Я живиииий! І в рамках цієї декламації життя я, ваша вірна, слуга несу вам свої літературні опінії хай навіть ви про них не просили. Ну і цим звичайно виконую свою обіцянку писати сюди щось хоч раз у місяць.
Отож в рамках одного з моїх проєктів мені довелось провести немало часу читаючи Воннеґута та про Воннеґута. Хай навіть я вже була знайома з його творчістю ще до загаданого вище проєкта мені спало на думку розповісти про це вам, моїм дорогим читачам. Бо постать Воннеґута, як і більшості американських письменників 70-их, не отримує достатньо уваги в українському інфопросторі.
Народжений у Індіанаполісі у 1922 у сім’ї що з великою депресією втратить більшість статків Воннегут вивчав хімію у університеті. Пізніше він згадуватиме що у його час хімія була чимось типу магічного слова що мало усе виправити, але цього не сталось. Вчився він погано єдиною річчю що врятувала його від виключення стала друга світова війна. Воннегут став одним з добровольців, бо вірив що рано чи пізно його призвуть. У свій час він також пережив бомбардування Дрездену, цей досвід став поштовхом до написання Бійня номер 5 або Хрестовий похід дітей. Загалом Воннегут є визнаним прозаїком у Штатах, але за деяких причин він не настільки відомий у нас.
Одна з цих причин соціально політичний контекст написання його книг. Не варто забувати що популярності він здобув у ранніх 70-х, коли контркультурні рухи захопили Америку. ЛСД, гіппі та нонконформізм стали головними ідеями того часу, і стиль написання Воннегута підходив під нові постмодерністські тенденції. У нас же у цей час тільки почався період від Відлиги які значно обмежували творчий спектр письменників.
Говорячи про будь-який твір не варто забувати що читач має або мати велику частину власного зацікавлення, щоб його читати або досвід персонажів має нагадувати йому власний. Одною з причин чому книги цього періоду не настільки популярні тут це те що теми расизму, суспільства споживання чи капіталізму не є актуальними для української аудиторії.
Стиль Воннеґута є унікальним і може спочатку відштовхувати, але якщо читач зуміє зазирнути крізь густу завісу іронії та чорного гумору, то побачить перед собою відвертого соціального критика. Дехто звинувачує Воннеґута в тому, що він експлуатує «стару історію», оскільки його твори не вносять нічого нового в розмову про расизм чи американське споживацтво. Хоча послання, яке він несе через свою творчість, можна вважати банальним, спосіб, у який він подає його читачеві, додає до загальної мети тексту.
Постмодернізм характеризується метафікцією та інтертекстуальністю, Воннегут широко використовує обидва інструменти. Образ Кілгора Траута, що з'являється в кількох книгах, а також Еліота Роузвотера - це персонажі, знайомі з інших творів Воннеґута. Це допомагає автору створити всесвіт, який представляє викривлену версію США. Роль метафікції в книзі полягає в тому, щоб розмити різницю між США та їхньою альтернативною сатиричною версією. Як ми побачимо пізніше, самому Воннеґуту вдається подорожувати між світами. Він іноді інтегрує свою персону у твори, Сніданок для Чемпіонів навіть має цілу частину написану від лиця автора-персонажа радше ніж автора-оповідача.
Так, а чому ж варто читати Воннеґута? Якщо ви завзятий літературознавець, то я впевнена що ви будете заінтриговані стилем автора про який ми вже говорили раніше. Якщо ж ви лише звичайний читати, то Воннеґут може стати для вас смішним оповідачем книг якого можна прочитати за один вечір. Його книги не змушують вас думати якщо ви цього не хочете вони в найкращому розумінні цього слова мають два боки.
Загалом я б рекомендувала не починати з Бійні номер 5, а взяти щось інше. Усі його твори унікальні і кожен вартий особливої уваги, але Бійня номер 5 не дивлячись на свою популярність, єдиний твір що мені не дуже сподобався. Почніть з Колиски для кішки, цей текст більш насичений, але і більш заплутаний. Уважний читач запитає, вона все говорить про твори, але не надає ніяких конкретних прикладів чи переказів самих творів. І це є справедливою заувагою, але магія Воннеґута полягає у тому, що його твори неможливо переказати. Вам здається це смішним, але спробуйте прочитати один і потім переказати його комусь. Нехай щастить! Своєю чергою, коли хтось мене питає про що ж пише Воннеґут, я можу лише задумливо подивитись на стелю та почухати потилицю.
Ну а підбити підсумок мені хочеться ось цією його цитатою:
“Of all the words of mice and men, the saddest are, "It might have been.”
