П’ять років тиші — і ось вони повертаються! Tik Tu знову в грі, і це новина, на яку ми всі чекали.
Tik Tu стояли біля витоків нової української інді-хвилі другої половини 2010-х. Їхні платівки «Shuma» (2016) та «Ulitakis» (2019) стали знаковими для сцени: це взірцеве поєднання легкості та сміливих експериментів, яке з роками лише набувало актуальності.
Спеціально для The Rock Spectrum Наталка Багрій та Лесик Omodada розповіли, що стало каталізатором їхнього камбеку та про що їм хочеться співати сьогодні. Як гурт почувається на сучасній сцені та чи змінилося сприйняття власної музики через роки? Відверто про плани, сенси та нову главу Tik Tu — читайте в цьому інтерв’ю нижче.
А вже завтра відбудеться перший сольний концерт на великій сцені у гурту у клубі Atlas за підтримки Leleka i Paporot — тернопільського молодого гурту, який по ділу називають правонаступниками жанру Ternopil Wave.
https://www.kontrabass.promo/event-details/tik-tu
Що для вас означала тиша цих років? Це була вимушена пауза чи все ж таки внутрішній шлях, який тривав без сторонніх слухачів?
Відверто — не писалось. І ми дали собі спокій, бо саме так відчули. Подекуди відбувались колаби із різноманітними музикантами. Можливо, як спосіб підтримати один одного. Були релізи Наталки із Dnipropop та Юрієм Буличевим. Лесик навіть записав альбом колаборацій із друзями-музикантами, який так і називається — «вжити після перемоги». Сподіваємось, що найближчим часом ми всі його будемо слухати на повторі і будемо жити так добре, як ніколи раніше!
Чи виникало у певні моменти відчуття, що Tik Tu як проєкт уже завершився?
Звісно, такі відчуття часом підкрадались, але хто не пройшов той досвід, коли під лежачий камінь вода не тече? Кожен. Але, можливо, це було питання часу — коли вода сточить цей камінь))
Чи був конкретний момент або подія, після якої ви зрозуміли: час повертатися?
Так. Це був виступ на «Лесі Квартиринці». Це був найбільший концерт за нашу кар’єру (близько 1500 людей), враховуючи, що ми ще 5 років до того не грали. Публіка «Лесі» — це просто скарб: уважні, підтримуючі, сповнені життя люди. Вони нам дали достатній імпульс, щоб захотіти повторити досвід перебування на сцені.
Ваш ранній період був іронічним і навіть театральним. Чого у вашій творчості більше зараз?
Мабуть, самоіронії. Завжди більш комфортно обігрувати свій досвід. І відповідно, висвітлювати можна набагато яскравіше, пройшовши через певні історії власними переживаннями.
Як зазвичай народжуються ваші треки: це миттєва інтуїція чи тривалий процес збору пазлів із різних фрагментів?
Кожен трек — окрема історія, від початку створення і до кінцевого результату. Також сам процес «виготовлення» композиції має різний характер — чи то вечірній кількагодинний сплеск, чи то кількатижнева добірка потрібного бісеру з музики чи тексту в один цілісний твір.
У вас є пісні, які чекали свого часу роками. Чому ви вирішили дістати одну з них із шухляди саме тепер?
Коли у тебе у шухлядці лежить чернетка, котра випадково потрапила на очі і зажила новим цікавим життям — це неможливо стримати).
Чи є у старих композиціях щось таке, що сьогодні звучить для вас абсолютно чужим?
Хоч подекуди можна легенько крінжанути зі своєї творчості 15-річної давності, проте загалом немає нічого, від чого хотілось би геть відцуратись. Мабуть, це гарний знак, бо ми не намахували ні себе, ні інших протягом творчого життєвого періоду. Маємо чесний результат чесної праці! Подекуди лінивої, подекуди натхненної, але трушної.
Чи траплялося, що ви свідомо стримували власну «дивність» — чи, навпаки, давали їй повну волю?
Мабуть, зараз мало чим кого можна здивувати. Тому все, що може здаватись дивним — може бути абсолютно звичайним. Оці кордони дивності вже настільки поплавились, що часом хапаєш себе на думці — а чи не занадто я звичайний. Така якась країна задзеркалля відбулась. Тим більше, що сцена — це окрема планета, на якій може відбуватись що завгодно, і кожен в цьому матиме свою тональність дивакуватості.
Про що вам сьогодні найважливіше говорити через музику? Чи існують речі, які ви більше не можете собі дозволити писати так, як раніше?
Звісно, треба перевинаходити себе в новому контексті, в новій реальності довкола. Ми не можемо дозволити собі той гедонізм, який подекуди сповідували раніше. Це було б тупо й недоречно. У наших піснях можна знаходити багато різних прочитань, зокрема й доволі таки апокаліптичних. Взяти хоча б останню пісню з останнього альбому — «Король Птахів». Там розповідається про те, що людство зникло, й на місце наших домівок прийшло царство птахів. Тому цю тему ми спокійно можемо й розвивати далі, під милий музичний супровід. Ну і шукати ще щось, що задзвенить в голові дзвінким кришталиком.
Чи відчуваєте ви дистанцію між тими, ким ви були в часи «Shuma», і тими, ким є зараз? Адже часи змінюються, а разом із ними змінюємось і ми.
Звісно, що відчуваємо. Той теплий наїв першого альбому відійшов, залишивши по собі добрий спогад чогось, що тільки розпочалося. Залишивши відчуття пошуку себе як музиканта, як одвічного шукача історій. А тепер ці відчуття трохи інші, тому що ти це любиш робити і тебе вже несе.
Ви повертаєтесь у сцену, яка за час вашої відсутності стала зовсім іншою. Чи відчуваєте ви себе її частиною, чи все ж залишаєтесь сторонніми спостерігачами?
Ми радіємо, що наша музично-поетична сцена є настільки цікавою, різнобарвною та багатонішевою, що тепер навіть не переживаємо, чи впишемось ми туди, чи ні. Ми бачимо зараз щільну хвилю камбеків поруч із новими іменами, і ніхто нікому не заважає. Навпаки, тепер настільки прогрітий слухач, що йому радо й любо все, що тільки не запропонуй).
Якою ви бачите сучасну українську сцену?
Сцена за останні 10 років переросла в барвистий бестіарій. При всіх складнощах перебування у війні можливість завантажувати свою музику на стрімінги та отримувати з цього роялті стало безумовним бонусом, який дає додатковий шанс музиканту жити зі своєї творчості. Звісно, часто для цього потрібно робити масову музику, але є чудові випадки, коли нішова музика виривалась в мейнстрім, і це не може не тішити. Ми стараємось бути в контексті сучасних перипетій та щиро тішимось новим яскравим персонажам, які дають прикурити старій школі.
Ви працюєте на студії «Шпиталь Рекордс», де записуються дуже різні артисти — від інді до мейнстріму. Як довга праця всередині «Шпиталю» вплинула на те, як сьогодні звучить Tik Tu?
По суті, ми і є «Шпиталь Рекордс», ггг. Якщо серйозно, то виходить так, що сукупність навичок, обладнання та смаку, здобутого під час нашої праці в межах студії — чи то над своєю музикою, чи то над чиєюсь — і визначає звучання Tik Tu сьогодні. Ми ніколи не віддавали комусь на аутсорс аранжування чи зведення своїх пісень, бо нам це просто не потрібно. Дуже тішимось, коли нам допомагають друзі по цеху з текстами чи з якимись дивними інструментами, на яких ми не граємо. Але часто в студію звертаються саме тому, що людям подобається звучання Tik Tu, і це тепло гріє серденько.
Мені відомо, що ви любите складати плейлисти. Розкажіть про музику, яка з вами щодня і яка найчастіше лунає у ваших навушниках?
Відповідь: Можемо радо поділитися дуже світлим сетом та виокремити наших улюблених виконавців: Sestro, Mei Semones, TOMORA, Структура Щастя, Blooms Corda, гірша версія себе, Being Dead, Otoboke Beaver, Ranie Cares.
А тут терапевтичний плейлист від Наталки на всі випадки життя:
