Автор рецензії — Діма unortheta Громов | ⭐️½ |
|---|---|
Жанр: альтернативний метал/ хорор метал | Дата релізу: 01.06.2026 |
🎧 https://uamusic.io/artists/shkerebertb/releases/charivne-mistse-album
Гурт «Shkerebertb» пропонує слухачам почути своє бачення фольк-металу з модерновим сучасним підходом. Осучаснити народну творчість — ідея зовсім не нова, а в наших широтах і поготів. Тут я згадав, що в десятих у нас навіть існував на свій час прогресивний фольк-джент у вигляді E T H N I X «Свентояра» — ще задовго, мабуть, до того, як той джент став мейнстрімним кошмаром українського металкору. Конкретно у випадку з «Shkerebertb» це відбувається засобами метал-аранжування, де за основу беруться українські казки у віршованій формі, що подаються у форматі сучасних метал-/кор-треків. Чесно скажу, не перевіряв автентичність варіантів цих казок, вони всі мені знайомі ще зі школи, але в прозі. Припустимо, що це можна в ідеї окреслити як такий собі синтез непоєднуваних архаїки та модерну, традиційного фольклору та прогресивного урбанізму, дитячої наївної цікавості та підліткового бунтарського пофігізму — речей у багатьох моментах скоріше контраверсійних, тому їхнє поєднання — це досить складна творча задача.
Втім, «Shkerebertb» не вдаються ні до аналізу діалектики цих речей, ні до постановки власне якоїсь задачі їхньої гармонізації, бо на альбомі ідея поєднання двох дуже різних музичних підходів репрезентована як просто ці два підходи, разом взяті та обмотані синьою ізолентою. Це як уявити кузов пікапа Toyota Tundra з дерев'яним розписним возом замість іншої половини, ще й набитим чомусь сіном. Схожі речі насправді навіть трапляються в дуже провінційних районах, що в народі називається просто шароварщиною. І діло тут не в умовному возі й не в тому, що поєднання сучасного та архаїчного в принципі неможливе з естетичної точки зору (якраз навпаки), а в тому, яким чином воно поєднується у сабжа.
Шароварщина як явище не містить у собі нічого чужого — там багато українських речей, і ніхто не скаже, що сало, вишиванка та оселедець — це щось погане саме по собі, неактуальне або неправдиве. Але саме невдалий контекст навколо них знецінює ці речі, роблячи їх зайвими та позбавленими сенсу в іншому середовищі, а інколи — різко небажаними. У таких випадках дизайнери, що працюють з етно, не беруть весь справжній народний віз разом із сіном, а шукають глибші образи незмінного народного в цьому возі — як той самий, наприклад, розпис чи сама його схема побудови для принципово нових дизайнерських рішень конкретно під поставлену задачу. З цього боку народна українська мова казок, багата на слова з уже зашифрованими в них усіма можливими конотаціями та відповідними емоційними забарвленнями, стає серйозним предметом для творчих маніпуляцій, легковажне ставлення до якого може згубити всі значення разом. З цього робиться висновок, що гурт «Shkerebertb», принаймні в рамках огляду їхньої крайньої роботи, не модернізує вже звичайний збалансований фольк-метал, а модернізує в народі так звану шароварщину, що як явище взагалі небажано, не кажучи вже про якусь її модернізацію. І діло не в тому, що якось погано альбом звучить — адже припаяти до воза «Тойоту», щоб воно їхало, ще треба вміти, — а в тому, що естетично це просто doesn't make any sense.
Справедливо буде зазначити, що гурт, попри схожість концепту «казки + метал», досить легко відокремити від симулякрів «Короля и Шута» за типом «Розум Зник» чи, прости господи, Юрія Вольфа. Рівень тут інший, а проте він не вищий і не нижчий точно — це просто іншого рівня творча проблема, а хочете — категорія проблем, що потребують свого вирішення. Це не про відсутність таланту чи знань і саморефлексії, не про відверте невігластво та несмак, як у тих самих симулякрів, а про відсутність сенсу і, хочеться вірити, банальну лінь.
Увесь альбом звучить так, ніби на вже завчасно готовий типовий металкоровий інструментал через кальку накинули що було під рукою з хрестоматії/читанки 1–2 класів в останню мить, без часу на серйозну адаптацію. Вихідний матеріал не був належним чином проаналізований: це переважно не просто фольклор, це дитячі казки, а відповідного гармонічного мислення від інструменталу не простежується. Коли чуєш, як «Родич гарбузовий ходить по городу» під драматичні епік-рифи а-ля Killswitch Engage чи Лисиця з Журавлем їдять кашу під брейкдауни в стилі Parkway Drive, то не знаєш, чи сміятися, чи плакати, бо це звучить як стьоб і над одним, і над другим одночасно. І, що іронічно, такі моменти, скоріш за все, навіть випадкові. Згадав по цій темі чудовий постмодерністський мультик дитинства «Правдива історія Червоної Шапочки», який на таких контрастах прям люто мене смішив і забавляє навіть зараз. Як для чисто стьобної музики just for fun чи постмодерн-гумору гурту не вистачає якогось відповідного осмислення того, що вони роблять, чи якоїсь внутрішньої логіки в побудові жарту.
Натомість дуже багато ознак бідного композиторського мислення: тут НЕ помітно, що музиканти мають уявлення про своє ремесло як про засоби підкреслення живої мови емоційно та контекстуально. Натомість є багато дисонансу, коли часто трапляються моменти, де сюжет/лірика не в'яжеться своєю інтонацією й емоцією з обраною тональністю чи гармонічним рухом, або навіть недоречно вибраною для цього рядка технікою вокалу. Тому музика тут сприймається як нестабільний фон, що не додає виразності тексту, а лише створює додатковий емоційний конфуз навколо, чи навпаки — казки як фоновий текст поверх невиразного метал-інструменталу: це з якого боку подивитися.
Можливо, з технічної точки зору такий «метал для найменших підростаючих» і має місце бути, але він позбавлений сенсу поза тим, і з творчої точки зору — це провал. Зовсім не хочеться ставити даний гурт в один ряд зі згаданими симулякрами «КіШа» хоча б тому, що він таким де-факто не є, але «Shkerebertb» ніби самі в ту сторону прямують. Вектор такого руху малює невтішні прогнози: металкор-інструменталу в ля-мінорі можна наскладати ще тонну, а ось казки — вичерпний ресурс. За цим слідує тематична бідність або обрядові пісні, звідки добувати та накладати архаїку на модерновий метал-продакшн стане ще важче, щоб це не звучало шароварно. Гурту варто серйозно й методично взятися за поєднання свого непоєднуваного значно цікавішим способом, ніж просто склейка чи накладання.
Ось і рецензії кінець. Хто читав — той молодець.
