Кортні Лаплант з дитинства відчувала себе не такою як всі. Замість роботи вона з братом грала метал на концертах у підвалах.
«Я почувалася так, ніби мене ніхто не розуміє. Багатьом знайоме це відчуття ізоляції», — розповіла вокаліста Кортні Лаплант журналу Dork.
Люди по всьому світу переживають подібне. Мріють знайти місце, де тебе приймуть, зрозуміють. Тож підростаючи вони довго роздумують про втечу з дому. Оце б піти зараз у великий світ і побачити щось більше. А як тільки покидаєш дім, з‘являються думки на кшталт «коли я повернусь назад?» і «чи відчуватиму я цей дім так само як колись?»
Учасники гурту Spiritbox росли в досить таки ізольованому місці — на острові Ванкувер. Тому вони прагнули покинути острів і грати музику деінде. Їм це вдалося, але є нюанс — вдома вони бувають набагато рідше, ніж колись.
Постійна їзда туди-сюди і страх щось упустити дома чи поза домом залишають дуже змішані почуття. І звичайно ж ці почуття просочилися в їхню музику.
«Усі ці пісні пов’язує острів Ванкувер і його оточення. Оце бажання повернутись додому й водночас небажання, усвідомлення того, як тебе постійно тягне туди-сюди», — пояснює гітарист Майк Стрінгер.
Кортні додала: «Ми використали місце, в якому виросли, щоб розповісти історію про те, що ми іноді відчуваємо. Це настільки тісно пов’язано з тим, хто ми є. Кожен відчуває подібне щодо свого дому, тільки для нас це ще сильніше, бо там, де ми живемо, відчуття ізоляції дуже виражене. Як то кажуть: ти можеш витягнути музиканта з депресивного середовища, але не можеш витягти депресивне середовище з музиканта».
Отже, хоч кожен альбом Spiritbox концептуальний і має свою окрему історію, «Tsunami Sea» став продовженням ЕР «Fear Of Fear», який розповідав про «людину, що усвідомила марність свого існування».
Щоправда, цього разу історія переплетена з островом Ванкувер.
Це місце оточене водою. Тому природне лихо або як місцеві його ще називають «Великий землетрус» може затопити острів чи ще більше відрізати його від світу. Тоді жителі Ванкувера залишаться без їжі.
«І це просто такий екзистенційний страх, який ти пригнічуєш і придушуєш. І щоб жити далі, ти мусиш придушити його до кінця, а не кожного дня прокидатися з думками «сподіваюсь, це станеться не сьогодні», — каже вокалістка.
Особливість цунамі в тому, що коли воно вже сталося, його неможливо зупинити. Зміни неминучі й невідворотні. А коли вода відступає, ландшафт, якого вона торкнулася, вже ніколи не буде таким, як раніше. Це явище ідеально відображає ті зміни, які Кортні й Майк переживали щоразу, коли залишали острів і повертались туди.
Їхнє життя ніби ставиться на паузу коли вони вирушають у світовий тур, а ось життя їхніх друзів чи сім'ї — ні. Власне усвідомлення того, наскільки швидко все змінюється, коли тебе немає поруч, стало для них непростим випробуванням. Саме тому вони назвали альбом «Tsunami Sea» — як нагадування, що зміни — це нормально. Важливо просто рухатись вперед у будь-який доступний спосіб.
«Ми багато говорили про те, чи хочемо знову жити там постійно. Звісно, хтось з нас цього прагне, бо ми сумуємо за друзями й родиною, але змінились не лише ми — змінилось все навколо. І цей альбом якраз торкається багатьох подібних тем. Усвідомлення змін. Прийняти те, яким стає твоє рідне місце після довгої відсутності. Розуміння того, що зміни — це нормально, і головне, як ти до них пристосовуєшся», — відверто зізнається Майк.
Попри всі зміни, що відбулися за період запису альбому, дещо таки залишається незмінним. Над обкладинкою альбому знову працював Кевін Мур (також відомий як Soft Surrogate). Правда, у співавторстві з колишнім басистом гурту Біллом Круком, який помер у 2024 році.
Ці два обличчя на фото, що по обидва боки хвилі, зображені на фотографіях нерівного ландшафту острова.
Кевін Мур написав:
«Кортні з Майком від самого початку хотіли, аби в альбомі були фотографії острова Ванкувер як данина їхній батьківщині. Острів — це райський куточок, від якого перехоплює подих, але він також несе в собі непереборне відчуття ізольованості. Моя велика родина живе там, і я сам багато часу провів на острові, тож мені дуже близька думка Кортні й Майка — це подвійне відчуття, коли ти живеш у неймовірно красивому місці, але водночас почуваєшся відірваним від решти країни».
А чорно-біла гама відсилає до самого початку їхньої кар'єри.
«Коли ми з Майком тільки починали, це було більше схоже на наше подвійне життя. Разом з друзями, ми робили все в чорно-білих тонах, бо редагування так давалось легше. Ті ж самі люди, які робили фотографії для нашого першого мініальбому, знімали краєвиди острова для цього альбому. Вони й над оформленням працювали. Це повернення до важливих для нас речей, до нашої автентичності й чесного визнання того, наскільки ми прив’язані до цього місця і чому так складно вирватись з нього», — каже Кортні.
Утім, метафорично вона також описує депресію, що переслідувала її все життя. Тож образ припливів і відпливів океану, які вона називає «найстрашнішою, найсильнішою і найзагадковішою річчю на планеті», символізують її внутрішню боротьбу.
«Мені важко напряму говорити як я себе почуваю, тож я віддаю перевагу метафорам. Можливо, ми були б успішніші, якби я писала прямолінійні пісні, та навіть думка про це викликає в мене дискомфорт», — сказала вокалістка.
«Це не крик про допомогу, а радше прояв сили. Я писала ці пісні в момент, коли намагалася витягнути себе з депресії», — продовжує вона. — «Навіть коли ти живеш життя, про яке колись мріяв, все одно відчуваєш провину. Твій мозок просто не дає тобі спокою».
«Це трохи іронічно... Чим щасливіше й успішніше стаєш, тим більше стає соромно за те, що я все ще переживаю [негативні] емоції. Багато хто знає це відчуття: сором, коли тобі дуже зле на душі, хоча в твоєму житті все чудово. І в мене є внутрішня потреба ділитися цим зі сторонніми людьми через тексти. Можливо, це моя спроба краще зрозуміти себе», — сказала вокалістка в інтерв'ю з Kerrang!.
«Мета — знайти спільну мову й відчути емпатію до іншої людини або ж краще зрозуміти саму себе. Я завжди відчуватиму це в наших піснях. Просто зараз це відбувається в більшому масштабі, і коли ти відчуваєш невпевненість або депресію, здається, що це впливає на весь твій світогляд. У такому стані деякі люди зриваються і завдають болю іншим. Але є й ті, хто, як я, спрямовують цей біль усередину і завдають болю самому собі. Навіть коли довкола є люблячі люди, які тебе завжди підтримають, ти все одно відчуваєш страх, невпевненість. Здається, що ти не відповідаєш їхнім очікуванням і не можеш бути тією людиною, якою вони тебе бачать», – сказала вокаліста в інтерв'ю з Rock Sound.
Пісня «Keep Sweet» прекрасно передає цю ідею.
«Я переїхала на острів з Алабами, коли мені було 15. В Алабамі я жила серед дуже консервативних і надзвичайно традиційних людей. У порівнянні з моїми канадськими подругами, я, мабуть, найбільше відчула як релігію використовують для підкорення жінок. Мене завжди захоплювала ідея «залишатись лагідною», яка існує в різних течіях християнства й інших релігіях. По суті, воно означає, що жінки мають зберігати свою жіночність, а в нашому суспільстві це — м’якість, доброта, емпатія, а також скромність і покірність. Це свого роду мантра, яку нам постійно повторюють», – сказала вокаліста в інтерв'ю з Apple Music.
Зараз на Spiritbox звертають увагу більше, ніж будь-коли, а отже, кожен їхній крок ретельно аналізується. Тисячі людей ховаються за анонімними акаунтами в соцмережах, встановлюють свої стандарти і диктують, ким, на їхню думку, має або не має бути Кортні.
Від її зачіски, макіяжу й одягу до висловлювань на підтримку спільнот, що зазнають насильства: кожне фото, кожен пост, кожна позиція розглядається під мікроскопом і часто зазнають невиправданої, жорсткої критики. Звісно такого вона не очікувала.
А втім колектив усім гейтерам відповів піснею «Soft Spine». У ній Кортні фантазує як вона виплескує своє розчарування на тих, кого особисто зневажає. Зокрема, мовиться про людей з музичної індустрії.
«Я не дуже добре знаю людей мого віку. Я не ходжу на вечірки, не знайомлюсь з людьми, не проводжу час разом з ними. Але в музичній індустрії так багато неприємних людей. Вони, ймовірно, знають, хто я, хоча й не підозрюють, що я вважаю їх поганими людьми і не хочу з ними знайомитись. Ця пісня посилає їх до біса. Я мрію мати важелі впливу і владу, щоб негативно вплинути на їхній заробіток. Я не можу нікого побити чи надерти комусь дупу, а оповідач у пісні може й не побоїться це зробити», — сказала вокаліста в інтерв'ю з Apple Music.
Власне тому у відео Кортні в образі богині змушує двох людей в плащах битися один проти одного до смерті.
Тоді як у пісні «Tsunami Sea» авторка говорить про війну з собою. Коли ти ставиш занадто високу планку й не можеш до неї дістатись. Потім постійно повторюєш собі «я недостатньо хороша» і врешті-решт впадаєш у депресію.
«Ще до появи тексту пісні я вже знала, що саме вона стане заголовною піснею альбому. Проте спершу хотілось придумати більш особисту причину назвати альбом «Tsunami Sea», яку я також могла б використати для цієї пісні, а не просто гучну, театральну ідею стихійного лиха, що зносить усе на своєму шляху. Тут цунамі метафорично зображує панічну атаку або коли тобі так сумно й депресивно, що ти не можеш перестати плакати. Я уявила, скільки сліз потрібно, щоб заповнити цілий океан цунамі. І замість того, щоб розібратися з власними проблемами, я використовую це [цунамі], щоб усе зруйнувати і потонути у ньому», — каже Кортні.
Схоже, головний персонаж альбому знаходить притулок (або відповідно до оригіналу — гавань) у пісні «A Haven With Two Faces». Йдеться про місто Вікторія, звідки власне й колектив Spiritbox.
«Воно робить тебе унікальним, творчим і відмінним від інших, бо тобі доводиться долати багато труднощів, аби покинути острів і стати артисткою. Водночас воно дуже заважає тобі, бо ти постійно почуваєшся незрозумілою. Тут жити особливо дивно через фізичну ізоляцію [острова], що поєднується зі звичайною ізоляцією, яку ти можеш відчувати. І ось ти не можеш просто виїхати з цього маленького містечка, хоча це й прекрасне місце, щоб тут зростати», — розповіла вокаліста в інтерв'ю з Apple Music.
А про «No Loss, No Love» вона сказала:
«У цій пісні я уявляю людину посеред океану на рятувальному плоті. Це вже після того, як цунамі знищило все довкола. У неї немає ні їжі, ні води. Усе, що вона любила — втрачено. Але це око бурі, тож все здається спокійним і безпечним. Це як людина, яка відчуває себе впевнено в плані ментального здоров’я, хоча припинила приймати ліки. Це та оманлива ясність, яку ти відчуваєш після глибокої, глибокої депресії, коли твої ендорфін і серотонін різко йдуть вгору. Людина на плоті ніби й бачить багатий острів, безпечне місце, де можна зійти, але насправді це небезпечно».
«Crystal Roses» по суті продовжує попередню пісню: «Це м’якша версія того жаху, що стається в «No Loss, No Love», — каже вокалістка. — «Ти пливеш через океан і думаєш «що буде те й буде». Всі ці містичні елементи надприродного світу так чи інакше ваблять пліт у той чи інший бік».
І закінчується альбом піснею присвячену Біллу Круку.
«Ми написали «Deep End» ще до того, як Білла не стало, але зараз для мене ця пісня — як маяк, що веде до нього», — сказала вокаліста в інтерв'ю з Metal Hammer.
Водночас метафорично пісня зображує людину, яка виправдовує власні провали, заплутується в них і зрештою і визнає свою поразку.
Насамкінець пару слів про відео.
Пісня «Perfect Soul» взагалі про людину, яка ніби каже: «Ти забрав у мене все. Нічого більше не лишилося, тож просто залиш мене тут». Йдеться про стосунки, які зайшли так далеко, що вже нічого не можна виправити.
У кліпі ця «любовна лінія» показана так: вокалістку намагаються прооперувати — це як алюзія на спробу щось виправити. Опісля вона блукає покинутою лікарнею у білій, можливо, весільній сукні. На її пошуки відправили групу людей, яких я інтерпретую як минулі помилки. Тобто насправді вони не шукають її, а переслідують, контролюють, постійно нагадують про себе.
Коли вона підходить до дзеркала, то помічає шматок водорості. Це ніби як згадка про невдалі стосунки. Й власне після цього позаду неї з'являється її коханий в образі якогось монстра з водоростей.
Вона, звісно ж, тікає від нього. Потім знаходить ще одне дзеркало, проходить крізь нього, потрапляє у воду й тоне. У цей час монстр з водоростей просто ніби спостерігає за цим.
Далі протагоністка опиняється в одному місці з іншими пацієнтами й групою людей, які шукали її. Вона дивиться у воду й бачить відображення монстра з водоростей. Її телепортує в коридор, де вона раніше блукала сама. Тільки цього разу протагоністка йде на зустріч монстру з водоростей. На її лиці з'явився шрам, що символізує ось цей колообіг невдач в стосунках. Її буквально вилікували, а вона знову поранилась.
Врешті-решт дівчина просто тоне у воді, а її тіло опиняється на березі острова.
