Плаксиві хмари орошають вологі землі,
Сльози стікаються у ріки й пливуть за горизонт.
Все підлягає лиш одному, кожній тіні відомий, де не спитай.
Володар смутку — його величність Сум і вірний радник — Відчай.
Далеко простягаються його володіння, межуючи із тими,
Що раніше рідними були, а зараз так холодно чужі.
Поряд бродить тривожний блазень, наводить шум і гам,
Не даючи спокою присутнім.
Генерал Жорстокість запевняє у рішучих діях, задля добробуту народу.
Служка Страх не відступає ні на крок, щоб був господар у безпеці.
Аудієнція довга з нескінченними гостями,
привела до трону пані Лінь.
І змусила володаря покинути невтішний люд.
Сум шов коридором і зустрів Самотність.
Нагадала вона про ту кімнату, що завжди манить неупинно.
Ось двері, їх залишилося відкрити й увійти в кімнату Ностальгії.
Колись жила тут його Радість, що нині вже не з ним.
Лише закриті очі й тиша, зводили їх знов.
Тепер його дружина Порожнеча,
Яку він завжди чує, поряд чи на відстані.
Тяжка корона Суму, не дає спокійно жити,
Наче має власний розсуд, як потрібно все робити.
Він не опирається і слідує тропою, що уготована йому.
Відчай знов прийшов і повторює своє невпинно.
Не помічає він, як глухий до слів володар.
Як спостерігає мутними очима, вигораючий камін.
