Прогулянка парком — 106 тисяч частинок. Обід — ще кілька тисяч. Душ, одяг, повітря довкола. Ми перебуваємо в пластиковому «бульйоні» цілодобово. І це не художній образ, а реальність: йдеться про цілком вимірювані фізичні частинки. Вони не просто проходять крізь організм — вони в ньому затримуються й зрештою прокладають шлях до головного центру керування — мозку.
Дослідники з Університету Ньюкасла (Австралія) встановили, що сучасна людина щороку споживає з їжею приблизно 250 грамів пластику — це еквівалентно масі близько 50 пластикових пакетів.
До того ж людина ще й вдихає мікро- та нанопластик. За оцінками вчених, в умовах мегаполісу за двогодинну прогулянку доросла людина може вдихнути до 106 000 (ста шести тисяч) частинок мікропластику.
А в районах, прилеглих до водойм, ця кількість значно зростає.
Ми стикаємося з мікро- і нанопластиком щодня: коли чистимо зуби, приймаємо душ, їмо, поспішаємо у справах, гуляємо з дітьми, носимо одяг, користуємося побутовою технікою або приймаємо ліки, коли працюємо за комп'ютером, їдемо в транспорті, п'ємо каву на ходу, купуємо продукти в супермаркеті або відпочиваємо на природі. Мікро- і нанопластик оточує нас всюди, і ми навіть не помічаємо, наскільки міцно він увійшов у наше життя.
Професор Лукас Кеннер — патолог, дослідник раку, директор Інституту прикладної метаболоміки імені Крістіана Доплера та науковий керівник проекту microONE з вивчення мікропластику та його впливу на здоров'я, пояснює, як мікро- та нанопластик здатні обходити захисні механізми організму та проникати в мозок за лічені години.
“Ми виявили, що частинки, які знаходяться в кровотоці і покривають себе молекулами холестерину, можуть легко проникати через гематоенцефалічний бар'єр, який є надзвичайно надійним бар'єром організму і захищає мозок від токсичних зовнішніх речовин і навіть від лікарських препаратів. Наприклад, лікувати пухлини мозку дуже складно, тому що гематоенцефалічний бар'єр настільки малопроникний навіть для ліків. Однак частинки пластику можуть швидко проникнути в мозок, тому що вони покривають себе молекулами, які допомагають їм проникнути через гематоенцефалічний бар'єр. Я був вражений, побачивши, що ці частинки через дві години після того, як ми ввели їх перорально, вже опинилися в мозку. ”
ПЛАСТИКОВА ЛОЖКА У МОЗКУ
Вчені з Університету Нью-Мексико виявили, що в кожному грамі мозкової тканини людей середнього віку міститься близько 4 900 (чотирьох тисяч дев'ятисот) мікрограмів пластику. Це означає, що мозок людини сьогодні на 0,5% складається з пластику.
Якщо провести нескладні підрахунки, то в середньому в мозку людини знаходиться близько семи грамів пластику. За вагою це ціла пластикова ложка. І саме така ложка вже знаходиться в голові людини.
НАНОПЛАСТИК У МОЗКУ. НАСЛІДКИ
Мікро- та нанопластик здатний проникати в мозок. Електростатично заряджені частинки пластику пошкоджують клітини мозку та порушують передачу нервових імпульсів. Це призводить до збоїв у роботі нервової системи: погіршується зір, слух та нюх, порушується координація рухів.
Для людини, як і для всього живого в біосфері, електричні сигнали є імпульсом життя. Людський організм — в буквальному сенсі електрична система.
Мозок мислить за допомогою електричних імпульсів, серце б'ється, тому що клітини передають одна одній електричні сигнали, а м'язи скорочуються, коли до них надходять сигнали від нервової системи.
Особливу роль у координації всіх функцій організму відіграють нейрони завдяки генерації та передачі електричних імпульсів.
Уявіть, що хтось дістав із вашої голови пластикову ложку. Це звучить як сюжет фільму-жахів, але це — ваша поточна анатомія. Це вже сталося. Зараз питання в іншому: що буде далі? Як це вплине на наше мислення, здоров'я, наше майбутнє через 10 або 20 років? Відповіді на ці запитання потребують сміливості поглянути правді в очі. Знайдіть цю сміливість. Приділіть кілька годин найважливішому фільму про ваше власне тіло та майбутнє цивілізації. Подивіться «Нанопластик. Загроза життю».| Документальний фільм ALLATRA. Потім подумайте, як говорити про це далі. Потім — дійте.
