Цей сюжет є прямим продовженням історії про Левіафана. Для повного та об’ємного розуміння теми радимо також перечитати попередні 3 частини
Плач Адама.
О, нещасний Адаме, Я створив тебе таким прекрасним! Я віддзеркалив у тобі Свій Образ і Свою подобу,
“осадив … в Едемському саді порати його й доглядати його “ (Бт.2,15).
Ти, що став втіленням Мого порядку та гармонії!
Я ввів тебе у Свою радість і чекав від тебе вірності у малому, бажаючи поставити тебе над великим (пор. Мт.25.20-22).
Я хотів, щоб ти поступово розширив кордони Едемського саду по всій землі, витісняючи з неї хаос, наповнюючи вселенну небом. (Пор. 3-гімн про рай 3:15 та коментар на книгу Бт.2:14 Єфрем Сирин).
А ти! Що ти зробив Адаме? Як ти порався в саду? Що древній змій робить у Едемі? Як я можу покладатися на тебе, коли весь хаос, обвузданий Мною, ти прихистив всередині свого нутра? Я поставив тебе на сторожі Райського Саду, а тепер змушений ставити “херувима з полум’яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя.” (Бт.3,24) від тебе (Пор. Бт.3).
І ось, Адам та Єва за межами Раю:
“води сягають мені аж по горло. Загруз я в глибокому болоті, й немає де стати. Увійшов я у глибокі води, й пориває мене бистрінь” (Пс.68,2-3).
Адам, покликаний ширити Рай стає носієм хаосу, розширюючи кордони Левіафана.
“Витягни мене з болота, щоб я не загрузнув” (Пс.68,15), - викрикує псалмопівець, уособлюючи падшу людину у пащі водяного монстра, - “окропи мене іссопом, і я буду чистий, обмий мене, і я над сніг буду біліший” (Пс.50,9).
Старозавітні водні омивання
“Я окроплю вас чистою водою, - відповідає Господь , - і ви очиститесь; я вас очищу від усіх ваших гидот і від усіх ваших кумирів” (Ез.36,25).
Пам’ятаєш, Адаме, рай, у якому я оселив, тебе.
Я поставив тебе не грузнути в болоті, з якого ти взиваєш до мене (пор. Пс.68,15)
Я оселив тебе,
“мов те дерево, посаджене понад потоками водними” (Пс.1,3).
Пам’ятаєш ці благодатні води мікве:
(Мікве - зібрання вод, басейн із природною («живою») водою для ритуальних старозавітних омивань-очищень.)
“З Едему ж виходила ріка, щоб зрошувати сад, і звідти розділялась вона на чотири течії” (Бт.2,10). “Річку води життя, світлу, мов кришталь, що виходить від престола Бога й Агнця” (Об.22,1).
Цією водою я обмию вас.
“Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої , яка струмує в життя вічне” (Ів.4,14).
Саме ця втрата місця “на потоках водних” спонукає старозавітного юдея до точного виконання приписів ритуальних омивань, які Ягве дає через Мойсея:
Омиванням очищується Аарон і сини його в обряді висвячення на священиків Бога живого (Лев.8,6).
Омиваються і левіти, як служителі дому Божого (Чис.8,7).
Омивання є настільки важливим, що Бог застерігає перед входом до намету (переносний храм у пустелі) для принесення жертви священникам омиватися,щоб не померти (Вих.30,17-21).
Омиваються жертовні тварини (Лев.1,9).
Посуд, яким користуються при жертвоприношеннях (Лев.6,21).
Чоловіки та жінки, через різного роду осквернення (Лев.15).
Але найбільший прорив у очищенні через омивання здійснює Йоан Христитель.
Хрищення покаяння
Предтеча виходить за межі ритуального очищення. Йоан примушує обряд діяти не лише ззовні, але і на духовному рівні. Це щось набагато глибше, як навчали законовчителі. Його омивання супроводжується проповіддю, яка навчає людину не бути пасивною, але активно співдіяти:
“Так виступив Йоан, христивши у пустині та проповідувавши хрищення покаяння на прощення гріхів” (Мр.1,4).
Спраглий народ жадібно слухав проповідь нового пророка. Вони
“виходили до нього - вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої” (Мр.1.5)
А він навчав:
“Хто має дві одежі, нехай дасть тому , що немає. А хто має харч, нехай так само зробить”. Прийшли також митарі христитись і йому мовили: “Учителю, що маємо робити?” А він сказав їм: “Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть”. Вояки теж його питали: “А ми що маємо робити?” Він відповів їм: “Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашею платнею” (Лк.3,10-14).
Люди приходили і питали, як звільнитися від кайданів древнього змія, а він навчав, навчав любові та покаяння і, якщо людина мала його у своєму серці - він христив.
Йордан символічно наповнювався нечистотами, гріхами людей, які виходили з річки чистими через хрищення покаяння. Він уособив у собі всю нечисть ритуальних очищень. Тут на дні покоїться проказа сирійця Наамана (ІІ Цар.5,1-14). А тепер через Йоанове хрищення - і найважчі людські провини. Йордан стає такою собі колективною мікве, яка прийняла в себе весь гріх Ізраїля і не лише… Задоволений Левіафан пережовує цю нечисть:
“Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися (Лк.12,19)!
Тим часом пророк
“бачить …Ісуса, що йде до нього, та й каже: “Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає” (Ів.1,29).
Агнець Божий, який світу гріх забирає
Ісус сходить у Йорданські води. Предтеча надхнений Духом Святим, хто перед ним стоїть. У великому смиренні відмовляється здійснювати хрищення покаяння. Адже
“Той, хто не вчинив гріха, і підступу в його устах не знайшлося” (Пет.2,22),
не потребує очищення через омивання. Він потужніший за Івана і Сам
“Христитиме Духом Святим і огнем” (Мт.3,11).
Але вони залишають
“це тепер, так бо личить…здійснити всяку правду” (Мт.3,15)
Іван піднімає тремтячу руку над Господом і здійснює таїнство, заради якого прийшов у цей світ. Вселенна здригається від Господнього сходження в Йорданські води:
“І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. І голос пролунав з неба: “ Це Син мій любий, що його я вподобав” (Мт.3,16-17).
Левіафан добре знає цю присутність Господа. Знає від самих початків, коли
“Дух Божий ширяв над водами” (Бт.1,2).
Але тепер йому ще моторошніше. Адже Бог сходить всередину самого лігва.
“Води побачили тебе, о Боже, води побачили тебе, і здригнулися, навіть безодні затряслися (Пс.76,17). Що з тобою, море, що ти кинулось тікати, і з тобою, Йордане, що ти назад повернувся (Пс.113,5)?
Тут, у воді, Ісус на метафізичному рівні звершив те, що щойно почав в історичному вимірі і що завершить через три роки, коли на хресті промовить:
“Звершилось” (Ів.19,30).
Він взяв на себе гріх світу (Пор. Ів.1, 29),
який у містичному сенсі буквально прилип до Нього, а в історичному контексті відповідає події, де Христос бере на Себе хрест. Левіафан навіть не встиг зрозуміти, як двосічний меч проколов його. Як не встиг зрозуміти і ад, який, починаючи від Адама ненаситно поглинав мертвих. А коли розкрив пащу на наступну поживу - Ісуса, Який помер на хресті - то подавився нею, виплюнувши все, що колись пожер. Це чудово описує Іван Златоустий у своєму “Огласительному слові на Пасху”, де каже, що ад (шеол) залишився порожнім.
А Йордан… Йордан залишився чистим. Чистою кришталевою мікве, що тече у первинному стані неоскверненого Едемського саду.
До речі, саме з цієї позиції, Церква розглядає один зі своїх молитовних обрядів, який звершує на Богоявлення - освячення води. Розглядаючи це освячення через призму вищезгаданих подій спростовуються безпідставні закиди про забобонство, магію чи навіть ідолопоклонство. Ні. Це ликуюча радість Церкви з нагоди остаточної перемоги Христа, Який сходить у “ріки Йорданські: освятити води”.
Ваші лайки, коментарі, підписка або кава будуть свідчити, що вам сподобалося і ви готові подорожувати сторінками Біблії.
Хочете дізнатися анонси нових довгочитів, а також поділитися думками та враженнями від прочитаних, або запропонувати тему, яка з часом переросте у повноцінний довгочит - переходіть за посиланням на наш
