Його погляд був прикутий до відлуння свободи. Ноги стояли на місті та не давали ступити кроку, але розум навпаки. То не був хаос, адже думки були чіткі; кожне слово неначе вибито на камені, а ти чуєш відлуння долота і ця біль пронизує усе тіло. Невже свобода зараз його зламає? Біль пройшов і залишився лише страх. Куди направити свій погляд? Як зробити перший крок? Чому це так страшить?
Орел сидів на одинокій будівлі, на тій, що нависла над головною площею та забирає частинку душі тих, хто вирішить зупинитися. Тут заборонено стояти, лише бігти від метро до роботи, від університету до кафе, від магазину до дому. Біжи, але не смій стояти! Та сьогодні не потрібно бігти, але від цього ще більше страху. Кам'яна стара будівля була сьогодні не одинока – гордий символ свободи сидів на її даху. Чи була це радість від компаньйона, чи страх перед цією нескінченною силою, але частинка душі залишилася при ньому, хоч і заборона порушено.
Його ледве не збили, але це була людина, чи його думки він не знав. Страх не давав відводити погляд. Невже людина здатна з цим впоратися? Не світ лякає, а той вибір, який потрібно зробити. Не важливо настільки прекрасне небо, важливо, чи зможеш побачити те, що бачить орел. Чи вистачить духу підняти голову, відкрити очі та побачити нескінченне небо?
Страх відступає, очі закриваються, голова піднімається і...
