Що ж, вітаю, хто б це не читав. Знаю, дивно вітати когось у щоденнику, який ніхто крім мене не чіпає. Але всяке буває, чи не так? Перед початком хотів би трохи розповісти про себе та сім'ю. Родина у нас маленька: тільки тато, сестра, ну і, звичайно ж я. Живемо, не так щоб розкішно, але й не знайду навіть на що поскаржитися.
Хоча ні, дещо мене все ж турбує - я не бачу фарби світу, окрім блакитного кольору неба. Є наукова назва хвороби, що мені визначили, проте навіть не певен чи правильно визначили. Назву цю, мені не вдається запам'ятати, головна причина цього, що й не дуже то хочеться, вона довга і складна. Кольори почали пропадати по черзі, і багато лікарів розводили руками, мою ж відповідь ніхто не приймав.
У дитинстві, коли всі спали я прокидався та відчував, що не зможу заснути найближчім часом, тому вдивлявся в пітьму. Може годину чи пару хвилин, важко сказати. Тоді з'явився темний силует, він пропонував мені зіграти у гру, щоб я заснув швидше. Правила прості: порахувати до ста не заснувши, програю і він забере у мене дещо цінне.
Що зникло, я дізнався не відразу, не помічав нестачу кольорів в юному віці, поки життя не стало майже сірим. Мене водили до лікаря за першою ж скаргою, але почувши мою історію - ще й до психолога.
Все продовжувалось до того моменту, коли залишився лише блакитний колір. З тих пір, ту тінь я більше і не бачив.
Багато років минуло від тієї дитячої «фантазії», тепер я не малеча, а дорослий хлопець, але ще не достатньо дорослий для незалежного життя. Зараз ми живемо на дачі, по ближче до природи, де на моє щастя є річка поблизу, що так красиво відбиває небо, і навіть трохи зачіпає поле квітів, які я все ще можу відрізняти від сірості. І хоч ліс для мене похмуріший нікуди, я досі полюбляю в ньому гуляти. Повітря, що пронизано запахом ялинок без домішок цивілізації та ще й випадкова зустріч із звірятами не може не втішати.
Вкотре гуляючи по знайомій стежці, мені пощастило побачити не кілька пухнастих мешканців, як зазвичай, а доволі багато хоч і були вдалині. Це само по собі було незвичайно, але до цього вони чомусь рухалися в один бік, протилежний до мого. Вигляд милих звірят, дух авантюризму або просто бажання не йти з лісу, будь-який з цих варіантів підходив мені щоб рухатись далі. Чомусь я відчув легку ностальгію, що дивно, адже дачі в моєму дитинстві не було. Шлях тривав недовго, причиною, через яку живність уникала цього місця, був зустрінутий вовк, кольору наче сама ніч.
Його присутність ніби поглинала усе своєю чорнотою, що навіть у сірому світі, я легко міг його розрізнити. Він не кваплячись бенкетував своєю здобиччю, але все ж поглядав у мій бік, в той час як мене вразив ступор. Відчуваючи, як стікає крапелька поту, я стояв мовчки і чекав не зрозуміло чого. Звір нарешті відволікся від здобичі, глибинний рик став пробиватися з середини хижака. Вовку вистачило миті, щоб набігти на мене зваливши з ніг, гарчачи і пускаючи слину. Оглушаючий гул шумів у вухах, перериваючись глухим стукотом тремтячого серця.
Коли ж від страху зажмурив очі, здавалося, що це кінець, але крізь безладний рик почулися слова, – Цієї ночі ми зіграємо знов. - За мить я прокинувся в ліжку, весь у холодному поті, під спів ранкових пташок. Не довго думаючи, пішов вмиватись.
Вирішив не розповідати батькові про сон, не хотів засмучувати своїми «фантазіями», та й через стільки років може він так і не згадає мої попередні. Весь день просидів на березі річки дивлячись то на небо, то на воду, лише зрідка перериваючись на побутові справи, доки не настав вечір. Молодша сестра зазвичай просить пограти з нею після обіду і я погоджуюсь, але цього разу попросив перерву. Вона звісно була цьому не рада, але не стала наполягати й розважалась вже сама, іноді с батьком. Коли ж повернувся додому, на мій подив, вона принесла мені букетик з тих самих польових квітів. Деякі квіти були сіренькі, але все одно милують око. Після вечері ми всі повкладалися спати. Незважаючи на простий день, спати мені чомусь хотілося добряче, тому навіть тривожний сон минулої ночі не міг мені завадити.
Знову я прокинувся вночі, знайоме почуття безсоння означало прихід старого знайомого.
І він прийшов, як і обіцяв, але цього разу я не маю наміру програвати.
