Від Автора
Лада, як богиня, стала досить відомою в XVIII, початку XIX сторіччя. Та відразу після піку популярності її існування почали дуже активно критикувати. відкидаючи з пантеону богів. Я б дуже сильно хотів знайти дійсно значущі та правдиві факти про її існування та сферу впливу, але на жаль інформації досить мало. Хоча в той самий час декотрі з язичницьких богів не можуть з нами поділитись нічим окрім імені, та відновлення інформації про них це скоріше створення з нуля ніж знаходження старих знань.
В цьому тексті я намагаюсь зібрати до купи всю інформацію що стосується богині Лади, структурувати її, та в кінці роботи скласти особисту думку щодо її існування. Велика кількість інформації була взята з польських джерел, або пов’язана з ними. Адже саме їх версія богині збереглася вельми гарно, або ж та мала більший вплив на наших західних сусідів ніж на нас. Закликаю вас не вірити мені на слово, та перевірити всю інформацію що буде далі викладена, адже я не історик, не етнограф, і не релігієзнавець.
Противники та їх ідеї:
Зараз велика кількість дослідників відкидають Ладу, і мають на то причини. В основному це пов’язано з її іменем, та малою кількістю інформації, ймовірно навіть нульовою, що не походить від авторів раніше за XIII сторіччя.
Такі дослідники як Олександр Гейштор, Анджей Шиєвський, В’ячеслав Іванов і Володимир Топоров вважають що через незрозумілість для давніх писарів слова “лада”, що часто використовували на весіллях та сівбі, його почали приписувати до богині цих подій. Така теорія має право на існування, бо якщо брати до уваги старопольський словник, вже в 15 сторіччі це слово перестало використовуватись у побуті взагалі, замінившись у ньому на опис богині. Ладою, в старих мовах, називали кохану людину, наречену.
Ідею Олександра Потебню, що вважав появу Лади тільки в весняних, літніх і весільних піснях недостатньою причиною вважати її богинею, підтримали такі лінгвісти як: Грегор Крек, Александер Брюкнер, Макс Фасмер і Олег Трубачов
Лада досить сильно своїм описом, та участю в легенді про Маланку, що буде наведена далі, нагадує грецьку Леду, через що можна назвати її запозиченою богинею. Але якщо такий спосіб відкидання богів, та інших забобонів, вважати справедливим, то можемо сміливо прибирати з нашою мітології дерево життя, Перуна і т.д., бо ті дуже гарно вкорінені в історіях скандинавської релігії.
Борис Лобовик писав так
“…у більш давні часи Лада постає як дух в образі матері-благодійниці, що оберігає посіви та дає лад у сім'ї, пізніше — як богиня весни, кохання й добробуту. “
Не заперечив він і існування чоловічого персонажа, Лад, що був її коханцем.
Писемні згадки, та інші факти:
Перші згадки цієї богині можна знайти в Гнєзненські проповіді, що написана Лукашем із Великого Козміна. Вона датується приблизно 1405-1412 роками, та має такий уривок:
“...немає іншого імені під небом, яким ми могли б спастися. Бо людина спасається не в ім’я Łado, Jassa, Quia, Nija, а в ім’я Ісуса Христа [...] Не Łada, не Jassa, не Nija, а це, зрештою, імена ідолів, яким поклонялися. тут, у Польщі, як свідчать деякі хроніки самих поляків...”
Ян Длугош порівнював її із римським марсом
“Назвали Марс Ладою. Фантазія поетів зробила його вождем і богом війни. Вони молилися йому про перемоги над ворогами й про мужність для себе, вшановуючи його дуже дикими ритуалами”
Ймовірно сплутавши Ладу із Ладом, хоча доказів існування Дажбога під іменем Лад на території Польщі немає. На відміну від території Буковини.
Про неї продовжували писати і надалі, але за рідкісними виключеннями щось нове, в основному копіюючи своїх попередників. З Яном був не згоден Мацей Мєховіта, пишучи таке:
“Вони поклоняються Леді, матері Кастора і Поллукса, а також близнюкам, народженим з одного яйця, Кастору і Поллуксу, про що можна почути і сьогодні, коли Лада, Лада, Ілелі і Леля Полелі співають найдавніші пісні, плескаючи і б'ючи в долоні. Називаючи Ладу – як смію сказати за свідченням живого слова – Леда, а не Марс, Кастор Леля, Полеля Поллукс”
В Болгарії Ладою звали другу дочку у сім’ї, що в обряді ладування йшла по воду. А в Німеччині, на острові Фішерінзель (Fischerinsel) було знайдено дерев’яні статуї двох ідентичних чоловіків, та жінки між ними, що ймовірно зображують Ладу та її синів Леля і Полеля, у польській інтерпретації богині.
Останньою писемною згадкою перед моїм поглибленням в гуцульський фольклор буде “Густинський літопис” та “Київський синопсис” в яких пишуть таке:
”Четвертий ідол — Ладо. Це ім’я богині весіль, веселощів та достатку. Готуючись до весілля приносили їй жертву, щоб за її допомоги подружжя було міцним та люблячим. Йде це від давніх ідолопоклонників, які так само почитали Леля і Полеля, їх богу огидні імена все ще можна почути на ігрищах, у піснях, коли кричать “Лелюм-Полелюм”. А матері їх співають: Ладо, Ладо! Ідола цього оспівують на весіллях, плескаючи в руки та б’ючи по столу.”
Хоча Олександр Брюкнер вважає що слова “Лелюм-Полелюм” або ж польською “Leli-Pilela” є такими самими п’яними криками як і “tere-fere” або “fistum-pofistum”.
Поглиблення в фольклор:
У цьому розділі в більшості своєму будуть використовуватись тексти таких авторів як: фольклорист та письменник Ю.Федькович, історик С.Килимник та їх праці. Вони містять записи старовинних українських свят та творів, конкретніше використаю міт про Маланку, та святкування Різдва у вигляді багатої куті, або святої вечері.
Ю.Федькович наводить такі варіанти легенди про Маланку:
Наші праотці, доки ще не поробили їх хрестіянами, то вірували у одного лиш Бога, у святого Прабога вседержителя, творця неба і землі. А мав він, казали, чотири сини і пяту доньку, матір нашу Землю, котру также Ладов святов звали. А ті чотири сини були: перший Ад, другий Яр, третий рай, а четвертий Мир […] А Земля-Лада, приповідали, мала двох дітий: одного сина і одну доньку. Син звався Король, Радогість, або Князь Місяць, а донька Весна, або Маяна, з котрої опісля зробили Малану або Маланку[...]
Наші праотці, ще не бувше хрестіянами, вірували в одного Бога-вседержителя, і звали його Прабог. А Прабог, казали, мав одну доньку, Ладу-Землю або Царицу-Водицу, і два сини: одного доброго, огонь, Світ, Світовид, Білобог, Дажбог, Хорош, Доброгість, Радогість і так далі, а того злого Змий, Зима, Смок, Ад, Гад, Пек, Пекол, Біс, Чорт, Чортовид, Ворог, Див і так далі. Лад орудував світлом, теплом, літом, усим добром, а Ад потемком, студенев, зимов, і усим лихом, ворогував на свого брата Лада і творим єму яку лиш міг пакість, а то з ненависти, зависти, і злосим за тото, що отец Прабог дуще любив Лада, І єму дочку свою Ладу за сопругу дав[...] А лад з Ладов, приповідали наші праотці, мали также два сини і одну доньку. Найстарший син звався Лад-Сонечко, молодший Король-Місяць, а донька звалася Весна-Маяна[...]
Друга версія, більш заплутана, та має досить важливу інформацію щодо родоводу та взаємовідносин богів.В обох варіантах Маланку викрадає бог змій, з яким опісля змагається Лад, Король-Місяць, або ж Безпальчик-Васильчик. Але за наявності різних версій цієї легенди я не запишу їх повні тексти до цього документа. Знайти їх можна в книзі “Писання Осипа Юрія Федьковича “Поезії” Том 1, починаючи з 655 ст.
В той же самий час С.Килимник наводить у першому томі книги “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” Ладу як “духи-Лада”, вони є посередниками між богом сонця та людьми, оберігають пасовиська, допомагають врожаєм. На зиму ті переселяються в дідухів, ліси, яри і т.д. З настанням весни бог Лад кличе їх назад на ниви. Вони є душами померлих, тож не мають однієї статі, і проводити паралель з богинею, що очевидно є жінкою, може бути не зовсім коректно. Та все ж у своїй основі ті мають схожі сфери впливу.
Висновки автора:
Особисто свою думку я засновую в більшості своєму орієнтуючись на тексти Ю.Федьковича, поєднуючи їх з основним міфом Перуна та невеличкою долею грецького впливу.
З міту про Маланку я виношу таку інформацію. Ладом, або ж богом сонця, звуть Дажбога. В той час як Адом, богом змієм, є Велес. В основному міті про Перуна він зображується як змій що краде худобу, з яким б’ється цей бог, перемагаючи його своєю блискавкою. Враховуючи що в другій версії міту про Маланку автор пише як Дажбог стає батьком самому собі, я вважаю що там була допущена помилка. І замість Лада-Сонечка повинен був бути інший бог, поки що невизначений, або ж залишений тільки Король-Місяць та Маланка.
Якщо брати до уваги Леду з грецької мітології, то богинею вона не була, що можна перенести на Ладу. Ймовірно раніше вона була так само одним з духів-Лада, що з часом закохалась в Дажбога, народивши Короля Місяця та Маланку. А дочкою Прабога вона є так само як люди є його дітьми, або Вітри “Стрибоговими онуками” (опис вітрів у “слові о полку Ігоревім”).
В результаті маємо духа що перевели до рангу небожителів, а через своє не божественне походження отримуємо ім’я що не притаманне богам, та так само як і в інших духів, і малих богів, сильно обмежене коло впливу, і кінець кінцем забуття шляхом викорінення культури.
