👑Коротка історія Англії. #7. Сходження Тюдорів

Сходження Тюдорів

Перш ніж піднятися на олімп англійської влади, Річард ІІІ пройшов сувору та нещадну школу життя. Він допомагав своєму братові королю у вбивстві Генріха VI і свого брата герцога Кларенса. З неналежним поспіхом він одружився на Анні Невілл, вдові принца Едуарда, отримавши таким чином найбільші земельні володіння в Англії. Ставши опікуном 12-річного короля Едварда V твін мав всі підстави побоюватися вольової та енергійної матері хлопчика Єлизавети Вудвілл.

Річард діяв нещадно та рішуче. Дізнавшись про смерть Едуарда IV, Глостер виманив Єлизавету до Лондона разом із двома синами, але по дорозі загін королеви перехопили і свиту розпустили. Прибувши до Лондона та побоюючись найгіршого, Єлизавета укрилася у Вестмінстерському абатстві, в той час як дітей Річард забрав у Тауер «для їхньої ж безпеки». Водночас він почав збирати військо на півночі, щоб згодом направити його до Лондона.

Був скликаний парламент, і союзник Глостера герцог Бекінгем закликав визнати принців незаконнонародженими на тій сумнівній підставі, що Едуард IV нібито уже був одружений на момент свого шлюбу з Вудвілл. Відповідно, Глостера оголосили законним спадкоємцем і 6 липня 1483р, у присутності похмурих підданих, він був коронований як Річард III. Незабаром поповзли чутки, що принци, яких колись бачили граючими в саду Тауера, вже мертві. С тих пір їх ніхто не бачив. Лише через 200 років замуровані кістки двох хлопчиків були знайдені під час ремонту сходів у Тауері.

Дітовбивство разом із царевбивством шокувало навіть націю, яка звикла до подібних жахів і в жовтні 1483 р. вже соратник Річарда лорд Бекінгем підняв повстання у кількох графствах на заході, невзмозі терпіти такого короля. Але Річард ІІІ вжив рішучих заходів, Бекінгема схопили та обезголовили. Однак справжні проблеми тільки починалися. Його син від Анни Невілл помер 1484 р., а сама Анна померла роком пізніше. Таким чином, спадкоємцем ставав 28-річний представник бокової гілки Ланкастерів Генріх Тюдор, граф Річмонд, нащадок Джона Гонта по лінії Бофортів.

До 1485 р. цей далеко не безумовний претендент на престол як магнітом притягував прихильників роду Ланкастерів, що жили у вигнанні. Вони доповіли, що Річард збирається одружитися на власній племінниці, сестрі вбитих принців Єлизаветі Йорк, на яку мав плани і сам Генріх, який мріяв врешті решт об'єднати дім Йорків та Ланкастерів. Тягнути далі було неможливо, і в серпні 1485 р того ж року Генріх Тюдор висадився у Мілфорд-Хейвен і пройшов з військами через весь Уельс. Союзник короля Ріс ап Томас не перешкоджав йому, хоча раніше клявся, що вороги короля пройдуть лише «через нього самого». Як і більшість валлійців він приєднався до армії Генріха, але заради формального дотримання клятви, Ріс стояв під мостом, коли над ним проїжджало військо Генріха.

Річард ІІІ в свою чергу спирався на своїх соратників з королівської ради — Редкліфа, кейтсбі та Ловелла, а також на трьох найзаможніших магнатів, що могли утримувати велику армію — Стенлі, Персі та Норфолка. Однак їхня лояльність не була безумовною, у скоро Річард відчує це на власній шкурі. 22 серпня 1485 року війська Генріх та Річарда зустрілися біля містечка Босворт у графстві Лестершир.

Військо Річарда було вдвічі більш чисельним за армію Генріха. 10 тисяч проти п'яти. Пя'титисячне військо Стенлі було козирною картою в цій битві, однак граф розташував свої сили віддалік поля битви не поспішаючи приставати на бік короля.

Генріх зібрав всі сили в один ударний кулак та повів його на військо Річарда, яке розташовалося на пагорбі. Річард не очикував такого ходу від супротивника. Він розділів свою армію на три підрозділи. Персі очолив лівий фланг, Норфорлк правий, а сам король зайняв позицію в центрі, готовий зустріти ворожу атаку. Військо Річарда мало кілька гармат які відкрили вогонь по ворогу, однак нанести значних втрат не змогли — загони Генріха дуже швидко зблизилися з оборонною лінією Ланкастерів, і артелерія змушена була припинити вогонь.

Піхотинці почали рубитися між собою, в цей же час як Генріх повів свій кавалерійськиий загін вобхід ,аби атакувати сили Норфолка з флангу. Лівий фланг на чолі з Генрі Персі так і не наважився вступити в бій, чи то через страх, чи то через зраду графа Нортумберленда. І тоді Річард вирішив особисто вступит в бій. Побачивши баннер Генріха з червоним драконом, він здійснив потужну атаку на загін Тюдора. Йому вдалося відкинути ворога, та ледь не посіяти паніку у війську Генріха, однак претендент своєю рішучісттю і стійкісттю зміг втримати ситуацію. Тілоохоронці Генріха витримали удар, а отримавши невелике підкріплення з загону пікинерів він навіть почав тіснити Річарда.

І в цей час граф Стенлі таки наважується вступити в бій. Він надсилає кавалерійський загін на чолі зі своїм братом Вільямом і ... атакує Річарда з флангу. Доля битви була вирішена. Опинившись в оточенні, Річард в останньому атакуючому пориві спробував дотягнутися до Генріха. Йому навіть вдалося наблизитися до суперника на відстань довжини меча, але за мить він був вбитий ударом алебарди в голову. Дізнавшись про смерть гкороля військо йорків розбіглося. Втрати сторін з обох боків невідомі, але вірогідно вони не були дуже високими.

Генріх VII Тюдор

Генріх VII Тюдор уособлював розрив з англо-нормандським минулим. Його мати походила з роду Джона Гонта, а його батько, Едмунд Тюдор, був сином вдови Генріха V Катерини Французької та Оуена Тюдора. І хоча в ньому була лише чверть валлійської крові, Генріх вважав себе нащадком королів Уельса і боровся під прапором святого Георгія та прапором з червоним драконом. Крім того, Генріх VII у 16 поколінні був нащадком Анни Київської, доньки Ярослава Мудрого.

Щоб закріпити об'єднання двох домів, Генріх, як і планував, одружився з Єлизаветою Йорк. Дві троянди, біла та червона, нарешті були об'єднані в подвійну троянду Тюдорів. Генріх VII – перший король, портрет якого зберігся до наших днів. Йому припали до душі адміністративні формальності управління – він особисто підписував тисячі указів, які зберігаються в Національному архіві при Міністерстві юстиції Великобританії. Але найбільше його займало стягнення податків. Він буквально доїв країну, вичавлюючи гроші.

Генріх поступово ставав королем, якого «швидше боялися, ніж любили». Його слабкістю, окрім любові до грошей, було постійне гостре почуття провини за те, якою ціною він отримав владу. Його предки по лінії Бофортів вважалися незаконнонародженими, і це послаблювало законність його прав на престол. Як і Генріха IV, його мучило свідомість, що він узурпував владу помазаника Божого.

Вже через рік після коронації Генріх зіткнувся із змовою йоркської партії, яка намагалася видати самозванця Ламберта Сімнела за одного з принців, які загинули за стінами Тауера. Хлопчика навіть коронували в Дубліні, а в 1487 р. бунтівники висадилися на півночі і разом з армією Персі дійшли до Ноттінгема, де в битві при Ньюарку були розбиті королівськими військами. 10-річного Сімнела виправдали, і він згодом працював на королівській кухні.

Через чотири роки, 1491 р., з'явився ще один самозванець, до якого Генріх був не такий поблажливий. Молодий фламандець Перкін Ворбек був одним із самих видатних шахраїв в історії. Він також стверджував, що є одним із ув'язнених у Тауері принців і зумів обдурити легковірних або, можливо, навмисне готових повірити ворогів Англії у Франції, Бургундії, Ірландії та Шотландії. Уорбек навіть одружився з шотландською принцесою. Після кількох невдалих вторгнень, його захопили в полон і пізніше, в 1499 р., стратили.

Протягом правління Генріха VII в Англії проовжували будувати готичні храми, собори та роскошні палаци. Капелла Вестмінстерського аббатства, що згодом стала усипальницею Генріха, отримала унікальну стелю з віяловими перекриттями, а Річмондський палац і досі вражає своєю вишуканісттю.

1493 р. Європу сколихнуло повідомлення про повернення Колумба з Нового Світу і Генріха, як і всіх європейських монархів, охопила гарячкова пристрасть до відкриття нових земель. У 1496 р. Генріх запропонував скромну суму в 10 фунтів Джону Каботу, генуезцю на англійській службі, щоб той вирушив дослідити східне узбережжя Америки і того ж року Кабот поставив прапор Тюдорів у Новій Шотландії, провінції на сході теперишнтої Канади.

В цей же час, разом із Еразмом Роттердамським у університети Оксфорда та Кембриджу прийшли гуманістичні ідеї Відродження. Еразм стверджував, що вивчення античних авторів необхідне розуміння основ християнської теології. У Лондоні він близько зійшовся із реформатором церкви Джоном Колетом, настоятелем собор Святого Павла, і з ученим Томасом Мором. Ці мислителі розвивали в Англії ідеї, близькі філософським пошукам в інших країнах Північної Європи і згодом послужили фундаментом для затвердження протестантизму.

У 1501 р. обережна зовнішня політика Генріха принесла свої плоди. 10 років переговорів з іспанцями закінчилися справжнім дипломатичним тріумфом - шлюбом його 15-річного сина Артура з Катериною Арагонською. Дві дочки Генріха також були вдало видані заміж: Марія – за Людовіка XII, короля Франції, а Маргарита – за короля Шотландії, причому останній шлюб став основою для укладання договору з неймовірним назвою «Договір про вічний мир».

Однак через півроку після весілля принц Артур раптово вмирає в замку Ладлоу, і спадкоємцем трону стає його брат Генріх, герцог Йорк, якому на той момент виповнилося лише 10 років. Генріх VII запропонував, щоб вдова Артура Катерина стала дружиною його брата. Однак у 1509 р., король помер. Перший представник династії Тюдорів поклав край століттю громадянських війн, залишивши по собі країну об'єднаною, в мирі з сусідами, та із наповненою казною.

Генріх VIII і його шість дружин

Коли Генріх VIII зійшов на престол у квітні 1509 року, йому було лише сімнадцять. Це був добре складений та миловидний, але дещо неспокійний і рухливий юнак. До смерті Артура батько готував Генріха до ухвалення духовного сану, тож він був непогано обізнаний у питаннях теології. Він був майстерним наїзником, брав участь у лицарських турнірах, грав у популярний у той час же де-пом - прообраз тенісу, та розбирався в поезії та музиці.

Першим кроком Генріха, ще до коронації, стало одруження з вдовою брата Катериною Арагонською, яка була на п'ять років старша за юного чоловіка. Генріх з повагою ставився до католицької церкви і швидко отримав від папи римського дозвіл на шлюб на тій підставі, що (як стверджувала Катерина) її шлюб із 15-річним Артуром не було завершено – молоді люди не вступили до інтимних відносин. Усі свідчення говорять на користь того, що Генріх та Катерина були щасливі. Єдине, що затьмарювало їхнє життя, – нездатність Катерини народити спадкоємця чоловічої статі.

Молодий король мало цікавився політикою. Майже весь час він проводиву розвагах, делегувавши управління державою своєму раднику кардиналу Томасу Уолсі, який по суті став наймогутнішою людиною в країні, згодом отримавши посаду канцлера. Уолсі був ярим противником влади баронів. Він видавав закони, що регулювали роботу торговців та ремісників. Він вважав, що Суд королівської лави розглядає справи занадто повільно, і посилив значення Зоряної палати, що швидко виносила рішення під його керівництвом.

Під впливом Уолсі Генріх знову роспочав зовнішні війни, яких так намагався уникнути його батько. 1512 року Генріх знову згадує про давні претензії на французький престол, і англійський контингент висаджується у Франції, однак зазнавши поразки повертається до Англії. Кампанія наступного року була трохи більш успішною. Генріх особисто очолив військо і навіть захопив кілька міст, однак ніяких визначних результатів це не принесло. До того ж шотландці вирішили скористатися ситуацією, порушивши “Вічний мир” і напавши на Нортумберленд. Однак зазнали нищівної поразки у кривавій битві при Флоддені, в якій загинув сам король Шотландії Яків IV і з ним 10000 шотландських солдат.

Англо-французький конффлікт, в який згодов була втягнута і Священна Римська імперія, затягнувся на довгих 13 років і завершився по суті нічим для англійців. Відносини Генріха і канцлера стрімко погіршувалися.

Крім цієї проблеми, доволі гостро стояло питання спадкоємця престолу. 1526 р. Катерині було вже за сорок і шанс, що вона виносить і народить спадкоємця чоловічої статі, був примарно малий. Генріх відкрито захопився Анною Болейн, дочкою графа Уілтшира. Витончена освічена дівчина зачарувала двір французькими туалетами, музичністю, танцями та своєю дотепністю. Анна відкинула залицяння Генріха, навіть коли король став обсипати її коштовностями та знаками уваги.

За легендою, Генріх VIII навіть присвятив своїй коханій балладу, що пережила століття і стала відомою далеко за межами Англії. Пісня Greensleeves (або Зелені рукави), розповідає про куртуазне залицяння та нерозділене кохання її автора. Ця баллада стала народною, та двічі згадувалася самим Шекспіром. Ви теж чули її. Не могли не чути, адже саме ця мелодія була фоном усіх попередніх випусків короткої історії Англії.

Анна Болейн поклялася, що не погодиться на близькість з королем, поки він одружений з Катериною. Та розлучееня в ті часи було справою екстраординарною, особливо для монархів. Дозвіл на нього міг дати лише Папа Римський, який на той момент був в полоні у Карла V Габсбурга — племінника Катерини. Тож отримати розлучення було справою майже нереальною. Та Генріх не збирався зупинятися. В свій час, аби одружитися з катериною він доводив, що її брак з Артуром є не дійсним, бо інтимних відносин так і не відбулося. Тепер завданням Генріха стало довести прямо протилежне. Завдання ускладнювало те, що Катерина притримувалася попередньої версії, та не бажала розлучатися.

До перемовин з папою підключився навіть кардинал Уолсі, але не досягнувши потрібного результати він остаточно втратив вплив та владу і невдовзі був заарештований, та помер по дорозі до Лондона. Йому на заміну приходить прогресивний богослов з Кембріджа Томас Кранмер, який звернув увагу що в Біблії, взагалі то, нічого не сказано про папу Римського. Почалося відкрите протистояння церкви та короля. Можливо, під впливом лютеранки Болейн, 1529 р. король збирає парламент і змушує його прийняти цілу низку заходів проти, як він вважав, зловживань церковнослужителів. Король позбавив церкву привілею непідсудності та привілею стягувати податки на заповіти, а у 1531 р. він взагалі затверджує своє верховенство над англійською церквою.

Дружину Катерину, разом з донькою, він відіслав із Лондона та усамітнився з Анною. Рим пригрозив королю відлучченням від церкви, на що Генріх відповів законом, що на 95% урізав церковні відрахування до папської казни. Дуже іронічно, враховуючі те, що в 1517 р. коли Мартін Лютер прикріпив свої антикатолицькі тези до дверей собору у Віттенберзі, папа Лев Х нагородив англійського монарха титулом «захисника віри» за те, що Генріх написав широке послання, що викривало хибність тез Лютера. У написанні цього послання королю допомагав відомий релігійний мислитель сер Томас Мор, який підтримував короля на початку, та навіть отримав посаду лорда-канцлера, але згодом почав все більше критикувати монарха за розрив з католицькою церквою.

Анна Болейн стає фактичною дружиною Генріха. Він навіть бере її у офіційний візіт до Франції, звідки Болейн повертається вагітною. Не зважаючі на нерозірваний шлюб, у січні 1533 року Генріх таємно одружується з Анною. Церемонію, вірогідніше за все, провів Томас Кранмер, після чого він отримав сан архієпископа, та став однією з найвпливовіших фігур англійської реформації.

Анна була коронована, однак коли у вересні 1533 року Анна народила доньку Єлизавету, Для Генріха це стало непередбаченою катастрофою. Він знехтував церковними законами, бився з парламентом, щоб отримати сина, а Ганна так сильно підвела його. Розчарування змінилося люттю, коли поповзли чутки про невірність Анни, та про те, що вона пліткоє про їхнє з королем інтимне життя. Достименно невідомо чи дійсно Анна була невірною. З великою долею імовірності справа була сфабрикована її ворогами, але як би там не було 1536 року її було звинувачено у зраді та навіть спробі замаху на короля, і того ж року страчено.

Після страти Болейн, Генріх одружився на придворній красуні Джейн Сеймур, яка 1537 року, на радість короля, подарувала йому довгоочикуванного сина Едуарда. Однак радість ця була затьмарена смерттю самої Джейн від післяродової гарячки. Вона була єдиною дружиною поруч з якою Генріх хотів бути похованим.

Тим часом король продовжував концентрувати в своїх руках як церковну так і політичну владу. У 1534 р. Генріх підписав формальний Акт про супрематію, який законодавчо закріплював утворення Англіканської церкви, у якій вся мирська та доктринальна влада була зосереджена в руках монарха. В одному із двох актів говорилося, що будь-хто, хто висловлює критичні зауваження на адресу Генріха та його управління церквою, є винним у державній зраді, яка карається смертною карою, а король оголошувався «диктатором згідно із законом». Саме за цим новим законом було звинувачено та страчено колишнього канцлера Томаса Мора, який відмовився вважати шлюб Генріха та Катерини Арагонської недійсним.

Далі більше. За допомогою канцлера Томаса Кромвеля, король конфіскує власність більш ніж 400 монастирів, поповнивши таким чином казну держави майже на мільйон фунтів. Більшість обителів було розорено, а кількість монахів зменшилася в рази. Монастирські землі розпродавалися, а занепалі та розорені будівлі розбиралися на каміння. Монастирські каплиці ставали приходськими церквами. Монастирські землі продавали будь-кому, хто міг за них заплатити, що призвело до революційних змін, оскільки новий клас торговців, отримав можливість змінити свій соціальний статус та стати землевласниками, що раніше було привілеєм лише для аристократії.

Окрім соціальних змін, повним ходов запроваджувалися і нові релігійні віяння. 1536 року спалануло повстання проти нової церковної політики та проти узурпації Генріхом влади на церквою. Однак воно було жорстко придушене і дух протестантизму продовжив ширитися країною. Англійський переклад Біблії та книги молитов був розісланий по всім церквам Англії, а Томас Кромвель розпочав боротьбу з атрибутами католицького культу. Багаті церковні убранства були конфісковані, включаючи навіть розп'яття та зображення діви марії. Молитви до святих були заборонені, а усипальниця Томаса Бекета, відомого супротивника королівської влади була зруйнована.

Своєю політикою Генріх налаштував проти себе всю католицьку частину Європи. Намагаючись знайти союзників на континенті Кромвель вмовив Генріха укласти династичний шлюб із Нідерландською принцесою Анною Клевською. Канцлер всіляко нахвалював красу та витонченість майбутньої дружини короля, однак тільки побачивши нову наречену Генріх був шокований. Він буквально сховався від неї на кораблі, назвавши її “фламандською кобилою” через специфічну зовнішність Анни, настільки вона не відповідала його очикуванням.

Згодом шлюб все ж був укладений, але через кілька місяців він був аннульований. Ця історія згубила кар'єру Кромвеля, який втратив прихільність короля, та згодом був звинувачений у єресі та зраді і згодом страчений.

Із росповсюдженням реформації король все більше сумнівався чи не перегнув він палку у стосунках з католицькою церквою, і чи ображаючи церкву він не ображає самого Господа? 1539 року приймається Акт про шість статей, в якому дозволяється поклоніння Кресту, поминання померлих та інші поступки. Радикальних протестантів-анабаптистів почали навіть спалювати на вогнищах. З роками протестантський запал короля послабшав ще більше. Він навіть заснував новий монастир у Бішемі, та мріяв про примирення католицької та протестантської гілки під егідою національної церкви.

Здоров'я Генріха слабшало з кожним роком. Він мало рухався через наслідки травми ноги, отриманої під час турніру, через що король сильно розжирів та мучився від постійних болей у нозі. Однак за останні 7 років життя він ще встих двічи одружитися та навіть взяти участь у війні. П'ятою дружиною короля стала двоюрідна сестра Анни Болейн Кетрін Говард, однак цей шлюб тривав не довго і за два роки Кетрін розділила долю своєї кузини, будучі звинваченою у зраді та страченою.

З шостою і останььою дружиною Генріху, можна сказати, пощастило. Нею стала 31-річна вдова з одного із північних графств Катерина Парр, протестантського віросповідання. Вона дбайливо і спокійно доглядала за недужим королем, опікувала Едуарда і навіть помирила старіючого чоловіка з його дочками, Марією та Єлизаветою. Вона стала тихою гаванню короля на прикінці його життя.

Останнім воєнним конфліктом для Генріха стала війна з ... ким би думали?.. звичайно з Францією. На той момент Генріху вдалося об'єднати під своєю короною всю Британію: закони,прийняті в 1536 і 1543 рр., формально закріпили об'єднання Англії та Уельсу, та «були покликані повністю викорінити всі до одної шкідливі звичаї та традиції», включаючи валлійську мову. 1541 р. Генріха проголошують як короля Ірландії, а через два роки був заключений договір із Шотландією, за яким малолітня королева Марія мала вийти за спадкоємця Генріха принца Едуарда.

Однак, коли малолітня Марія Стюарт успадкувала шотландську корону, її мати, французька принцеса, відмовилася видавати дочку за принца Едуарда і уклала попередню угоду про шлюб із католиком, спадкоємцем французького престолу. Передбачалося, що Шотландія стане васалом Франції. Генріх не стерпів подібного відношення, і 1544 р. особисто очолив армію, яка висадилася у Франції та захопила Булонь. До наших днів збереглися вражаючі розмірами обладунки, які він носив у ту кампанію. Англійцям вдалося захопити місто Булонь, однак в цілому капманія була не дуже вдалою. Французи навіть спробували висадитися в Англії, але теж зазнали поразки. Фінансово виснажені Англія і Франція згодом уклали мирний договір 1546 року, а місто Булонь було повернуто французам за викуп, який мав покрити витрати на цю кампанію.

28 січня 1547 року Генріх VIII помер. Поруч з ним був його старий сподвижник Томас Кранмер, який взяв на себе роль опікуна юного спадкоємця Едуарда VI. Будучі деспотичним, егоїстичним та рішучим реформатором, Генріху все ж вдалося створити систему просування людей на посади не за походженням, а за їхніми талантами, що призвело до перерозподілу багатств і відповідно перерозподілу балансу сил в країні. Крім того, він зробив те, що багато хто з європейських монархів вважав нездійсненним, – кинув виклик Римсько-католицькій церкві та зберіг корону. Стара Англія канула в Лету. Епоха Середньовіччя добігла кінця, поступившись місцем епосі раннього модерну.

Підпишись на Patreon: https://www.patreon.com/HistoriaSimplex

Підтримати автора також можна за реквізитами:

Monobank - 4441 1144 2125 6510

Privat - 4149 4993 7233 4225

Ваша підтримка важлива, як ніколи! Але не забудьте підтримати ЗСУ ;)))