини рагнара Б'орн Залізнобокий, Убба, Хальфдан та Івар Безкосний. Нортумбрія пала, а Король Елла Другий був страчений. Йорк впав і перетворився на Йорвік – торговий пост вікінгів. Наступними стали Мерсія та Вессекс. Кожного, хто чинив опір, убивали. Був убитий король Східної Англії Едмунд, якого прив'язали до дерева та розстріляли з луків. 871 року завойовники досягають північних кордонів Вессекса. Власне на цей час це були вже саме завойовники, адже набіги поступово почали перетворюватися на окупацію. Дани почали розселятися на східних територіях Англії, сторивши так звану територію Данелаг, або Датського права, яка охопила усю колишню Ост-Англію, східну Мерсію, а також Південну Нортумбрію. Завойовники будують п'ять укріплених міст: Лінкольн, Стемфорд, Ноттінгем, Дербі та Лестер. Доречі сліди Данської окупації і досі можна побачити у сучасних англійських топонімах, що закінчуються на -бі або -торп.

býr — село , þorp - садиба

(Дербі– оленяче село, Грімсбі – село Гріма, Сканторп — Скунова садиба)

А от Вессекс виявився для вікінгів міцним горішком. У той час там правив король Етельред. На початку 871 року, разом зі своїм братом Альфредом, він розбив данців у битві під Ешдауном, однак вже в наступній великій битві біля Мертона, король Етельред був смертельно поранений і його місце зайняв його брат, майбутній король Альфред Великий.

Новий король зрозумів, що для ефективної боротьби з загарбниками королівству життєво необхідні адміністративна та воєнна реформи. За правління Альфреда країна була поділена на графства, а армія замість ополчення стала покладатися на більш регулярні формування. Вздовж кордону з Данелагом були відремонтовані старі, та звведені нові фортеці. Крім того Альфред заснував чисельний флот, який на равних боровся з флотом вікінгів.

Англосакси уклали з Данцями договір про розділ Англії: данцям залишився данелаг, а англосаксам відійшов Вессекс, Сасекс, Кент та західна половина Мерсії. Звичайно про мир годі було ймріяти, адже набіги вікінгів продовжилися, однак це був поворотний момент в історії Англії. З тих пір англосакси тільки відвойовували свої землі. Вже за правління сина Альфреда Едварда Старшого була підкорена значна частина Данелагу, а його онук Етельстан довершив розгром данців.

Після смерті Етельстана Англія кілька десятиліть жила у відносному спокої, якщо не зважати на династичні та політичні распрі всередині королівства. Саксонська династія слабла. Всі наступні правителі були лише тінню Альфреда Великого або навіть Етельстана. Останнім цвяхом у труну династії стало правління короля Етельреда ІІ Нерозумного (978 - 1013), яке прийшлося на виключно важкі для Англії часи.

991 року великий флот данів атакує Ессекс. Молодому королю доводиться відкупатися від вікінгів та зобов'язатися платити данину, так званий дангельд або датське золото. Однак це тільки погіршило ситуацію. Данці, почуявши здобич , не припиняли свої набіги. Казна пустіла з кожним роком, і Етельред не знайшов нічого кращого, як у відповідь на черговий набіг короля данів Свена Вилобородого наказати у день святого Брайса вирізати всіх данів, що проживали у Східній Англії, серед яких була і рідна сестра Свена. Роззлючений конунг влаштував Етельреду 4 роки постійних набігів, після чого розмір дангельду став більшим, за весь дохід англійського королівства. Врешті решт, під час чергового нашестя військ Свена у 1013 р., повністю втративши контроль над країною, Етельред втік до Нормандії, а самого Свена було проголошено королем Англії.

Етельред ІІ ще повернеться до Англії після смерті Свена, однак дуже скоро помре, а його місце займе черговий завойовник зі сходу, син Свена Кнут Могутній. Він одружиться на вдові Етельреда Еммі Нормадській та приєднає Англію до своєї скандинавської імперії, що простягнеться від Весекса до Норвегії. Так данський правитель знову на короткий час оволодів Англією. Колись процвітаюче королівство Альфреда на той час перетворилося на занепалі та спустошені землі.

Кнут помер у 1035 році, а вже за сім років на престол сходить останній представник англосаксонської династії, син Етельреда ІІ та Емми нормандської Едуард Сповідник. Його правління було неоднозначним. З одного боку за його правління зникла безпосередня угроза від скандинавів, тому Англія припинила платити дангельд, та розпустила флот, що призвело до певного економічного зростанння, однак послабило військові спроможності королівства. Також Едуард, не витримав внутрішньо-політичної напруги та врешті решт програв боротьбу місцевій знаті, яка під кінець правління короля по суті узурпувала владу в країні. Крім того своє прізвисько Сповідник він отримав не дарма. Майже все життя Едуарда більше цікавили питання духовні, аніж політичні. Це призвело до того, що останні роки правління король майже повністю відсторонився від політичного життя, та присвятив себе церкві.

1066 року, не залишивши наслідників, Едуард Сповідник помер у Вестмінстері. Його смерть завершила кількасот річне правління англосаксонської династії та стала спусковим гачком, що запустив бурні та криваві процеси боротьби за Англійський престол.

Підпишись на Patreon: https://www.patreon.com/HistoriaSimplex

Підтримати автора також можна за реквізитами:

Monobank - 4441 1144 2125 6510

Privat - 4149 4993 7233 4225

Ваша підтримка важлива, як ніколи! Але не забудьте підтримати ЗСУ ;)))