елегантно, немов тихий сон, прибуває Куда я жмав #14
it costs money to make money
Bonsoir ма потат френс, вечірнє недільне чтиво від куда я жмав мчить до ваших скриньок.
🔵 фотокартка для привернення уваги:
🔵 саундтреки до листа:
🔵 і шо ти?
🟠 Привітайте мене чи шо, я таки зробив нормальний блог на вордпрес, куди потихеньку переношу всі приколи, якими хочу ділитися (фільми, які подивився, книжечки, переклади якихось статей і всяке таке інше). Мама, я тепер блогер!
Можна було б сказати “а чо такого”, але для мене це цінно, бо до цього був сайтік на напівживому montaigne.io який мені дуже подобався тим, що всі пости публікувалися автоматично з apple notes, але він був трошки кострубатий і поганенько індексувався пошуковиками, а окрім того з завидною регулярністю падала синхронізація і нові пости не доїжали, а зміни в старих не синхронізувалися💀 (тому не будьте мною і не ведіться на щось, що не має міцної бази і яких не яких гарантій стабільної роботи).
Окремий сумний хех, що раніше я відкинув wordpress, бо думав, що він так і лишився трошки топорним, як то було десять років тому, але ні, зараз це просто топова машина для постінгу, дуже тішуся. Ну і я ще ж і нетакусь, який не буде просто брати платформу на якій крутиться пів інтернету🤓
Власне чого я оце займаюся словоблуддям? Просто запрошую подивитися і можливо підписатися, вдруг захочете - gallery21.blog (розсилка звичайно всерівно залишається, бо “ето другоє”)
Окремо навздогін до теми wordpress - вони запустили reader і це моє нове захоплення. В чому краса - це зручний спосіб читати блоги, що сподобалися без потреби заходити на сам окремий сайт (який можна просто випадково забути) + ніяких алгоритмів, а просто хронологічна стрічка з того, на що підписався, тому не пропустиш нових постів улюблених авторів.
🔵 щÖсь:
🟠 What to Make for Breakfast in Kyiv
На The New York Times вийшов чудовий комікс від української художниці Jenya Polosina (я не певен як правильно написати прізвище українською, тож лишу як є) про приготування сніданку в Києві в умовах війни і цього постійно абсурдного світу. Дуже відгукнулося! Гляньте і ви!
🟠 «Енеїда» Івана Котляревського з ілюстраціями Анатолія Базилевича, 1968 року
Еней був парубок моторний, і хлопець хоч куди козак... «Енеїду» 1798 Івана Котляревського важко уявити без ілюстрацій Анатолія Базилевича, 1968 року. Сьогодні настрій показати вам нецензуровану версію «Енеїди» Базилевича, яку заборонили і вилучили 15 ілюстрацій
| тред де розповідається про ці ілюстрації
А якщо вам сподобалися ілюстрації, то почитати всю «Енеїду» з геніальними ілюстраціями Анатолія Базилевича можна тут електронна бібліотека “Україніка” (а навіть якщо не читати, то рекомендую подивитися ілюстрації, бо вони надзвичайно красиві)
🟠 Живі люди в русі
Івасюк робить селфі, Стус їсть моркву, Григір Тютюнник читає новелу і жестикулює... Довженко, Валерій Марченко, Бажан, Рильський, який курить і зрізає троянду...Чорновіл бігає у парку... / facebook
🟠 A new gallery featuring nearly 200 works by Renaissance masters is opening this week in the UK.
Цього тижня у Великій Британії відкривається нова галерея, в якій представлено майже 200 робіт майстрів епохи Відродження. Галерея Шродер у музеї Голберн у Баті оформлена у стилі сучасної скарбниці, де майоліка, срібні вироби та картини голландських і німецьких майстрів — більшість з яких раніше не виставлялися на загальний огляд — «розповідають багатогранну історію епохи Відродження, визначену торговими зв'язками, війнами, грабунками та культурним обміном», — розповів куратор колекції газеті The Art Newspaper.
Ну, в цю галерею навряд хтось з моїх читачів піде, зважаючи на географію, але не міг не поділитися, бо мене завжди виносить, коли бачу мистецькі штуки яким по 500 років, а там настільки тонкі і витончені деталі, що просто вау, absolute cinema
Просто подивіться які шикарні роботи показані в трейлері (з ховраха і пташки я окремо хіхікаю, бо вони класні)
🟠 Найбільші газети світу: друковані видання все ще залишаються королями в Японії та Індії
Не знаю нащо вам ця інформація, але особисто я кайфую від того факту, що ще десь в світі лишилася і успішно живе індустрія саме друкованих газет, це якийсь такий момент стабільності. Колись заради цікавості дивився, що там можна виписувати з друкованих видань на УкрПошті і все дуже сумно, лишилося буквально жменька видань і навіть ті, по більшості, сильно специфічні, типу кросвордів, порадниці чи якогось атласу садовода (хоча звичайно ручки чешуться виписати “Сільські Вісті”, щоб потім вам показувати; буде мій оплот стабільності в цьому буремному світі)
Згідно з останніми доступними даними, The Yomiuri Shimbun є газетою з найбільшим тиражем у світі, щодня випускаючи 6,2 мільйона примірників ранкового видання. До того ж є ще тираж у 1,5 мільйона примірників на день для вечірнього видання. Газета Asahi Shimbun, яка також видається в Японії, посідає друге місце з тиражем 3,5 млн примірників ранкового видання (та 1,1 млн примірників щоденного вечірнього видання). За останніми даними місцевої ABC за друге півріччя 2022 року, індійська газета Dainik Bhaskar трохи відстає від Asahi Shimbun, випускаючи 3 567 000 примірників на день.
🟠 The death of the corporate job.
Це кінець. Ладно, насправді це одна з моїх улюблених статей цього тижня. Вона про те, наскільки безлуздою є корпоративна робота останнім часом де замість людей, які справді вирішують якісь реальні задачі і проблеми виникла велетенська паралельна культура робіт заради робіт, де все зводиться до пересилання імейлів, фолоу-апів, красивих презентацій, які ніхто не дивиться, мітингів заради мітингів і багатомісячних узгоджень і переузгоджень мікрозмін (посунути кутик лого на 0,00003 градуси), які за нормальних умов або взагалі б не робили (бо це безглуздо) або зробив би будь який джун за 5хв. Кайф, марожено! З любовʼю, ваш Chief Happiness Inspiration Officer🫶
Минулого тижня я пила каву з людиною, яка працює у великій консалтинговій фірмі. Вона двадцять хвилин пояснювала мені свою роль. Не тому, що вона була складною, а тому, що вона намагалася переконати себе, що вона існує. «Я сприяю узгодженню інтересів зацікавлених сторін у міжфункціональних робочих процесах», — сказала вона. Потім засміялася. «Я справді більше не знаю, що це означає». Вона не одна. Я постійно зустрічаю людей, які описують свою роботу словами, які вони ніколи не вживали б у звичайній розмові. Вони відвідують наради про наради. Вони створюють презентації PowerPoint, які ніхто не читає, які надсилають у листах, які ніхто не відкриває, і які породжують завдання, які не потрібно виконувати. Найдивніше те, що всі це знають. Коли ви залишаєтеся з людьми наодинці, після роботи, можливо, після того, як вони встигли розслабитися, вони це визнають. Їхня робота — це, по суті, вигадливе перформанс-мистецтво. Вони — професійні пересилачі електронних листів. Вони — людське проміжне програмне забезпечення між системами, які, ймовірно, могли б спілкуватися між собою безпосередньо.
🟠 Кримськотатарські мусульманські надмогильні камені. Башташ.
Хороша велика стаття про надмогильні камені, яка не просто про них, а тісно переплітається і розповідає про злу долю кримських татар, що постійно зазнавали і нині зазнають утисків в Криму; про те, як цілеспрямовано нищилася самобутня культура і її представники. Сумна історія
Після анексії Криму російською імперією у 1783 році, почалась цілеспрямована політика колонізації та витіснення давнього автохтонного населення півострова з його земель. На момент анексії Криму кримські татари складали близько 95% всього населення півострова. Дії царського уряду призвели до того, що від 4-х мільйонного населення Кримського ханства до 1926 року у Криму корінних жителів залишилося лише 179 тис (25,3%). В Криму проводилася політика руйнування кримськотатарської культури. Про це писав в 1927 році один з перших кримськотатарських дослідників старовинних мусульманських надмогильних каменів Осман Акчокракли, зазначаючи, що тисячі каменів з цвинтарів одного тільки Старого Криму були варварськи знищені — каміння пішло в будівлі XIX-XX століть, так що залишилося в цьому районі трохи більше ста пам'ятників. Однак це були лише перші руйнування мусульманських надмогильних каменів. А вже радянська влада влаштувала справжній глобальний вандалізм, який досяг свого злочинного апогею після депортації з Криму кримських татар. З 1944 року по всьому півострову повністю знищувалися всі мусульманські кладовища; надмогильні кам'яні плити, включаючи шедеври мистецтва XV-XVI століть, йшли на будівництво колгоспних свинарників, вмуровувались у бруківки; землі, на яких знаходилися священні для мусульман могили їхніх предків та святині-азізи розорювалися і забудовувалися — все для того аби знищити сліди існування в Криму корінного народу. Надмогильні камені, які на той час знаходились у краєзнавчих та історичних музеїв Криму згідно наказам підлягали знищенню.
🟠 Донат? Донат!
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
🛸 Дронопад | 🔪 RUSORIZ | 🫶 “АЗОВ.ONE”
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
♥️ на кохве з курасаном класового розриву
🟠 Here’s how Africa wants to redraw the world map
Одна з моїх “улюблених тем” - проекція меркатора. Здавалося б нічого такого, просто карта, але насправді я міцно тримаюся думки, що вона шкідницька, бо вона формує викривлене сприйняття світу, адже не буває нічого у вакуумі і наше(суспільне) бачення світу залежить від того на якій інформації це бачення було сформоване. The Washington Post розповідає про нову ініціативу, яку підтримали країни африканського континенту, щоби використовувати нову карту, яка відображає справжні розміри суходолу.
Проекція Меркатора, багатовіковий стиль картографії з епохи вітрильних кораблів, досі переважає в епоху Інтернету. У 1569 році фламандський картограф Герард Меркатор синтезував існуючі ідеї в навігації та картографії, щоб створити новий тип карти світу. Вона витримала випробування часом: сьогодні її впізнають мільярди людей, які бачили її на стінах шкільних класів та в навігаційних додатках. Перетнута прямими лініями, що відповідають постійним азимутам компаса, проекція Меркатора була ідеальною для навігації в епоху вітрил, хоча нехтувала фактичними розмірами суходолу: чим далі від екватора, тим більшим він здається.
🔵 книжечки:
🟠 Атлас хмар. Девід Мітчелл
Наконєцто я дождався стільки сидів ждав ждав і всьо такі єсть. Я десь в попередніх листах згадував, що він скоро має вийти українською і от нарешті книга вийшла з друку і вже у книгарнях. Обкладинка і кольоровий зріз це окрема краса. Чому так тішуся - бо окрім того, що це сам по собі топовий твір (і екранізація теж) особливістю українського видання є ще й те, що перекладачі заморочилися і наслідували авторський підхід з тим, що кожна епоха має свої мовні особливості і зробили так само з україським виданням надавши певного особливого стилю граючись мовою і словотвором (хоча хіхікаю, що це виявилося сюрпризом для деяких читачів і вже є коментарі типу: “розкішне оформлення від Жоржа, але повне розчарування сюжетом..у розділі Тихоокеанський щоденник дуже дивний стиль написання, ніби продираєшся крізь текст.. розділ Пириправа Слуші тай всьо не змогла навіть дочитати, тому що це просто кров з очей..як можна читати текст, де в кожному слові помилка??..Заклин Сонмі-451 складний для сприйняття через специфічну термінологію..не розумію захвату цією книгою..для мене це даремно витрачений час і гроші”)
Душі мандрують віками так, як хмари мандрують небесами… Американський нотаріус, який пливе Тихим океаном і спостерігає за собою, іншими людьми й спільнотами. Безмаєтний композитор, що обманом потрапляє в дім літнього генія у міжвоєнній Бельгії. Принципова журналістка, яка веде в Каліфорнії небезпечне розслідування проти великої корпорації. Марнославний видавець, котрий тікає від гангстерів. Генетично модифікована «серверка дайнера», що виголошує свій заповіт на ешафоті. І юний мешканець тихоокеанських островів, який свідчить занепад науки та цивілізації. Оповідачі «Атласу хмар» чують відлуння одне одного в коридорі історії — відлуння, які змінюють долі як у дрібницях, так і глобально. Охоплюючи події від ХIX століття до постапокаліптичного майбутнього, цей роман стирає межі — часові, жанрові, мовні — та демонструє нам дивовижний взаємозв’язок між людьми як спосіб опиратися безжальному руху жорен часу.
Книга на сайті видавництва: Атлас хмар. Девід Мітчелл
🔵 А тут от мої соціальні мережі, чуєш, підпишись!
🔵 мемчікі:
https://www.instagram.com/gallery21.meme/
Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів - gallery21donate (чи тут на дронопад від ПЖ). Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.
Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку❤️
Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!
Все буде Україна 🇺🇦
Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)
![[☧] Ангарта](https://cdn.drukarnia.com.ua/6693b666bef6938bc34b3c86/images/JTvbavatar.jpeg){kind=avatar}
