Як свідчать археологічні й письмові джерела, давні слов'яни найчастіше виготовляли дерев'яні статуї божеств. Але жодної дерев'яної статуї дотепер не знайдено. Більшість їх після прийняття християнства спалили або скинули в річки. Та й дерево не є довговічним матеріалом.
Тим унікальнішою є знахідка кам 'яного ідола неподалік річки Збруч. В 1848 р. біля підніжжя пагорба річки Збруч, біля села Личківців (тепер Гусятинського району Тернопільської області), прикордонники випадково знайшли ідола. Зараз ідол зберігається в Археологічному музеї в Кракові (Польща). У давнину під час руйнування капища, в центрі якого він височів, християни, ймовірно, скинули його у води річки, приблизно тоді, коли київського Перуна тягли Боричевим узвозом до Дніпра. Чотирилику статую згодом затягнуло товстим шаром намулу, й на момент віднайдення вона чудово збереглася.
У 1984 р. І. Русанова і Б. Тимощук знайшли городище-святилише Богит, на якому височів у давнину Збруцький ідол. Усередині кола, утвореного вісьмома заглибинами, археологам пощастило знайти квадратну в плані яму, яка була основою Збруцького ідола. Завдяки цьому винятково важливому відкриттю вдалося відновити орієнтацію граней унікальної пам'ятки.
Входячи з півночі на територію святилища, людина могла бачити зображення Мокоші. Відповідно, на захід був звернений Перун, а на схід — Лада. Центральний жертовник святилища містився біля ніг сонячного Дажбога, культ якого не зник навіть після хрещення Русі.
Високий (2,7 м) стовп Збруцького ідола увінчує чотирилика голова у давньоруській князівській шапці з ніби хутряною оторочкою. Усі "лики" — два чоловічі і два жіночі — мають довгасті витягнуті пропорції з пласкими, ледь окресленими рисами обличчя.
Кожна грань поділяється на три, як на перший погляд, окремі яруси, що відповідають тогочасним релігійним уявленням про три світи: верхній ярус зображає небо і слов'янських богів, які стоять; середній — землю і невеликі, дуже стилізовані фігурки людей; нижній — пекло і напівфігури з піднятими догори руками, які начебто підтримують два верхніх яруси.
Усі чотири божества у верхньому ярусі композиції стоять на низькому постаменті. Вони зображені в однакових довгих і широких, підперезаних сорочках, із-під яких видніються схематично зображені босі ноги. Руки щільно притиснуті до грудей, причому їхні жести ідентичні: права зігнута в лікті й дещо піднята, ліва також зігнута в лікті, але опущена донизу. Здається, що вони показані в момент якоїсь клятви: двоє з них тримають у правій руці, поза сумнівом, магічні чи ритуальні предмети. У руці жіночого божества — ріг, який давні слов'яни використовували під час жертвоприношення. Атрибутом іншої богині є притиснуте до грудей кільце. Кисті рук двох інших антропоморфних божеств показані з широко розчепленими пальцями. Чоловічі образи наділені характерними рисами. Так, до широкого пояса божества за допомогою двох тоненьких ремінців підвішений вкладений у піхву меч із чітко карбованою рукояттю. Під ним, на тлі довгого одягу, — фігурка коня. На одязі божества на сусідній грані зображений малопомітний знак сонця (коло з шістьма променями всередині).
На середньому ярусі — чотири досить примітивні фігурки з розведеними врізнобіч руками. Здається, ніби вони, взявшись за руки, утворюють хоровод, який водночас підтримує верхній фриз, на зразок еллінських каріатид.
Нижній фриз Збруцького ідола найсхематичніший. Показані на ньому антропоморфні напівфігури ледь окреслені: одна з них здійняла догори руки з розчепленими пальцями, інша приклала правицю до грудей, третя є великою головою, і, нарешті, на четвертій грані чотиригранного стовпа в цьому місці ображення взагалі відсутнє.
