пропаща сила — панорама (LP, 2026)

панорама дорослих тягот: як «пропаща сила» естетизує страждання

Є такий феномен у деяких гуртів, чий репертуар з перших релізів стяжав славу молодіжного та простого як двері: з часом він стає невпізнанно меланхолійним. Гостросоціальні теми перестають подаватися в обгортці безтурботності; вони все більше хвилюють авторів музики. Чи хвилювання приходять з віком, чи з гіркою долею – річ індивідуальна.

Гурт «пропаща сила» також спіткав цей феномен. Якщо уважно переслухати його дискографію від А до Я, останні релізи справді розділяє прірва з синглом «Вулиця» чи тим же «сирець», що завірусились ще кілька років тому.

Другий альбом «сили», який ми сьогодні розглядатимемо, – це, як абсолютно точно визначив у назві сам гурт, «панорама». Не тільки за музичними характеристиками, а й за змістом. Кожен трек – крижана течія, що прорізає темний океан дорослих тягот. Почуття від пісень моторошне, але одночасно приємне, як термінальна ясність (почитайте про цей стан).

З 2022-го «пропаща сила» виросли від виступів у барі «Поток» до виступів на одній сцені з Курганом, що в дискографії теж помітно, оскільки якість музики зростає, а манера виконання стає все впевненішою.

Так, у 2025 та 2026 роках гурт був номінований у шортлистах премій «МУЗВАР» і «MEGOGO», а також встиг виступити на «Atlas Festival 2025» і в різних містах України, брав участь у фестивалі «МайжеФест». У 2025-му хлопці відіграли перший сольний концерт у київському клубі «Mezzanine», а у травні 2026-го вирушили в мінітур.

Трохи пацанські тексти з суржиком й іронічно-розмовною лексикою в дусі Скрябіна дають "пропащому" року особливу привабливу щирість; він завжди схожий на розмову друзів і не ув'язнений у коло повторів, оскільки гурт гнучкий у стилях і жанрах – інді, легкий постпанк, хіп-хоп, акустичні й ліричні треки – і це ще не все. Хоча загальний звук щоразу впізнаваний.

Одним із нещодавніх досягнень «сили» став другий лонгплей «панорама».

Через «панораму» гурт починає досліджувати стан екзистенційної кризи в нових для себе площинах та осях. Його ми з вами обмацаємо з усіх боків, нащупаємо кожну щербину.

«токмак». За словами гурту, хлопці хотіли створити щось схоже на музику панк-гуртів «Idles» чи «Viagra Boys». Трек про безлад у голові, коли думки заполоняють увесь її простір:

«Боже, дай мені більше нікотину, менше думок».

Як для «пропащої сили» звучання агресивне: басові партії, що гарчать на фоні, набагато нижчі тональності вокалу з речитативом і гітар. Разом із текстом, де з'являються доволі-таки грубі образи на кшталт «вдихаю цей асфальт без інгалятора», створюється відчуття такого собі бруталізму, тільки в музиці.

Під кінець напруга композиції наростає, текст стає абсурднішим:

«Іноді включаю я собі альбом Лани Дель Рей, Але чомусь бачу біля себе голодних дітей. Так чекаю сильно, коли Лана приїде в Токмак, Скинемося пацанами Ланочкє на гонорар».

Утім, у цьому помітний сенс. Це не просто словоблуддя заради приколу, а швидше сюрреалістична сатира на необхідність продовжувати звичне життя в умовах хаосу, війни та кризи.

Додає ще більшого абсурду омаж на розмірену «Summertime Sadness» перед ледь не панковим завершенням «токмак», де темп розганяється, а крики перемішуються з у'їдливими, кислотними рифами.

Сказати, що я не очікувала чогось подібного від «пропащої сили» – це нічого не сказати. Композиція надзвичайно сильно резонує з нинішнім становищем у нашій країні, особливо після прийняття нового гидотного ЦК і політики масового залучення іноземців з малорозвинених країн.

«МАША КОНДРАТЕНКО (набери мене)». За змістом це в гурту локальний мем, що, наскільки я зрозуміла, пішов із постів телеграм-каналу Дмитра Самсонова «Про це», де він саркастично відгукується про різних виконавців, у тому числі й саму «пропащу силу», а також, власне, Марію Кондратенко.

Трек найоптимістичніший в альбомі, він звучить завзято. А беки особисто для мене настільки шикарні, що я ледь не тільки заради них і слухала, оскільки зазвичай такі жартівливі пісні не зовсім котую. Ці беки нагадують якийсь старий добрий поп-рок чи щось ще, але вони чіпляють.

«буси рвуться» починається зі скіту з серіалу «Breaking Bad». Текст про аспекти життя рок-зірки, про його складність у тому числі:

«Скажи мені, скільки ще треба драми, Щоб написати не одну, блть, пісню?»*

Не люблю романтизацію алкоголізму й наркозалежності, тому ставлюся до треку скептично. Брудні подробиці заради брудних подробиць.

Хоча сам по собі він доволі цікавий; так, басова партія на початку нагадує саундтрек до детективу 90-х. Однак далі «буси рвуться» наповнюються великою кількістю сучасних синтетичних елементів, у тому числі глітчем у кількох куплетах, який характерний скоріше для гіперпопу або якогось іншого жанру, наближеного до електроніки. Єдине, що мелодія на 1:40 надто дзижчить і трохи дешевить звук.

Та загалом утворюється непересічний стиль, який звучить вінтажно, загадково, навіть нуарно. Це та музика, якої українській сцені не вистачає, imho. Якби не неприємний зміст, я би хвалила цей трек ще активніше.

«зберігати баланс». Мій беззаперечний фаворит, якщо коротко.

По-перше, тут вокал у класичній млявій манері «пропаща сила» з ледь-ледь вловимою тінню субтону. Це те, що робить «пропащу силу» собою. Тембр Миколи я ні з чим не сплутаю.

По-друге, у композиції вкотре привабливий перетин жанрів. У ній стоїть легка димка хіп-хопу, особливо через загальний ритм і хай-хет роли. А також через семпли в кінці («я би врятувала тебе, але не вмію») з пісні «Сина» артистки «renie cares», творчість якої полюбляють учасники гурту. Завдяки таким елементам настрій треку на вигляд розслаблений.

Однак синтетичні мелодії, як-от одна на 1:10, що то наростає, то стихає та взагалі нагадує сирену повітряної тривоги, змушують почуватися некомфортно. Але в хорошому сенсі: настрій виходить із подвійним дном.

Проте «зберігати баланс» все-таки ближче до року. І, гадаю, навіть до чогось схожого на нью-вейв; принаймні гітарні рифи характерно прохолодні, дещо шумні, що досягається шляхом поєднання, напевно, хоруса з м'яким перегрузом. Хоча ліпше не буду так впевнено визначати на слух :)

Місцями гітари аж кислотні (1:20), що передує сплутаній заключній частині композиції, де основний і бек-вокал намагаються перекричати одне одного, нагадуючи водоворот тривожних думок.

У «зберігати баланс» багато повторюваних рядків (і не тільки на приспіві). Таке враження, ніби ліричний герой про себе постійно повторює щось, аби заспокоїтися (а за змістом у нього, очевидно, проблеми), як це буває в моменти особливої тривоги, коли ось-ось має настати зрив.

Скіт та спільні зі «Звучить!» лайви в огляді я тактовно пропущу – їх на ганебний стовп (ну як можна було так зіграти в акустиці мою святиню «переобіжайся»!), – бо вони включені чисто для хронометражу лонгплея. Таке не поважаю.

Варто зауважити, що до «панорами» гурт уже випускав спільний зі «Скажи Щось Погане» ЕР під назвою «НАЙДЕШЕВША ТРАВА». Туди ввійшли треки: «нвмнз», «номера» та, власне, «НАЙДЕШЕВША ТРАВА». Тому для поціновувачів творчості «пропаща сила» наступні композиції будуть знайомі.

Із «нвмнз» у мене складні стосунки.

Безумовно, трек монотонний, якщо не сказати нуднуватий: змазані шумні рифи з кілограмом ревербу (можливо, ділею), разом із якими десь скромно накрапує піаніно; і вся ця конструкція тримається на повільному синтетичному біті.

Хіба що в кінці трек урізноманітнюється. За ідею зі схвильованим диханням замість ритму і мелодію на піаніно, що трохи почала розповзатися, булькати тональністю, окремий респект.

Але родзинка тут в іншому. У загальному настрої. Він настільки понурий, що, здається, буквально тисне, як прес на заводі. Чи депресія. Клінічна.

Навіть вокал у Миколи немов через силу, і з хвилини на хвилину просто захрипне від утоми, а на деяких рядках помітний відчай:

«Мама, я на невменозі. Мама, я не знаю куди мені йти».

«Не відповім тобі, навіть не шукай імейл. Хочу бачити частіше посмішку у відображенні, На обличчі набряки лиш відображені. Здається, самий адекватний тут точно не я».

Якщо ви мазохіст або самі зараз у скрутному, "невмінозному" стані, то «нвмнз» вам точно сподобається. Чи, якщо точніше, відгукнеться.

Проте ті, у кого в житті все добре, навряд чи зрозуміють його так. Та й у принципі навряд чи зацінять.

«НАЙДЕШЕВША ТРАВА».

Якщо на фіті «Скажи Щось Погане», то назва про речовини цілком очікувана (я вас люблю, чесно). Трек ніякий. Хороший тільки приспів, особливо через вокальну партію – от вайбова вона, – але чогось оригінального чи дуже ефектного я не почула. Справді сказати майже нічого – прохідний рокєшнік зі спробами дати йому присмак легкого постпанку завдяки гітарам.

«пітарда».

Гурт ніби намагався в саспенс. Принаймні мелодія на піаніно звучить як із фільму жахів, а повторений прийом з диханням, як у «нвмнз», додає тривоги. Але вийшло невміло та скудно.

Тому можете без сумнівів перемотувати десь на хвилину – достойне звучання починається далі. Мені безкінечно подобаються беки «пропащої сили»: вони то покривають основний вокал, то ховаються за нього, нашаровуючи об'єм звуку (от пам'ятаєте Сіднейський оперний театр? Для мене беки схожі на нього за формою, тільки ще кольорові. Синестетикам великий привіт!). І водночас вони підозріло нагадують ті, що були в попередній композиції «МАША КОНДРАТЕНКО (набери мене)». З інструменталом ситуація подібна печальна.

«номера». Ліричний трек з одноманітною мелодією на піаніно – буквально нуль доповнень до неї, обійшлися навіть без бітів, – яку рятують лише вокальні партії. У них нічого фантастичного чи віртуозного; просто й душевно. У принципі крапка.

Лонгплей «панорама» я обожнюю й недолюблюю. Перша половина – шик і блиск, той самий пацанський рок, який хочеться просувати (що я і зроблю). У його примітивності точно є своя зворушлива принада. Він життєвий і настільки близько підступається до слухача, говорячи з ним зрозумілою мовою (буквально суржиком, сленгом і розмовною мовою), що легко ввіллється в плейлист великої компанії. Однак у порівнянні з дискографією гурту, що передувала альбому, «панорама» різко виділяється серйозністю та песимістичністю. Звучання, як і теми, стало складнішим, різноманітнішим.

«МАША КОНДРАТЕНКО (набери мене)» крутиться на повторі котрий день. Цей трек став для мене чимось рідним, а також саундтреком до всяких тусовок. Маша Кондратенко, ніколи тебе не слухала, але вибач, якщо через мої підспівування гикатимеш цілий місяць!

«нвмнз», «буси рвуться», «зберігати баланс» гіпнотизують похмурістю та ідеально впишуться на фон у тяжкі часи. У їх прослуховуванні є дещиця мазохізму, але хто заборонить естетизувати страждання. Надто багато у звучанні треків примітних мелодій і "плюшок", аби відмовити собі.

Під кінець же лонгплею фарби творчого самовираження починають повторюватися; і це не про дотримання стилю, а про відсутність фантазії. Та ж «пітарда» – як близнючка «нвмнз», але не така красива. Лайви ні в тин ні в ворота, а фіт зі «СЩП» розчарував ще на етапі випуску ЕР.

Мій остаточний вердикт: «панорама» на 50% прекрасна, на 50% ні про що (лайви та скіт не розглядаю).

Я щиро люблю «пропащу силу», тому чекатиму наступних релізів і сподіваюся, що планка якості буде лише зростати. Оскільки як мінімум нововведення та доволі успішні експерименти очевидні.