Якось у письменника Кріса Бохджаляна запитали:
Яка ваша порада для письменників-початківців?
Брехати.
Записуйте на папері найцікавіші брехні, які тільки можете уявити...
а потім зробіть їх правдоподібними.
Ця порада зачепила мене, бо, якщо подумати, писати «цікаву брехню» — це не така вже й легка справа. Я довго розмірковувала над словами Бохджаляна й намагалася зрозуміти, як вони накладаються на мою творчість.
Зазвичай усе починається з питання, на яке я шукаю відповідь. Спочатку я думаю, що знаю істину, але в процесі написання розумію, що це була лише ілюзія, і знаходжу щось нове, справжнє.
А ось персонажі — вони мої головні «брехуни». Вони щиро вірять у свою правду й переконують у ній інших, поки реальність не доведе зворотне.
Але тут є важливий момент: у будь-якій брехні на папері важливо не перейти межу правдоподібності. Навіть у фентезі. Читачі повинні думати: «Це могло б статися». Іноді ж життя саме вносить свої корективи.
Наприклад, у книзі, яка поки що живе в моїй шухляді, я описала штурм Капітолію у Вашингтоні. І за кілька днів ця подія відбулася насправді.
І тут, мені здається, прихована справжня сила цієї поради. Брехати в цьому контексті — це дарувати читачам щось більше, ніж просто вигадану історію. Це створювати світи, які здаються реальними, навіть якщо вони фантастичні. Це змушувати задуматися: «А що, якби це було правдою?» Саме через такі «брехні» ми можемо торкатися істин, які кожен відкриває для себе.
Порада Бохджаляна — вона чудова, якщо вміти правильно брехати.
А ви як думаєте? Як ви її для себе розумієте?
