Цей сюжет є прямим продовженням історії про Левіафана. Для повного та об'ємного розуміння теми радимо спочатку перечитати першу частину. Адже саме там ви дізнаєтеся, хто він такий, яка його природа й походження, чому його вигляд наганяє страх та перед ким цей неприборканий велетень зрештою схиляється.
Адам і Єва управителі едему.
“ Так закінчено небо й землю з усіма її оздобами ( Бт.2, 1).
Все приведено до порядку і гармонії. Левіафан знає свої межі і кордони, а на сторожі цього благословенного спокою Бог ставить перших людей, у яких відзеркалив свій образ та свою подобу:
“Сотворімо людину на наш образ і нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають по землі” (Бт.1,26), і ще:“ Узяв Господь Бог, чоловіка й осадив його в Едемському саді порати його й доглядати його” ( Бт.2,15).
Адам і Єва чудово підходять на цю місію, адже вони є відзеркаленням тієї самої гармонії, яку у всій повноті посідає їхній Творець. Автор хоч і у простоті , але водночас дуже глибоко передає цей стан перших людей, а саме в момент, коли Адам вперше бачить свою жінку:
“Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла” ( Бт2, 23). І ще: “ А були вони обоє, чоловік і його жінка, нагі, та одне одного не соромилися” (Бт.2, 25)
Прикро, що всього на всього через кілька годин по тому у едемському саду сталася подія, яка описана у третій главі книги буття - подія первородного гріха. Гармонія, яка існує в людині - знищена. Сіється хаос. Замість захоплюючого“ кість від моїх костей” (Бт.2, 23) приходить докірливе: “ Жінка, яку ти дав мені, щоб була зі мною, дала мені з дерева, і я їв” (Бт.3,12); замість “…нагі, та одне одного не соромилися” (Бт.2, 25) - “ …позшивали смоківне листя і поробили собі пояси” ( Бт.3, 7).
Опинившись за воротами раю, вони обоє стають свідками того, прощо щойно говорив Бог Адаму, а трохи згодом Єва особисто на собі переживе реалність тієї болі, про яку Ягве говорив їй:
“Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою. Адамові ж сказав: “ За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня та будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не повернешся в землю, що з неї тебе взято” ( Бт.3,16-19).
Вони опинились у місці зовсім іншої реальності. Єдиний клаптик землі - едемський сад - сад у якому збережений первинний стан речей тепер знаходиться під охороною “ херувима з полум’яним мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя” (Бт.3, 24) та недопустити, щоб ззовні прокралися навіть найменші прояви хаосу, прояви Левіафана, які поза цим садом через помилки Адама, Єви та їх нащадків поступово будуть набирати сили, поки людина через свій гріх не дасть йому ту владу, яку він мав на початку.
Всесвітній потоп. Левіафан повертається.
Людина, яка отримала місію від свого Творця берегти кордони Левіафана, що їх Бог установив, не вберегла:
“Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі…земля зіпсувалася супроти Бога і була переповнена насильства. Глянув Бог на землю, а ось вона зіпсована, бо кожне тіло занапастило свою путь на землі” (Бт.6, 5.11-12).
І ось, сталося… “На шістсотім році Ноєвого віку, другого місяця, сімнадцятого дня місяця, - цього дня прорвались усі джерела великої безодні, й небесні загати розімкнулись” ( Бт.7,11).
Людська безвідповідальність випустила на волю великого морського монстра. Весь космічний простір знову відданий у владу Левіафана. Весь простір, крім ковчегу, яким кидають морські хвилі, не маючи над ним жодної влади. Тут Бог зберігає Ноя, який ”здобув ласку в очах Господніх” ( Бт.6,8) , його сім’ю та тварний світ, щоб по закінченні потопу дати початок новому життю на землі.
Перехід через Червоне море. Левіафан служить Господу.
Наступна зустріч із морською примарою носить також масштабний характер, настільки масштабний, що саме ця подія стає основою відносин ізраїльського народу зі своїм Господом. Ягве знаходить Мойсея при неопалимій купині (Вих.3) і виявляє свою Божественну волю визволити народ Ізраїля з єгипетського рабства. Проходячи довгий і складний шлях визволення, ( про нього не деталізуватимемо тепер, бо це окрема щирока тема із своїми цікавинками) Мойсей із своїм народом, тікають від єгипетського фараона, опиняється у пастці. Фараон наздоганяє, а тікати більше нікуди - попереду води Червоного моря. Всі починають розуміти - смерть неминуча. Залишається тільки вибрати: чи це буде смерть від стріл та меча фараона, чи краще кинутися у пащу бурхливих вод ненаситного монстра. І ось тут, у цих сумнівах, Ягве проявляє свою дивовижну і безграничну владу. Як пес, який боїться палиці і на її замах знає своє місце, так і великий змій Левіафан, розбурхувач світових вод, реагує на палицю Мойсея і розтупається стіною по обидва боки, роблячи сухою стежку в середині себе для безпечного переходу ізраїльського народу. Він може бути хаотичний, бурхливий, жорстокий, нікому непідкорений, нікому, крім свого Владики і Творця, який вказує йому русло, в яке текти. І він добре розуміє вся воля Творця його текучості тепер зосереджена в палиці, яку тримає Мойсей. Левіафан добре розуміє команду: “ Розділися” ( пор. Вих.14,15); і так само слухняно виконує інший наказ: “зійдися” ( пор.Вих.14,26-28), жадібно і з великим задоволенням пожираючи єгиптян. Навіть він не є вийнятком із правила про яке співає псалмопівець Давид: “Нехай хвалить Господа все, що живе” (Пс.150, 6).
Йона і велика Риба
Йона тікає від Господа, бо не бажає проповідувати жителям Ніневії. Пророк знає - проповідь може привести до покаяння, а тоді Бог спасе і не покарає. А навіщо ніневитян спасати? Хто вони такі? Чому Бог сюсюкається з ними? - розмірковує проповідник.
“ Та Йона встав, щоб утікати в Таршіш, Далеко від Господа. Прийшов він до Яффи, знайшов корабель, що плив у Таршіш, заплатив за переправу й вступив до нього, щоб відплисти з ними у Таршіш, далеко від Господа” ( Йона 1,3).
Замкнений у своїх релігійних поглядах, бідолаха забув:
“Куди мені піти від духу твого? Куди мені втекти від обличчя твого? Зійшов би я на небо - ти там єси, ліг би я у Шеолі - і там ти. Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря, - і там рука твоя мене б водила, і твоя десниця мене б тримала” ( Пс.138,7-10).
Забув, про “ край моря” , а Господь йому нагадав. Він просто шепнув на вухо Левіафану:
“ …кинув на море великий вітер, і на морі знялася страшна хуртовина, тож корабель ось-ось мав уже розбитись…Господь наготував велику рибу, щоб вона проглинула Йону.” (Йона 1, 4.2,1)
Морський дракон розкриває пащу і з задоволенням пожирає поживу, адже
“Усі вони від тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу” (Пс.103,27).
Йона особисто пізнає велич і силу Левіафана, якому людина безсила протистояти і починає ревно молитисядо Господа, перебуваючи 3 дні і 3 ночі у нутрі великої риби, своїм становищем пророкуючи триденне положення в гробі Ісуса Христа. Тим часом, як дрисирований цирковий звір, Левіафан на поданий знак Господа випльовує Йону, який тепер слухняно йде проповідувати у Ніневію. Господь мудро настановляє свого пророка і пояснює йому, наскільки кожна людина дорога Його серцю.
“Я не бажаю смерті грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив” (Ез.33, 11).
Історія про Левіафана на цьому не закінчується. Вона має своє продовження. У третій частині ми дізнаємося про прояви морського звіра у Новому Завіті. Хто стане його головним приборкувачем.
Ваші лайки, коментарі, підписка або кава будуть свідчити , що вам сподобалося і ви готові подорожувати сторінками Біблії.
Хочете дізнатися анонси нових довгочитів, а також поділитися думками та враженнями від прочитаних, або запропонувати тему, яка з часом переросте у повноцінний довгочит - переходіть за посиланням на наш
