KODAR — огляд дискографії

Слухати: https://distrokid.com/hyperfollow/kodar1/odin

Сьогодні зранку мені потрапив на очі коментар, який тепер не дає спокою: «Простота може жити довго, а примітив — ні». Ніби нічого такого в тезі особливого, але сенсом наповнена. Прості мелодії The Beatles живуть уже 65 років — це довше, ніж вік мого батька. Якісна пісня стає своєю на роки, а примітивна набридає швидше, ніж добігає кінця її третя хвилина :). Але яку сучасну музику можна назвати водночас простою, якісною та «смачною»?

Рок-гурт KODAR теж як би можна віднести до цього шаблону. Поки що це маловідомий проєкт із лаконічною дискографією на перетині альтернативного та прогресивного року. За KODAR наскільки я розумію стоять досвідчені музиканти з доволі специфічним поглядом на музику, що дещо віддаляє їх від загальної канви сучасних українських гуртів. Наслуханість тут очевидна, а от до реалізації — є питання. Багато чого мені дошкулятиме в цій музиці.

Дебютний трек Polotno вийшов у жовтні 2024-го року. Знаєте, що мені найбільше нагадує цей сингл? От уявіть собі: в альтернативній реальності учасники гуртів Merva, Pins, «Кімната Гретхен» і Netri (якщо знаєте таких) об’єдналися й вирішили створити свій сайд-проєкт. У результаті вийшов би гурт Kodar, який уособлює для мене безтурботні часи української музики, яка завжди була такою наївною.

«Polotno» — це ностальгічний вайб доби, коли така музика здавалася піком актуальності, а тепер викликає лише щиру посмішку. Це світлий досвід, під час якого мені ввижається Петро Зарудний, варто лише вокалісту Дмитру Душкевичу почати свій гімнічний наспів. Мабуть, мені все-таки подобається цей трек, бо він нагадує про те, якою безтурботною та невинною колись була українська музика.

Другий трек, «Oznaka», починається з максимально дефолтного синтезаторного інтро та вигуку «Твори! Здобувай!». Зізнаюся, це змусило мене посміхнутися вперше за довгий час. Дивовижно, як KODAR вдається так легко переміщатися в часі — я так не вмію!

Здається, це найностальгічніша пісня, яку я знаю. У наш час так уже не роблять. Сьогодні багато хто намагається загравати з вайбом зламу 90-х та нульових, але так прискіпливо стилізувати час до них могли хіба що I Promised The World. Проте, як на мене, «Oznaka» не пройшла перевірку актуальністю. Шаблонне інтро та рифи, чия дата придатності закінчилася ще років двадцять тому, не рятує навіть очевидна любов, з якою музиканти це грають. Окрім ретроспективи, роботі бракує причин залишитися в плейлисті.

Третій сингл «Impuls» вийшов наприкінці року — у «мертвий» сезон для розкрутки. Це шаблонна пісня з доволі дивним текстом, але при цьому — з надзвичайно кайфовим індастріаловим грувом, хе-хе. Це стратегія, яку свого часу спробували (і вчасно покинули) «Океан Ельзи», зрозумівши її марність. Тут відбувається щось схоже, але куди більш невигадливо, практично біднувато.

З одного боку, ритм і біт тут «смачно» качають з перших секунд. Що вам ще треба для хорошої пісні? З іншого боку, це дуже клішована реалізація без жодного прояву фантазії. Вона, знову повторюся, крім ностальгічного вайбу, нічим не вражає. Легко повестися на простий і невибагливий грув, що з перших секунд змушує хитати головою, однак на таку лірику я не купився б навіть у 15 років. Кого KODAR намагаються переконати творити новий світ? Навіщо взагалі закликати «творити новий світ», якщо він і так твориться щомиті? Це стосується і «Oznaka», де нам намагаються пояснити, як відрізнити добро від зла. Вибачте, але такі тексти не мають жодної ваги і впливу на слухача. Точно, згадав, що риторика цих текстів мені нагадує буклет від чернівецьких Свідків Єгови, які колись «напарили» мені цілий талмуд про «внутрішній стан людини», і навіть запрошували мене на свої духовні зібрання, пророкуючи мені світле майбутнє. Жодних живих асоціацій, лише абстрактні гасла, що не мають ваги для сучасного слухача.

Мені дуже не хочеться критикувати цей гурт. Переконаний, що за ним стоять хороші люди, і я найменше прагну зачепити їх своїми словами, і вони з розумінням віднесуться до моїх нарікань.

Найсвіжіший сингл «Odin» виглядає трохи солідніше. Музично тут усе майже добре: приіндастріалений альт-рок із меланхолійним саксофоном — ну, цікаве рішення. Лірично робота теж стала продуманішою, хоча отакі от абстракції все ще заважають. Таке не йде на користь пісням, бо не викликає реакції. Це пісня про мрію, переродження та трансформацію, але... лише тому, що я вам це пояснив. Метафора зі списом Одіна виглядає дещо притягнутою за вуха — її можна було обіграти значно тонше.

На жаль, жоден із синглів KODAR мені не припав до серця, скільки б я їх не слухав. Ця музика зовсім не резонує зі мною: попри пристойне зведення та якісно накручений звук, тексти не викликають ані емоцій, ані асоціацій. Тексти не вимислюють образів у моїй уяві, а музичні рішення занадто часто спираються на кліше. Проте KODAR змогли інше: вони відтворили настрій безтурботного часу краще за багатьох. Це милі, запальні пісні, які не претендують на інтелектуальну досконалість, але матимуть рівнозначно свою аудиторію.

Повертаючи до фрази «Простота може жити довго…» Питання лише в тому, чи стане ця простота тривалою мандрівкою, чи все ж таки вона ближча до примітиву, який швидко забувається?