Ми часто чуємо слово «мінімалізм» у повсякденному житті. Цей термін відображає загальну тенденцію до спрощення, акцентуацію на суттєвому та відмову від надмірності. Він може проявлятися в різних аспектах життя та мистецтва, включаючи моду, дизайн, архітектуру, літературу, кулінарію, музику тощо. Літературний мінімалізм — це особливий стиль, який здатен лаконічно та ефективно висловлювати глибокі ідеї та почуття героїв, стимулювати читачів до прояву різних емоцій за допомогою обмеженої кількості слів. Цей стиль виник у XX столітті й продовжує бути актуальним і впливовим у сучасній літературі.
Мінімалізм у письменництві не означає відсутність глибини чи складності. Навпаки, за допомогою нього можна створювати тексти, які мають багатошарову сутність і захоплюють читача своєю простотою та змістовністю одночасно. Мінімалізм може бути ефективним інструментом для письменників, які прагнуть до ясності та прозорості у виразах. Так, автори мінімалістичних творів часто доводять, що можна виразити складні ідеї та почуття навіть за допомогою декількох слів.
Цей особливий стиль допомагає зосередитися на основному, робить тексти більш чіткими, але водночас вимагає від автора вміння вибирати правильні слова, а читача, у свою чергу, спонукає до уважності та сприйнятливості. Мінімалізм продовжує залишати свій слід у сучасній літературі і служити джерелом натхнення для нових авторів, які шукають неоднозначні способи висловити свої думки.
Риси літературного мінімалізму
Мінімалізм має низку відмінних рис, які роблять його впізнаваною формою письма, відмінним від інших літературних стилів.
1. Лаконічність. На відміну від максималістського стилю письма, мінімалістична література часто покладається на короткі речення. Автори використовують мінімальну кількість слів для вираження ідей та емоцій, їхні тексти часто створюють враження прозорості та доступності, що дозволяє читачам швидко сприймати інформацію. Письменники-мінімалісти прагнуть писати лаконічно, без надмірного використання прикметників, прислівників, зворотів, порівнянь та фразеологізмів. Ця стислість як у структурі, так і в описі дозволяє читачам концентруватися на головних моментах і легше сприймати та розуміти текст.
2. Акцент на дії. Мінімалізм передусім надає перевагу показу. У творах такого стилю автори намагаються передати суттєві моменти, дії та внутрішні переживання героїв без докладних описів, використовуючи сцени, дії персонажів та діалоги, які дозволяють читачеві самостійно відчути та інтерпретувати те, що відбувається.
3. Простий сюжет. Мінімалісти часто уникають заплутаних сюжетних ліній. Справа не в тому, що в літературі такого стилю нічого не відбувається, а в тому, що сюжети зрозумілі та легкі для сприйняття. Зазвичай мінімалістичні історії відображають звичайне життя. У них акцент робиться на тому, як персонажі реагують на ситуацію, в якій вони опинилися. Читачі часто бачать конфлікт, внутрішній світ та переживання героїв, а не розвиток сюжету.
Насправді мінімалістична література — це не просто неприкрашена проста мова, короткі речення та використання меншої кількості прикметників і гіпербол. Очевидно, що автори-мінімалісти дотримуються більш простого способу написання, але найважливішою характерною особливістю їхньої творчості є те, що вони не диктують своєму читачеві, що думати та як реагувати. Читач має брати активну участь у творчому процесі, обирати сторони, а не просто слідувати вказівкам письменника. Персонажі мінімалістичної літератури не думають вголос. Відомий девіз «Менше — це більше» чудово працює в мінімалістичній літературі.
Видатні представники літератури мінімалізму
Стиль мінімалізму знайшов своїх видатних письменників, які віддали перевагу простоті та змогли очарувати своїми текстами завдяки мінімалістичному підходу. Представниками мінімалістичної літератури є автори різних жанрів. Вони вміло використовували лаконічність та економію слів, щоб передати свої ідеї та створити враження на читачів.
1. Ернест Гемінґвей (1899–1961) — один із найвідоміших мінімалістів в літературі, який працював у той час, коли зароджувався цей стиль. Його відомі романи, такі як «Старий і море» (1952) і «Прощавай, зброє!» (1929), славляться своєю лаконічністю та простотою. Гемінґвей вважав, що слова мають бути обрані обдумано, аби найточніше виражати думки. «Старий і море» вважається яскравим прикладом, де використовується легка, зрозуміла мова.
Він замовк і вже й дивитися не хотів на свою рибину. Знекровлена й вимочена у воді, вона скидалася кольором на тьмяне срібло із зворотного боку дзеркала, проте смуги ще видніли.
— Не треба було мені, рибо, запливати так далеко, — сказав старий. — І задля тебе, і задля себе не треба. Ти вже пробач.
«Годі, — спинив він себе подумки. — Подивись-но краще, чи не порізаний шнур, яким прив'язано ножа. А тоді дай раду рукам, бо буде ще й не таке».
Описи в тексті обмежені мінімальними деталями. Наведено лише необхідну інформацію, щоб передати суть ситуації та почуття персонажа. Роздуми головного героя також описуються короткими виразами, і концентруються на основних думках без докладних глибоких міркувань.
«Прощавай, зброє!» (1929) також є класичним прикладом мінімалістичного твору. Він розповідає про кохання під час трагічних подій Першої світової війни. Сам сюжет дуже простий, який не висвітлює політичну ситуацію, а оповідає історію любові між Генріхом і Кетрін.
— Кохатиму тебе і в дощ, і в сніг, і в град... Як там далі?
— Не знаю. Здається, я от-от засну.
— Спи, любий. Я тебе однаково кохатиму.
— Невже ти справді боїшся дощу?
— З тобою — ні.
— I чого ти його боїшся?
— Не знаю.
— Скажи.
— Не треба.
— Скажи.
— Ні.
— Скажи.
— Ну гаразд. Боюся тому, що часом мені ввижається, ніби я помираю в дощ.
— Не може бути.
— А іноді ввижається, що й ти помираєш.
— Оце вже ймовірніше.
Роман просякнутий діалогами, котрі обмежені короткими фразами і відповідями, та не навантажують текст зайвими деталями. Замість того, аби докладно описувати стан героїв та їх почуття, автор використовує лаконічні репліки, щоб передати настрій та емоційні зміни через дії та реакції персонажів.
Кожен розділ роману фокусується на обміні словами між дійовими особами, не наводячи докладних деталей їхнього душевного стану. У наведеному уривку використовується мінімум слів, інформація подається лаконічно та дозволяє читачеві самостійно додумувати деталі. Мінімалістичний стиль може залишити багато речей несказаними, змушуючи читача замислитися над прихованим сенсом і почуттями персонажів.
2. Реймонд Карвер (1938–1988) — ще один письменник-мінімаліст. Він писав і працював у той період часу, коли мінімалізм був у зеніті. Карвер був плідним автором оповідань, чия стримана проза зробила літературний мінімалістичний стиль популярним у сімдесятих і вісімдесятих роках. Його праці, такі як «Собор» (1983), «Маленька хороша річ» (1983), збірка «Про що ми говоримо, коли розмовляємо про кохання» (1981) вражають своєю простотою та водночас глибиною. Карвер використовував мінімалістичний стиль для створення образів, які залишають читачів задуманими та відкритими для тлумачень. Письменник часто вживав короткі компактні речення, щоб підкреслити всю серйозність його оповіді, наприклад, як в оповіданні «Ванна» (1981):
Іменинник розповів матері, що сталося. Вони сіли поряд на диван, вона тримала його руки на колінах. Потім він визволив руки і ліг на спину.
Свята, звісно, не вийшло. Натомість іменинник потрапив до лікарні. Мати сиділа біля його ліжка. Чекала, поки хлопчик прокинеться. З контори примчав батько. Сів поруч. І вони стали чекати удвох. Вони чекали багато годин, а потім батько поїхав додому прийняти ванну.
У творі «Я міг бачити найдрібніші речі» (1981) Карвер активно використовує повтори, не підбираючи синоніми:
— Піду я вже, — сказала я.
— Звичайно, — сказав він. — Я продовжу те, що роблю, а потім, коли закінчу, теж піду.
Я сказала:
— На добраніч, Сем.
Він сказав:
— Слухай. — Перестав жувати. Все, що жував, переклав язиком за нижню губу. — Ти скажи Кліфу, що я передаю привіт.
Я сказала:
— Я йому скажу, Сем.
Автор показує спрощеність комунікації між персонажами, а повтори у даному випадку вказують на значущість і важливість того, що обговорюється. Відсутність синонімів допомагає зосередити увагу читача на конкретних репліках та їх значенні, підкреслює реалістичний характер розмови. Ключові принципи Карвера у його творчості — це точність мовної виразності, незакінченість, сухість та беземоційність діалогів. Він успішно використовує пропуски, вживає пробіли між словами, щоб створити відчуття неясності та недомовленості.
3. Чарльз Буковскі (1920-1994) — письменник, якого вважають «хрещеним батьком» брудного реалізму, який є різноманітністю літературного мінімалізму. Він також писав простою мовою, використовував прямі описи та зображав звичайних людей та їхній побут. Мінімалістська проза Буковскі була мало оцінена при житті автора, але стала набагато популярнішою після його смерті.
Мама відчинила двері і закричала:
— Синку! Це ти?!
— Мені б поспати.
— Твоя кімната завжди у твоєму розпорядженні.
Я пройшов до себе в кімнату, роздягнувся і ліг у ліжко. Мати розбудила мене десь о шостій.
— Батько вже вдома.
Я встав, одягнувся. Коли я вийшов на кухню, стіл уже був накритий на вечерю.
З уривку роману «Факторум» (1975) можна простежити, як письменник уміло використовує лаконічну мову та обмежену кількість слів для передачі сцени та емоцій персонажів. Автор передає події без зайвих деталей та обширних описів. Він просто повідомляє про те, що відбувається, не розгортаючи дії занадто докладно. Уривок не включає в себе внутрішні монологи чи роздуми головного героя, що є характерною рисою мінімалістичного стилю, де акцент робиться на зовнішніх подіях.
Один з найвідоміших романів Чарльза Буковскі під назвою «Сендвіч із шинкою» (1982) ілюструє, як мінімалістичний стиль може бути використаний для створення сценічних подій з мінімальною кількістю слів, але при цьому зберігати глибину і суттєвість розповіді.
Феріс взяв мою картку. Він показав на неї.
— Бачиш цей слот?
— Ага.
— Що?
— Тобто, «так».
— Добре, цей слот для першого дня тижня. Сьогодні.
— А.
— Вставляєш картку сюди, ось так…
Він вставив її, потім витягнув.
— А тепер натискаєш цей важіль.
Феріс натиснув на важіль, але без картки.
— Зрозумло. Можна починати.
Письменник використовує дуже короткі речення, вигуки та звуки для створення атмосфери мінімалізму і простоти. Скупість на слова допомагає зрозуміло та виразно передавати інформацію, спрощувати оповідь, надаючи перевагу саме діям, а не великій кількості описів. У наведеному уривку автор створює зрозумілу сцену, в якій немає нічого зайвого і через це читачеві легко зрозуміти, що відбувається.
Існує велика кількість й інших письменників, котрі працювали у мінімалістичному стилі, але є менш відомими авторами.
4. Фредерік Бартелмі (нар. 1943) є письменником-мінімалістом, широко відомим своїм використанням «реалізму K-Mart» — терміну, який використовується для опису наративів в американській літературі, зосереджених навколо похмурої атмосфери робітничого класу та колонізації приватного життя споживчим капіталізмом.
5. Річард Форд (нар. 1944) часто ґрунтує свої сильні, переконливі історії на «брудному реалізмі», зображуючи більш суворі елементи життя невиразною мовою. Збірка оповідань Форда «Рок-Спрінгс» (1987) є найкращим прикладом мінімалістичного стилю зі жвавою прозою та відсутністю складних деталей сюжету.
6. Енн Бітті (нар. 1947) відома своїми скупими реченнями та діловим тоном, викладаючи стислу оповідь за допомогою економного використання слів.
7. Емі Гемпел (нар. 1951) є майстеркою мінімалістичного письма. Її збірка «Sing to It» (2019) містить твори довжиною приблизно на сторінку, проте вони створюють досить потужний емоційний вплив.
Критика мінімалістичної літератури та суперечки щодо її цінності
Мінімалізм в літературі може бути суперечливим стилем. З одного боку, він надає можливість передати глибокі ідеї та почуття за допомогою обмеженої кількості слів, стимулюючи читачів до самостійного розуміння та інтерпретації. З іншого боку, мінімалізм є викликом для аудиторії, оскільки вимагає активної участі в процесі читання та розшифрування смислу, а також залишає багато питань без відповідей, а тому деякі читачі можуть знаходити його важким для розуміння або непередбачуваним.
Мінімалізм критикують і самі письменники. Деякі автори віддають перевагу цьому стилю через його здатність передавати багато глибоких ідей та почуттів у лаконічній формі. Вони підкреслюють, що мінімалізм допомагає сконцентруватися на суттєвих моментах і стимулює до тлумачення тексту читачами. Інші ж стверджують, що мінімалізм позбавлений насиченості й вважають цей стиль обмеженим і недостатнім для висвітлення складних ідей та образів.
Суперечки також включають питання про ефективність мінімалізму в різних жанрах. Деякі вважають, що мінімалізм підходить для коротких оповідань та новел, де кожне слово має вагоме значення, тоді як інші можуть піддавати сумніву його сумісність з романами, де наявні заплутані сюжети.
Незважаючи на критику, є також багато прихильників мінімалізму, а ця суперечливість відображає різноманітність смаків та підходів до літератури серед читачів, письменників та критиків.
Мінімалізм — це літературний стиль, який визначається обмеженою кількістю слів та акцентом на простоту мови. Він прагне до щирості й безпосередності в тексті, уникаючи пафосу та зайвих прикрас, а також залишає багато речей несказанними, стимулюючи читача замислитися над прихованим сенсом і почуттями персонажів. Письменники-мінімалісти є майстрами тонкості й радше натякають на емоції та події, ніж все пояснюють. Це спонукає читачів ретельніше заглибитися в текст, оскільки вони повинні активно інтерпретувати те, що відбувається між рядками. Завдяки мінімалістичному підходу, автори створюють тексти, які дозволяють бачити красу в простоті.
