«Свобода, рівність і братерство» — дуже відомий лозунг. Епохальний. Із ним пов’язана не просто історія, а історія цілого континенту. Він не просто будоражив уми — він змінював життя, держави, обривав долі й кар’єри. Підносив до небес і стирав у пил за лічені дні. Він не лише навіював думку, що відтепер усе буде інакше, — він це стверджував. Адже тепер уже точно не могло бути інакше.
І знаєте що? Люди побачили багато чого — окрім свободи, рівності та братерства. Найспритніші заробили на цьому, найхитріші здобули владу, а решта розплатилися сповна, хоч нічого й не були винні, та пішли далі — хто як умів. Свободою почали називати нову форму залежності, рівністю мовчки погодилися вважати нове соціальне розшарування, а братерство… братерство зрештою стало чим завгодно, тільки не братерством.
Минуло понад дві сотні років. «Свобода, рівність і братерство» звучить як невдала реклама «Кока-Коли», яку чомусь усе ж випустили у світ. А ось адаптовані версії й досі обіцяють те, чого ніколи не буде для тих, хто втомився до чогось прагнути. Або не втомився — і вірить. Це вже не так важливо. Важливіше інше: наша «Свобода, рівність і братерство» нічим не краща за попередні. Але ж ми віримо, що саме в нас усе буде інакше — по-справжньому, правильно, хіба
