Obrij — Йосип (LP, 2025). Рецензія

Крізь пекло ГУЛАГу: "Йосип" від Обрій. Звукова хроніка сталінських звірств

― Іван Багряний, Сад Гетсиманський

Вітаю Вас на нашій екскурсії виправно-виробничим табором системи ГУЛАГ – ВТТ 2702. Одягайте навушники, налаштовуйте гучність, і вже за хвилину наш екскурсовод занурить вас у бездонну червону прірву темних часів згубної епохи панування йосипа сталіна. Гідом сьогодні стане гурт Обрій з альбомом Йосип.

Гурт Обрій пророкує смерть-метал з української сцени вже понад десять років (з 2013, якщо бути точним) і має чисельну власну аудиторію (судячи з кількості слухачів на Spotify — а це цілих 1092!).

Концептуальний альбом Йосип 2025 року повністю присвячений темі сталінських репресій, насамперед щодо українського народу. Назва кожної пісні водночас є й назвою літературного твору, на подіях якого ґрунтується текст. До цих творів увійшли як класичні українські романи "Жовтий князь" Василя Барки та "Сад Гетсиманський" Івана Багряного, так і роботи радянських дисидентів — "Архіпелаг ГУЛАГ" та "День М".

Навіть без пропаганди важкої металевої промисловості не обійшлося ("Так гартувалася сталь"), бо це ж усе-таки екстремальний метал. Загалом звучання альбому нагадує світову дезову класику: Unleashed, Morbid Angel, Entombed. Щоправда, музика Йосипа — це не чистокровний злиток смертоносної блискучої маси, а твердий сплав багатьох легуючих елементів, серед яких я помітив блек, дум, грув та навіть домішки грайнду. Музиканти переважно вдало додають ті чи інші тони жанрової палітри, забарвлюючи гнітючу атмосферу альбому в потрібний настрій безвиході або болю. Хоча, на жаль, не завжди – є випадки й невдало підібраних рифів, а є й наслідки відсутності творчого підходу взагалі.

Але перше, що захоплює й не відпускає протягом добрячої половини альбому, як у тому анекдоті про німого контролера зі Сталкера, — це вокал. Слухати цей спів дуже неприємно, і звикнути до нього досить складно — мені знадобилося аж три повних прогони. Він звучить нестерпно пискляво, з надривом, і викликає, скоріше, сміх, ніж страх, хоча задумувалося, вочевидь, саме останнє.

Тут я одразу перепрошую у пана Миколи, якщо звучання його голосу на записі пов'язане з перебуванням на службі у лавах ЗСУ, проблемами зі здоров'ям або іншими обставинами, які від нього не залежать. Критика вокалу на альбомі присутня лише з метою передачі вражень зі сторони слухача і не має на меті особисто образити. У мережі є записи, на яких можна почути потужний голос, наприклад, відео до пісень Королівство зачинених брам та За небокрай. Тож хотілося б у майбутніх релізах чути щось подібне в плані вокалу.

Хоча, можливо, проблема не тільки в голосі вокаліста, а й у самому зведенні та продакшні альбому. З одного боку, всі інструменти читаються доволі добре, а з іншого — у звучанні довгограю постійно присутній якийсь бруд, домішки непотрібних частот, які захаращують акустичну картину.

Відразу відчувається, що барабани та вокал дуже перенасичені ревербом, через що вони розмивають мікс, роблячи його глухим та невиразним. Тоді як музика обраного Обрієм жанру відрізняється особливо щільним та чітким звучанням. Я обожнюю об’ємне звучання ударних і певен, буде ще не одна рецензія на дез-метал, в якій критикуватиму сухість їхнього звучання. Але в "Йосипі" цього об’єму надмірно багато. Те саме стосується й вокалу: на YouTube трапляються виконання пісень з цього альбому з іншим зведенням (той же "Наживо в Куяльнику", до прикладу), на яких голос вокаліста звучить помітно краще.

Окремо, не те щоб треба, але дуже хочеться звернути увагу на тексти пісень. Вони дуже лаконічно та влучно передають ідею відповідного літературного прототипу, зберігаючи при цьому пісенну форму. Тобто мова не тільки про розподіл на куплети й приспіви, чим здивувати вже, мабуть, неможливо, а про створення потужних вокальних хукових моментів через виокремлення особливо сильних рядків, які або цитують назву твору, або передають його сенс однією фразою. Декому це може здатися дешевим трюком, але те, як цей трюк реалізований у "Йосипі", мені сподобалося.

І кілька слів про поезію альбому. Майже всі рядки чітко заримовані, причому римування використовується переважно перехресне, хоча десь, здається, траплялося й звичайне суміжне.

Також автор текстів свідомо уникає дієслівних рим, чим може похизуватися далеко не кожен гурт — ані в україномовному, ані в англомовному сегменті української сцени. Навіть у тих місцях, де дієслова потрапили на кінець рядка, їм знаходиться гідна рима іншої частини мови, як-от у першій пісні релізу:

Коли крім оков, нема що втрачати, …

Урфіна Джуса дерев’яні солдати.

Ще однією сильною стороною релізу, яку варто згадати, є обкладинка. Моторошна, неприваблива, у сірих тонах, але максимально відповідна концепції альбому.

Ба більше, зображення обкладинки має свій власний концепт, який актуальний і в не менш моторошному, ніж сама обкладинка, сьогоденні: не лише Сталін винен у всіх звірствах тієї доби, а кожен наглядач, кожен комендант табору, кожен учасник кожної трійки не просто виконував свою роботу, а свідомо обирав втілення злочинних наказів проти людства, а тому несе відповідальність за скоєні злочини. Кожен з них – йосип...

Як гартувалася сталь

Отже, наша екскурсія табором ВТТ 2702 розпочинається, панове. Проходьте крізь ці темні дубові ворота, не затримуйтесь, поки вас не прибило якоюсь трухлявою колодою, та збирайтесь біля оцього непривітного сараю. Він стоїть одразу за воротами, з побитими, як людські долі, вікнами та пошарпаними, вицвілими, як погляд колишніх мешканців цього місця, плакатами. Це – місцевий куточок політагітації, своєрідний "Arbeit macht frei" на радянський мотив, на додачу до згнилих решток того, що колись було брамою. На цьому місці новоприбулим втирали про світле майбутнє, яке їх очікує після виконання всіх робіт, що ніколи не закінчувалися.

Основою для першої пісні альбому став літературний твір "Як гартувалася сталь". На відміну від книги, текст пісні не героїзує важке, наповнене жертвами життя суб'єкта пролетаріату заради блага більшості. Натомість він описує справжнє рабське обличчя гвинтиків вертикалі, у якій виживали найслабші, а найбільшою цінністю для них була байдужість та безумовна покора.

Окрім перевантажених ревербом барабанів, тут нас зустрічає грувовий риф, у якому дуже сильно відчувається відсутність або ж нестача компресії малого барабана – так сильно він гупає в цьому повільному качовому ритмі, і так легко він губиться в потоці гулу бочок під час бласт-бітів. До речі, запам'ятайте цей риф – ми до нього ще повернемося трохи згодом.

Експозиція №2 — Жовтий князь

Багато часу на вступній локації не витрачатимемо, подивились на обкладинки казочок і рушаємо далі до їдальні. У цьому приміщенні… Це що, зерно розсипане на підлозі? Мільйони людей померли від голоду, щоб ці червонодупі могли утримувати стільки ж людей у трудових таборах, де вони пшеницею землю під ногами засипали? Кляті виродки.

Отже, друга пісня заснована на всім відомій праці Василя Барки "Жовтий князь". Лірика насичена відомими фактами про Голодомор 1932-33 рр., який є відвертим проявом геноциду щодо українського населення та результатом ненажерливої репресивної політики Сталіна.

З музичного погляду в цьому творі є багато цікавих частин — як позитивних, так і не дуже. До перших я б відніс доволі насичений куплетний риф та досить нетривіальний ритмічний фрагмент, до інших – другу частину куплету під дуже примітивний акомпанемент. Слухаючи цю пісню, я буквально відчуваю, як він, мов лицехват із "Чужого", стрибає в мій мозок із динаміків колонок і захоплює його, запліднюючи своїми "туду-к-дуду" спорами, перетворюючи на приреченого фаната грайндкору. Приспів же тут приємний і чіпляючий — справжня відрада для вух меломана.

Друга частина пісні починається неймовірно крутим мелодійним дезовим програшем, який немовби проходить крізь усі кісточки, змушуючи тремтіти від цих зловісних звуків, що неспішно заповнюють простір. Тут буквально відчувається, як цей Жовтий князь (читайте "хліботрус") крокує до вашої хати, кроки якого відбиваються луною в застиглому на нескінченну мить серці та затухають десь в унісон бурчання пустого живота. Цей фрагмент своїм настроєм мені дуже нагадує "Fisting in the Crypt" усім відомих Cannibal Corpse. Самим музикантам цей програш теж настільки сподобався, що вони вирішили повторити його вдвічі більше, ніж було б достатньо, забувши зробити перехід на другий раунд. Соло, на диво, гарне та в міру лаконічне, тут без претензій.

Таким чином, пісня "Жовтий князь", мабуть, найяскравіше демонструє суперечливий характер, властивий усьому альбому. У ній можна почути чимало приємних рифів та гарно продуману композицію, які боляче для вух контрастують із безцеремонно напханими філерами або відсутністю переходів, де вони конче потрібні. І це відчуття триває весь альбом. У голові просто не вкладається: як можна було такі яскраві музичні ідеї та вдало продуманий концепт занедбати написаними нашвидкуруч партіями рівня аби було та занедбаним звучанням.

Експозиція №3 — Сад Гетсиманський

Далі пропоную вам відвідати бараки для проживання ув'язнених та будинок для розташування охорони табору й порівняти їх. Кожен охоронець був співробітником тодішнього НКВС, тож не дивно, що для такого контингенту були відведені помітно кращі умови. Усе було облаштовано таким чином, щоб кати в погонах мали змогу з комфортом відпочити, аби наступного дня з новими силами продовжувати творити червоний терор. Як у межах табору, так і назовні, розповзшись, мов хробаки, по норах і підвалах тюрем, скормлюючи, наче паливо, людські душі репресивній машині.

Власне, таким хробакам частково і присвячена наступна пісня альбому — "Сад Гетсиманський", створена під враженням від однойменного літературного твору Івана Багряного. Частково, тому що головний герой все ж не тварина в погонах, а типова жертва допитів та репресій 30-х.

Текст музичного твору складається з двох куплетів (і приспівів відповідно), які наче протиставляються один одному. Кожен з них починається однаковими словами: "Харків! Де твоє обличчя?" — щось на кшталт кільцевого обрамлення, через що моя чутлива душа поета трішки підвоскресла.

У першому куплеті описується сповнений надій Харків ("Не видно його за димом заводів") до приходу більшовиків до влади або ж протягом доби НЕПу, на противагу спустошеному червоним терором місту 1937-38 рр. із другого (куплету): "Не видно його за кров’ю і брудом".

Сама композиція "Сад Гетсиманський" є дуже цікавим і вдалим (найпопулярніша на даний момент позиція в альбомі) кросовером, що поєднує в собі елементи дез-, грув- і блек-металу. Так, пісню відкриває гітарне тремоло з помірним бласт-бітом, огортаючи слухача атмосферою страждань і приреченості. Куплети характеризуються цікавим ритмічним малюнком і не менш цікавим гітарним рифом. Після яких маємо, очевидячки, сильно вподобані авторами з попередньої пісні філери, монотонність яких, наче чобіт чекіста, натягнутий на ведмежу лапу, розтоптує вуха меломанам. Ритмічно-мелодійний баланс відновлює влучний приспів з потужним грувовим програшем наприкінці, що за настроєм нагадує Obituary часів "World Demise". Особливого ефекту надає повтор останнього рядка, який є квінтесенцією всієї пісні, вкарбовуючи в пам'ять навічно слова: "Тільки смерть подарує свободу".

Ніч ополудні

Що ж, пропоную вивалитися нарешті з цих душних приміщень назовні й подихати свіжим повітрям на центральній площі табору. Як ви, можливо, знаєте, совєти просто обожнювали показовість та демонстративні покарання. Звісно, такі заходи проводили на очах у всіх ув’язнених, і не знайти кращого місця для цього, ніж плац, який часто ставав як місцем проведення суду, так і втіленням його рішень.

Події, описані в оповіданні британського письменника Артура Кестлера, а саме суд над Зінов’євим та Каменєвим та іншими з винесенням смертельного вироку, були покладені в основу пісні "Ніч ополудні". На мою думку, її текст є одним з найсильніших на альбомі за рахунок експресивної передачі трагізму історії ліричних героїв (які колись були реальними історичними постатями):

Віддати здоров'я і молодість підпільній роботі

Щоб смерть зустрічати прийнявши образ Іуди.

Пам'ятаєте качовий риф з пісні "Як гартувалася сталь"? Зустрічайте його прискорену версію в "Ночі ополудні". Акценти дещо зміщені, але ритміка в них дуже схожа, хіба ні? Трек відрізняється вищим темпом відносно попередньо згаданих, що безсумнівно додає драйву платівці в цілому. Таким чином, цей твір навіть звучить близько до музики Terrorizer в окремих моментах. Також варто відзначити старання барабанщика саме в цій пісні: несамовиті брейки якого (особливо той, що в другому куплеті) багато в чому й задають тон, а в інших місцях підтримують стрімкий рух композиції.

Екскурсія в "День М"

Наша екскурсія добігла середини, і я знаю, що всі ви трішки стомилися. Тож пропоную вам зупинитися в цій імпровізованій курилці. Свого часу тут "місцеві мешканці" потягували не стільки димок, а скільки час, жадібно хапаючи ротом блаженні секунди відпочинку від пекельних робіт, розплачуючись за це ресурсом своїх легень, а саме – годинами непрожитого життя.

І поки шарудять папіроси й дорогоцінну на вагу золота махорку піднімає вітер і кружляє над табором, збираючи заздрісні погляди в'язнів, десь тихенько починають бриніти неналаштовані струни переламаної в усіх неможливих місцях, як доля її власника, гітари. І що б не хотів зіграти автор, яку б життєрадісну комбінацію акордів не брали його досвідчені, зашкарублі пальці, все одно звучить обтяжений тугою мінорний перебір. І тисячі німих голосів підхоплюють цей журливий спів понурених додолу поглядів, поглядів у своє найвірогідніше майбутнє – в землю…

Знаходячись посередині трекліста "Йосипа", інструменталка "День М" виконує роль інтерлюдії. А враховуючи особливість звучання вокалу та важкого в контексті сприйняття зведення на альбомі, метафора про перекур як відпочинок у розпал важкого трудового дня (читай: альбому) обростає буквальністю. Серед перших п'яти пісень ця композиція, на мій погляд, є найемоційнішою, найщирішою та вдалою в усіх можливих відношеннях.

Екскурсія по Чорних ешелонах

Перепочили? Тепер гайда пройдемося на північний схід, так, саме туди, де не вистачає паркану. Слід майже повністю проіржавілих, вкритих мохом колій тягнеться звідси в безкрайню далечінь, гублячись за похмурим силуетом обрію. З точки зору як залізничної логістики, так і політики партії – табори були повноцінними заводами з переробки сировини на дорогоцінні ресурси. От тільки сировиною були люди – репресовані, депортовані в душних, подібних до газових камер, вагонах "чорних ешелонів".

"Чорні ешелони". Тільки завдяки цій і двом наступним пісням існує цей огляд, і через них він подекуди настільки нещадний до авторів музики. У моїй "тупій голівоньці" не вкладається, як могли опинитися на одному релізі такі геніальні, бездоганно пропрацьовані треки (№5-8) і настільки примітивні музичні потуги (№1-4). Сама пісня "Чорні ешелони" звучить як будь-яка з попередніх, тільки "здорової" (місцями навіть "над-") людини. Слухаючи її, відчувається, що над піснею старалися, працювали, перебирали різні варіанти рифів чи переходів і обрали найкращий. Тоді як у перших чотирьох піснях складається враження, що на реліз лягло перше, що "лягло на гриф".

Тепер спробую продемонструвати, чим мене так вразив цей "опус". Перше, що кидається в очі – це куплет, а саме партія гітари. Якщо в "Ночі ополудні" цю частину я порівнював з Terrorizer, то в "Ешелонах" тут уже риф рівня Death (особисто мені нагадує щось із "Symbolic"). Далі мова йтиме про бомбезний риф на 01:43, який після фантастичного барабанного брейку перетворюється в найкачовіший момент альбому, що нагадує класичний Slayer-івський "Ghosts of War". Функціонально цей програш тотожний тим, що викликали в мене такий вир негативних емоцій у піснях "Жовтий князь" та "Сад Гетсиманський". Хоча я, звісно, можу й помилятися, і це зовсім різні речі.

Лірика пісні, як уже можна було здогадатися, зачіпає тему депортації, часто застосованої щодо різних народів союзу. Назва "Чорні ешелони" взята з літературного твору кримськотатарського письменника Ервіна Умерова. З тексту дізнався про такі речі, як Ардахар, Сюрґун, Малєнькій робот – етимологічні означення депортації чеченців, кримських татар та угорців відповідно. Тепер дізналися і ви.

…Ех, як же шикарно ця пісня звучить у сингловій версії 2021 року…

Терпіння

Надихалися свіжим повітрям? Тоді давайте завітаємо до ще одного привітного приміщення табору – медичного корпусу. Здається, що суміш запахів спирту та йоду тут оселилася навічно, як і ці проіржавілі ліжка, що стали свідками невимовного болю і страждань. Тут лікували хворих в’язнів, надавали допомогу потерпілим від хвороб та нещасних випадків, фіксували час… (погляд екскурсовода зупиняється на забутій пошарпаній милиці, що самотньо стоїть у кутку палати). А давайте я вам розкажу про один острів, шановні відвідувачі.

Пісня "Терпіння" присвячена "самоварам сталіна" — людям, які втратили кінцівки внаслідок Другої світової, Зимової війни та інших збройних конфліктів. Їх цілеспрямовано прибрали з міст і розмістили в начебто будинках для інвалідів, щоб ці люди не псували картину держави-переможця. У реальності це були майже ті самі табори, тільки трудові повинності були поблажливіші, але не факт. Однією з найвідоміших таких установ була розташована на острові Валаам у Карелії, про утриманців якої і йдеться в музичному творі.

Згубити життя, Принісши себе у жертву Арею

За це Валаам Достойна відплата.

"Терпіння" помітно відрізняється від решти "Йосипа" за рахунок вступу і куплету в жанрі дум-метал, завдяки чому альбом зазвучав по-новому, а настрій музики ще краще розкриває сенс лірики. Власне, вступ тут взагалі просто дивовижний: тягучий, важезний, неначе бетонна плита, що тисне всією невблаганною масою і не зупиняється ніколи – майстерна передача страждань героїв пісні. А пара зайвих долей лише підсилює відчуття паніки, що навертає, чуючи ці розчавлюючі звуки.

Окремою фішкою пісні є зміни темпу, які однозначно додають їй динаміки, контрастуючи з повільними частинами. Щоправда, якщо пришвидшення музикантам вдається доволі злагоджено, то сповільнення – як удар під дих, збиває з ніг і змушує шукати нову точку опори (погано це чи ні, я не знаю, бо, можливо, так і задумано). Ну й не можу не відзначити те, як же ефектно музиканти використовують тремоло в цьому альбомі – кожен раз цей прийом змушує тремтіти від напруги. На мій погляд, ці програші з тремоло — це сильна сторона релізу, тоді як грайндові філери в куплетах, навпаки, – слабка.

Подорож в "Архіпелаг ГУЛАГ"

І… остання експозиція нашої екскурсії – сторожова вежа. Саме така проста, зведена похапцем вежа й стала символом усієї системи виправно-трудових таборів як явища, нероздільно пов’язаного зі злочинним комуністичним режимом. Так, звичайнісінька сторожова вежа, яких по кілька штук однакових у кожному таборі, котрих тисячі однакових, які, наче ті комарі, обліпили всю територію радянської імперії і ссуть, ссуть без упину кров поневолених народів.

Вступ до пісні "Архіпелаг ГУЛАГ" впевнено конкурує зі своїм колегою з "Терпіння": обидва зловісно повільні, неначе смерть, що неспішно заносить косу над головою наступного в’язня. Фішка з додаванням другої гітари в обох шедевральних думівських програшах змушує битися в німій паралізуючій істериці ще більш відчайдушно. Такі переживання мені не були знайомі з часів прослуховування альбому "Dead Shot Revival" київських думерів Mental Torment.

Але в "Архіпелазі" Обрій пішли ще далі в декантації атмосфери ультимативної безвиході й додали ще один програш із черговим розйобним рифом та подвійними бас-бочками, створюючи ідеальну підводку до стрімкого дез-металу в куплеті. Таким чином, у цій пісні музиканти виконали те, що їм не так майстерно вдалося з попередницею: грамотно та гармонійно вийшли з повільного вступу на швидкий основний риф.

Також цікаво, що використано як філер для другої частини куплетів в "Архіпелазі" ("Жовтий князь" і "Сад" передають привіт) звучить на рівні основного рифа до пісні "Як гартувалася сталь", що ще раз вказує на рівень творчої пропрацьованості другої половини альбому. Чи не кожен риф чи програш цієї пісні виступає в ролі динамічного переходу, як місток між швидкими куплетами та повільними приспівами. Подекуди як переходи використовуються навіть самі партії куплетів чи приспіву, але адаптовані під цю роль: виконання без слів чи самої гітари без ударних. Справедливо буде зауважити, що такі рішення не можна назвати вершиною оригінальності, але вони є і вони працюють у використаному контексті.

Дійсно, пісня "Архіпелаг ГУЛАГ" – як промінчик сонця цього альбому, і по-справжньому оригінальним прийомом тут є поєднання умовного соло разом з приспівом у його другій ітерації. Такого я ще не чув на "Йосипі", тому мій захват просто неможливо описати. Скажу лишень, що саме цю пісню я слухав на повторі під десяток заїздів у NFS після уважного ознайомлення з довгограєм.

На цьому наша екскурсія завершується, як завершується й занурення в цей кошмар минулого. Дуже хочеться, щоб він там і лишався — в минулому, але, як ми знаємо, історія циклічна, і наша реальність це регулярно доводить. Режими змінюються, вожді помирають, а чаша людських страждань як пісочний годинник: переповнюється, виривається назовні й накопичується знов.

Підсумки

Плюси:

• Концепт – Альбом повністю присвячений опису жахів кривавого режиму сталінських репресій. Також, на мій погляд, оригінальним рішенням було взяти за основу для пісень відомі, практично класичні, літературні твори на відповідну тему й розкрити її таким чином з різних ракурсів.

• Актуальність теми – У 2025 році, коли триває вже третій рік повномасштабної війни з росією, досі є ті, хто виправдовує терористичні дії агресора. Цей реліз має на меті показати таким людям справжнє обличчя ворога.

• Тексти – Пісні написані дуже майстерно як з поетичної, так і з музичної точки зору. Грамотно підібрані рими, яскраві образи та влучні метафори разом із лаконічним, влучним і, що важливо, зрозумілим змістом є дуже рідкісним явищем в українській метал-музиці.

• Жанрова різноманітність – Хоч основний напрямок діяльності гурту – дез-метал, музиканти вдало додають до нього елементи дум-, блек- і грув-металу в рамках цього довгограю, розбавляючи монотонну атмосферу та вибудовуючи широкоформатну емоційну панораму.

• Гарні рифи – Справді, майже в кожній пісні знайдеться хоча б один "смачний", потужний риф, почувши який хочеться слухати пісню ще й ще.

• Обкладинка – Фірмова, витримана в стилі всіх артів гурту, що є вже певною візитівкою Обрію. Зображена сторожова вежа з карикатурним обличчям типового представника НКВС з величезними вухами, що височіє над усіма на горі з кісток жертв режиму, – просто ідеальна ілюстрація змісту альбому.

Мінуси

• Вокал – Голос на альбомі звучить дуже пискляво, що помітно ускладнює як розуміння слів, так і сприйняття музики загалом.

• Звук – Мікс забруднений зайвими частотами, на ударних не вистачає компресії, а вокал та ударні перенасичені ревербом. Через усе це складається враження, що альбом записували в гаражі й релізнули без подальшої обробки.

• Недопрацьовані пісні – Перша половина альбому звучить помітно слабше за другу. Це стосується як примітивних рифів, які можна було б зробити більш продуманими, так і відсутності або надмірної простоти переходів між структурними елементами пісень. Тоді як друга половина альбому більшості вказаних недоліків позбавлена.

Висновок

На перший погляд здається, що сильних сторін помітно більше, ніж слабких. Однак справа не в кількості, а в якості, адже кожен із мінусів постає серйозною перепоною в бажанні прослухати цей альбом вдруге.

Якщо проблеми з вокалом і звучанням релізу простежуються протягом усієї його тривалості та, можливо, є наслідками постпродакшну, то слабкі місця в піснях можна було оперативно усунути на стадії створення матеріалу. Якби перші чотири композиції не мали б жодної цікавої, вартої уваги ідеї, я б висловив припущення, що реліз варто було випустити у вигляді EP взагалі без цих проблемних треків.

Однак цікаві ідеї в них все ж присутні, просто авторам не вистачило натхнення відполірувати ці алмази до вигляду діаманту. Помітно, що це перший лонгплей гурту, і він ще не має досвіду роботи в такому форматі.