Мантра Керуака - арт-рок гурт заснований у 2017 році Олегом Кадановим.
Пісні гурту «Мантра Керуака» поєднують різні музичні стилі, а також включають нойз та авангардні тексти. Згідно з задумом, кожний живий виступ гурту мусив відрізнятися від інших, а кожна композиція — «вириватися» за межі початкових партій. Отже, від початку йшлося про «живий» гурт, а як він звучатиме у записі не знали навіть самі музиканти. Альбом "Імітація Імітації" був виданий у 2020 році.
На цьому закінчую копіювати вікіпедію і перейду до авторського. Цей гурт я відкрив незадовго після початку війни. Сюрреалістична атмосфера дуже добре допомагала втекти від реальності де війна і неприємні родичі до яких нас з братом і сестрою вивезли батьки. Коли слухаю "Тепла Нафта" досі згадую Франик, напіврозталий сніг і грязюку по дорозі від магазину до дому бабусі й дідуся.
Обкладинка чудово передає основну ідею - поєднання сучасної апаратури і звучання з неквапливими сюрреалістичними текстами і їх виконанням. Орнамент на фоні складається з автоматів, гранат і танків, що може символізувати те, як війна, що досі тривала на Донбасі проникає у нашу культуру і підсвідомість. Але мені більше подобається думати, що це натяк на наступ на поп-культуру, який цим альбомом провадять автори. Наприклад як у пісні "Передостанній Супермен" автори перетворюють популярних дитячих героїв на непривабливих дорослих, які десь валяються обдовбані. Каданов навіть у своєму попередньому проєкті "Оркестр Че", за основну ідею, мав створювати мистецтво не рахуючись із сучасною культурою. Таким чином вони стали у позицію контркультури і тим самим не обмежують себе рамками нормального і звичного. Обкладинку релізу зробили фотограф Ігор Чекачков та художник Мітя Фенечкін. Моделлю для арту стала Анна Меженіна. Перетворення фотографій реальної людини на кіборга і використання індуїстських мотивів - символізує синтез традиційного і прогресивного, що знову відсилає нас до стилю гурту.
Тепер по піснях:
Вже занадто рано
Пісня починається з трохи загрозливого тону, з трохи перенавантаженими гітарами і напруженим рифом. Біт дуже добре доповнює атмосферу якимось звуком, що мені чомусь нагадує, не знаю, дуже занижений звук годинника чи чогось подібного. Він бжижчить і тримає тебе в бойовій готовності протягом всього треку.
Перший куплет, якщо не заглиблюватись, є чудовим прикладом відкриття альбому, де автор нав'язує діалог із глядачем одразу починаючи екскурс у цей світ, ознайомлюючи з його сюрреалістичною та гротескною природою.
"Тобі до вподоби це електричне знеболене травесті
Твоя маска одна й та сама хоча щоразу різна
Лягай на спину я зашию тобі очі
Вже занадто рано ще занадто пізно"
Чудовий опис того, як люди задля того, щоб не бути чесними з собою постійно вдягають маски для того, що б приховати від себе і від світу свою істинну подобу. Автор продовжує тим, що бере контроль над слухачем і відділяючи його від зовнішнього світу переносить його у простір без часу.
Після перерви на інструментальний бридж, ми вже по ідеї готові влитись у реальність автора і таким чином ми переживаємо разом з ним його постійний не романтизований стан відсутності надії на зміну. Єдина можливість на тимчасову втечу - вийти за межі часу.
Передостанній Супермен
Доволі спокійна пісня. Текст складається переважно з переліку образів поп-культури у нетипових для них ситуаціях. Наприклад те, що Пітер Пен постарів і пише есемески Богу.
"Катастрофічний передоз вже пізно лікувати
І десь обдовбаний лежить останній Супермен"
Як я зрозумів, це означає, що з Супермена вже досить на всіх рятувати від наших катастроф і наразі ми лишаємося самі з собою без надприродньої допомоги.
Далі пісня продовжується аж до семи з половиною хвилин, де музиканти грають схожий риф знову і знову постійно вносячи до нього якісь зміни, аби не втрачати динаміки. Скоріш за все, це мав бути концертний трек, де в цей час Каданов мав нас вражати роблячи якусь дичину на сцені. Але без цього супроводу трек доволі нудний і майже не вражає.
Безодня
Знову трек майже на вісім хвилин де друга половина просто інструментальна. В тексті переважає тема, що автор зі слухачем ніби залишились одні у всьому світі. Багато образів пов'язані з холодом, відстороненістю та штучністю. Ця тема продовжується в інструментальній частині яка починається з легких апокаліптичних настроїв і переростає у повноцінні, коли синтезатор починає програвати семпли якихось механічних завивань разом з гітарами, що накопичують напругу ніяк її не вивільнюючи.
"Коридор у повітрі
В холодні долоні Сибіру
Тишина у ефірі
Від болю вібрує ефір
Безпілотник несе наші співи
У спалений вирій"
У перших рядках використовується образ Сибіру, який, як я розумію проводить асоціацію зі смертю. Таким чином автор використовує спільну історичну пам'ять для створення метафори замість традиційних візуальних чи звукових асоціацій. Далі продовжується тема самотності і тиші, яка є наслідком відсутності людей. В усій пісні немає жодних згадок про інших людей і навіть про природу у її чистому вигляді. Безпілотник, тут, є символом технологічного прогресу, але також і відсутності людей у цьому світі.
Загалом пісня доволі сильно витримує свої теми і не просідає у інструментальній частині доповнюючи їх атмосферою безвиході та кінця світу.
Безодня
Знову трек майже на вісім хвилин де друга половина просто інструментальна. В тексті переважає тема, що автор зі слухачем ніби залишились одні у всьому світі. Багато образів пов'язані з холодом, відстороненістю та штучністю. Ця тема продовжується в інструментальній частині яка починається з легких апокаліптичних настроїв і переростає у повноцінні, коли синтезатор починає програвати семпли якихось механічних завивань разом з гітарами, що накопичують напругу ніяк її не вивільнюючи.
"Коридор у повітрі
В холодні долоні Сибіру
Тишина у ефірі
Від болю вібрує ефір
Безпілотник несе наші співи
У спалений вирій"
У перших рядках використовується образ Сибіру, який, як я розумію проводить асоціацію зі смертю. Таким чином автор використовує спільну історичну пам'ять для створення метафори замість традиційних візуальних чи звукових асоціацій. Далі продовжується тема самотності і тиші, яка є наслідком відсутності людей. В усій пісні немає жодних згадок про інших людей і навіть про природу у її чистому вигляді. Безпілотник, тут, є символом технологічного прогресу, але також і відсутності людей у цьому світі.
Загалом пісня доволі сильно витримує свої теми і не просідає у інструментальній частині доповнюючи їх атмосферою безвиході та кінця світу.
Тепла Нафта
Доволі солідний трек. Перша половина треку виконується у своєрідному психоделічному року. Потім відбувається барабанний брейк який прийшов ніби з якоїсь драменбейс варіації амен брейку і починається інструментальна частина хард-року, де гітара все набирає обертів, до неї додаються синтезатори, ще гітари, і врешті це виливається у солідний і повноцінний риф, що після десятка повторень виливається у закінчення треку.
Текст знову співається наче мантра і лише на психоделічній частині треку. В перших восьми рядках описується щось схоже на зупинку світу, де не дує вітер, літо і очікування перезавантаження. А, ще спраглі діти літають в повітрі. Враження ніби людство досягнуло вершини свого прогресу, і йому більше нічого робити. Тому герой очікує "нового палеоліту", де він зможе отримати нові мрії і нову мету в житті. Він їх не може знайти самостійно, тому хоче хоча б отримати. Цікаво, що факт того, що він ніколи не постаріє, описується як найвища міра. Ох вже ці міленіали.
Не Спи
Мій улюблений трек на всьому альбомі. Чудово виконане римування, рядки перетікають один в інший, рими неочікувані але легко підхоплюються, приспів - простий, не навантажений, легко підхоплюється. І не грає ролі, що я досі не розумію про що конкретно співається. На мою думку, мова йде про певний піднесений стан, що поєднується з почуттям абсурдності світу. І хочеться докопатись і зрозуміти, що за дивний світ нас оточує.
Пісня йде майже вісім хвилин і тут знову, є довга існтрументальна частина, яка відрізняється від основної, через що в якийсь момент, з'являється відчуття "як ми дійшли до цього рифу. Пісня дуже жвава й іноді стає важко за нею встигати. Але також бувають моменти коли все заповільнюється і слухач може підготуватись до того, щоб підспівувати разом з Кадановим.
Пісня починається із затягуючого басового інтро на пару секунд, і автор одразу кидає частинку приспіву, продовжуючи дуже енергійно. Згодом підклються інші інструменти, але вони звучать доволі просто поки Каданов читає. При поєднанні року і репу дуже важливо розуміти про що ці жанри. Кожен із жанрів про те, щоб привертати до себе увагу і коли обидва намагаються конкурувати, не перемагає ніхто. Один із них має поступитись, або получиться Хейтспіч. Хорошими прикладами поєднання можуть бути гурти, що мають достатньо практики - RHCP, Slipknot, Limp Bizkit. У кожного з них також ще й свої жанри і свої відповіді на питання, як примирити цих двох собак, що не можуть примиритись.
До цієї пісні також є кліп в якому підкреслюється сюрреалістичність атмосфери і певна абсурдність того, що відбувається. Цікаво, що депривація сну, може використовуватись для своєрідного зміненого стану свідомості. Відома історія, що для вигадування образів для своїх картин Далі міг не спати декілька днів, поки він не починав галюцинувати.
Ніяково
Я вас вітаю, це найближче до мантри, що у нас буде. У нас є чотири рядки, які повторюються протягом пісні.
"Інколи коли від кока-коли
Якось ніяково
П'є печально пепсі
Полімерне покоління пі"
У мене є декілька теорій, що це може означати, але вони переважно не мають сенсу. Почнімо з того, що в скоріше за все тут відсилання до пєлєвіна, якого я не читав. Але трохи знаю про суперництво Кока-Коли проти Пепсі. У своїх рекламах Кока-Кола займає більш сімейну позицію напротивагу Пепсі, які більше орієнтуються на жвавість молодого покоління. Покоління Пі, по ідеї, має бути поколінням Пепсі, хоча дехто каже, що насправді воно покоління піздєц. Враховуючи, що вони досі тримають путіна на троні, то це справді піздєц. Але пісня вийшла у 2020 році, коли навіть відсилки на пєлєвіна не були б настільки зашкварними як зараз (мабуть, я пєлєвіна не читав). Мені здається, що автор тут іронізує з того, що те саме покоління пі мало б уже вирости з авдиторії пепсі і пити кока-колу. Але можливо, іноді, щоб згадати молодість, вони знову п'ють пепсі. Переважна частина треку складається з інструменталу, перенавантажених гітарних завивань і трохи синтезаторів та драммашини на фоні. Трек мені взагалі не запам'ятовується і не є чимось визначним, хоча звучить добре як і решта треків.
Звір
Пісня починається з гарного гітарного рифу, що добре запам'ятовується. Через декілька ітерацій, гітара зупиняється Каданов починає співати. Виконує він цю пісню трохи пошепки, ніби співає колискову або розповідає казку на ніч. Поєднуючи це зі жвавим але притлумленим бітом, получається доволі гарний чіловий трек, хоч мені особливо і не виділяється.
Якщо вже намагатись розібрати текст, то тут я знову трохи без поняття. Почнімо з образу звіра. Я думаю, що це метафора на якусь людину, але не на конкретну. Більше на ментальний стан. Звір - символ відсутності людських якостей - емоцій і самоусвідомлення. Очі. Є приказка, що "очі це дзеркало душі". Якщо замість очей чорні діри - то і душі мабуть теж немає. Ми лише знаємо, що там на дні осіли биті пікселі - мабуть наслідок того, що дивився телевізор постійно (я навіть не знаю чи має це бути жартом, можливо я вже давно збився). Далі у нас є опис, як цей звір з духом, батьком і сином ідуть грабувати банк, що я розумію як підтвердження того, що це все таки метафора на людину. До того, що тут є образ трійці, я ще повернусь. Так от, у мене є теорія, що це реальна історія, але розповідається різними штампами поп-культури. Як сказати, що герой наркоман - скажи, про клей, найпопулярніший токсин пост-совка. Герой не один... Хто завжди з людиною? Ну Бог канєша ж, ну йобани в рот. Обіцянки-колисанки - звучить так, ніби це якась усталена фраза. У пісні ще багато таких речей. Звучить як історія, де всі герої казок раптом опиняються в одному світі. Що ж тут сказати? Геній Каданов знову їбе в рот поп-культуру. Але як я і казав, мені не дуже зайшов трек, бо я досі не впевнений у тому, що я правильно його зрозумів. Бо якби це був протест, то мені більше подобається, щоб протест був яскравий, з вогнем і матюками.
Імітація Імітації
Знову вас вітаю, бо у нас трек лише на чотири з половиною хвилини. Крім того, це ще й титульний трек альбому. Тут автор співає про сучасний стан людської культури. Я мав нещодавно випадок трохи ознайомитись із працею Бьюнг Чул Хана "Паліативне суспільство", де він аналізує факт того, що зараз є тенденція приховувати або лікувати біль, замість того, щоб сприймати його як частину життя. Це виливається у те, що є певна нестача щирості. На мою думку, саме про це і є ця пісня. Людям важко змиритись з тим, що на відміну від масової культури у них в житті є біль, через що вони намагаються його приховати і повторювати за поп-культурою. Це і є Імітацією Імітації, коли ми повторюємо за сфабрикованою реальністю і тим самим брешемо самим собі - "Монологи нещирі як люди".
Трек щільно напакований текстом і тому не має моментів, де він провисає. Перевантажені фанкові ритми гітари та біт навдивовижу добре поєднуються у цій чудовій композиції. Просто чудовий трек, не думаю, що зможу щось більше додати.
Як Земля
Альбом закінчується треком, що схожий на перший. Знову апокаліптичний, знову трохи злий вокал. А текст нагадує, про те, які у нас є відмінності з поп-культурою. Пісня чудово підсумовує тематику альбому і дає сенс зброї на обкладинці альбому. У другій половині знову якісь завивання на фоні і трек чудово підходить для закриття платівки. Ти засинаєш, бачиш дивний сон і прокидаєшся з потом на очах. Видно, що у гурту великий досвід написання музики і багато чого вони хочуть сказати, як представники контр-культури.
Дуже добре звучать барабани та гітари наприкінці. Особливо цимбали, що нагадують звучання якихось дзвоників і проводять нагадування, про містичну та спіритуалістичну символіку, що періодично розкидана по альбому та на обкладинці.
Кілька слів
Що ж, це був мій перший аналіз альбому. Мені сподобалось, хоча і аналіз останніх треків вдався доволі стисло. Буду вдячним за фідбек, розповсюдження і підписки.
Дякую за ваш час,
Амен Брейк
