Історія: Минуло десять тисяч років з моменту знищення Калібана та доленосної битви з Лютером. У лісі, загублений, прокидається він. Вбивця, герой, відданий, зрадник, брат, син та батько. Ліон Ель'Джонсон, примарх Першого. Дивна розмова з таємничим королем, оповиті загадками одкровення, і от він вже б'ється з велетенськими звірами під імматеріальних кольорів небом Імперіума Нігілус.
Не знаючи, чи живі його брати та чи стоїть досі Імперіум, Ліон має освоїтися у цій новій для себе реальності та протистояти новому ворогу – банді ренегатів Десяти Тисяч Очей, що взяла під контроль навколишній космос, включно з Камартом, світом, куди примарха й занесло.
Невдовзі, йому на допомогу приходять Забріель, такий самий загублений та позбавлений всього ветеран-терранин, з чиєї перспективи вестиметься добра частка оповіді та інші Занепалі. Разом вони мають спочатку встановити контакт з іншими осередками Імперіума, а потім об'єднатися та звільнити з-під тиранії Десяти Тисяч Очей не лише Камарт, а й увесь регіон.
Якщо у Ліона є, власне, він сам та Забріель, то банда представлена двома не менш колоритними героями – амбітним (однак доволі передбачуваним) чаклуном, за сумісництвом її лідером, Серафаксом, та відданим йому десантником Белором, звичайним воїном, розчарованим у батькові.
Очі, Серафакс та Белор з одного боку, і Ліон, його смертні прихильники, Забріель та Занепалі з другого. Ані фракцією менше, ані фракцією більше. Хай почнеться битва.
Важливе уточнення: Даний роман та п'ятикнижжя Arks of Omen є абсолютно різними серіями та творами. Твір Брукса вийшов у Black Library і є повноцінним художнім романом, а Ковчеги – написана дизайн-студією серія кампаній з правилами до настільної гри, фото мініатюр та "документальною" історією.
Історичний проміжок: Події роману відбуваються паралельно, або незадовго до, початку Війн Ковчегів – вже під час Походу Нескореності.
Ліон Ель'Джонсон: У цьому огляді я вирішив піти на невеличку жертву та замінити розмову про усіх головних героїв лише на одного – самого примарха. Перед Бруксом стояв неабиякий виклик – показати зміни, які відбулися із Левом за десять тисяч років та те, наскільки він ментально виріс. У Єресі примарх був до біса холодним, параноїдальним (ця риса його характеру тепер трансформувалася на цілком собі адекватну пильність) та жорстоким мерзотником, який подекуди не сильно від зрадливих братів то й відрізнявся. Тут же... Він починає набувати мудрості та розуміння, яких за часи Т30 йому так не доставало. Починає перейматися. Починає цінувати. Від розділа до розділа, з Ель'Джонсона спадають ті непробивні лати бездушності, в які його спорядив Імператор під виглядом "мети", оголюючи справжнє примарше єство – побиту життям людину, яка от-от усвідомила всю глибину скоєних нею помилок й щиро хоче зробити щось справді хороше. Допомогти. Пробачити. Піклуватися. Це дуже добре помітно з перспективи Забріеля, якому щоразу здається, ніби іще мить, і примарх почне вбивати за непокору, чого той, на диво, не робить – бідний Забріель, травматичний досвід Єресі дається взнаки.
Загальні враження: Брукс пішов відмінним від усіх попередніх історій про Ліона шляхом та зобразив локальний, невеличкий за масштабами конфлікт, де суть то й не у грандіозних битвах чи дуелях, а в, передусім, особистостях. Гаразд, екшен у "супутніх романах" BL, яким і є Лев, це невідмінний елемент – і до деяких проявів цього екшену я маю кілька питань (а також до того, як примарх раптом отримав дивовижно-рідкісний пістолет) – але загалом, дивлячись у суть, наскільки це зі сторони можливо, роман зображує особистість Першого пречудово. Ба більше, мені тепер щиро хочеться прочитати бодай невеличке оповідання про те, як примарх спілкується зі своїми синами та обмірковує минуле.
До слова, у тему особистостей, гріх не відмітити, що Майк провів файне дослідження не лише артурійських легенд, від яких тут узято багато елементів, а й кодексів чи лорбуків. Звідти він вибрав найцікавіші шматки історії, на основі яких прописав більшість тутешніх Занепалих – читати їхні описи та дізнаватися розмаїті фішки чи особливості було окремим задоволенням. Червоний Шепіт – навіки у серденьку.
Щодо ж питань глобальних... Якщо ви хочете дізнатися, як саме Ліон прокинувся, звідки в нього узялася лісова телепортація, як себе почуває Лютер та хто такі Спостерігачі, то книга вам цих відповідей або не дасть, або лише обережно натякне. Зрештою, вона просто не створена для цих відповідей. Брукс оповідає не про надважливі секрети, а, передусім, про старого чоловіка з важкезним тягарем провини, який прийшов до тями у невідомій йому, похмурій галактиці, несхожій на жоден зі спогадів. Про самотність, братерство, емоційний ріст, вміння розуміти та усвідомлювати власні помилки, прощати та бути прощеним. Звісно, Ель'Джонсон досі нарізає десантників Хаосу та штовхає промови, але він вже не той безжальний владар, який помахом руки знищував цілі системи. Тепер він... Майже людина.
Мало у Warhammer існує примархів, чиї переживання мені знайомі.
Але Ліон на сторінках Сина Лісу – один з цієї меншості.
Що краще прочитати спочатку: Щоб ліпше відчути зміни у персоналії та характері Ліона, дізнатися про його конфлікт із Лютером й походження Занепалих, а також зрозуміти деякі відсилки варто ознайомитися з усією аркою Темних Ангелів у Єресі Гора.
Що читати далі: Серію кампаній Arks of Omen.
