Автор рецензії — Іван Лисько | ★★★★ |
|---|---|
Жанр: Melancholic Alternative Metal | Дата релізу: 04.09.2026 |
🎧У плейлист: Inmate, Ghost, Way Out, Пробач |
https://album.link/s/1dw4OsWOcMQYOXzYDgcYes
Season of Melancholy — «In Sleep»: між готичним роком, ґетеборзькими рифами та поп-хуками
Усе в житті — досвід. Що б із вами не ставалося — це теж досвід. Люди, яких ми зустрічаємо на шляху, приходять і йдуть, але неодмінно чогось навчають. З падінь і злетів, негативних та позитивних уроків складається найвища цінність буття. За весь той час, що я називаю себе музичним оглядачем, я навчився бути вдячним за все. Мені нема в чому дорікати читачам, прихильникам чи хейтерам. Останніх я взагалі люблю! Отримую рівно стільки уваги, скільки вкладаю сам, тому й скаржитися нема на що. Знаю, що можу більше, і з часом акумулюватиму на це ще більше ресурсу.
Для мене це частина особистого шляху, який формує мене як особистість і знайомить із правильними людьми, що часом дуже надовго залишаються в моєму полі зору. Це стосується й гурту Season of Melancholy. Про їхнє існування я знаю, бляха, ще десь із 2021 року (за цей час у світі відбулося більше подій, ніж можна уявити), і ось нещодавно вони випустили свій другий повноформатник. Хлопці офіційно побили новий рекорд тривалості очікування релізу після sportcafe: між Amber i In Sleep минуло цілих 6 років. Тепер хтось має перебити й цей показник.
Особисто мені сподобалося, що крім англомовних треків сюди увійшли дві пісні українською. За моїми розрахунками, десь на шостій платівці гурт остаточно українізується, якщо послідовно прибиратиме по два англомовні треки. Різниця у звучанні між альбомами не фундаментальна, але помітний ріст музикантів і розширення жанрової палітри. SoM продовжують ґнути свою лінію та грати меланхолійний «романтік-метал» — мабуть, єдиний гурт в Україні з таким позиціонуванням. Втім, тепер цей жанровий каркас збагатився новими домішками: постпанком, готичним роком, AOR, а також елементами модерн-металу та попмузики. Звісно, останні два зчитуються не так очевидно, як альтернативно-меланхолійна основа — у моєму розумінні це більше стосується концепції запису та текстових форм.
За сюжетом In Sleep — найособистіша робота гурту. Вона розповідає про тих, хто йде з життя «уві сні», без прощань і сповіді. Ідея, яка вокалісту спершу здавалася романтичною, згодом переросла в масштабнішу та тривожнішу химеру. Втім, Amber мені й досі здається більш структурованим. Там відчувалися домішки прогресивного металу 80-х, що мені особливо імпонувало: це давало змогу не лише красиво й меланхолійно звучати, а й ускладнити аранжування в межах концепту.
Думка, яка не полишає мене вже певний час — це бажання зіставити емоції від обох альбомів і тверезо порівняти їхні слабкі та сильні сторони. Колись Amber мені дуже подобався: я рекомендував його всюди й навіть переконав кількох чехів придбати його на Bandcamp. Зараз я вже не отримую тих самих вражень. І тоді, і тепер для мене залишається проблемою якість звуку та продакшну — мені хотілося чути вищий рівень запису (хоча це хвороба всієї української сцени).
Натомість In Sleep при першому прослуховуванні «залетів» дуже добре. Але перше враження часто буває оманливим. Я не до кінця розумію логіку гурту, який залишив старі треки поміж новими. Через це виникає помітна сенсова неоднорідність: матеріали, написані давним-давно, мають зовсім інші контексти й абсолютно не метчаться з роздумами про війну, смерть і втрату рідних, які є ключовими у нашій нинішній дійсності. Для когось це, можливо, й окей, але для мене така концептуальна розсинхронізація має значення.
На щастя, на In Sleep є пісня, яка стала моєю улюбленою — «Пробач». Це найдраматичніший трек SoM; історія без щасливого кінця. І дуже добре, що написана вона саме українською. Хтось сприйматиме її як драматичну розлуку двох людей. Хтось — як історію про воїна, який не повернувся з війни, і це його передсмертний діалог із коханою. Хтось, можливо, закине гурту надмірне потурання радіоформатному звучанню (хоча що таке «радіоформат» у нашу епоху ШІ?). Для мене ж це передусім міцна історія з виразним сюжетом і трагічним фіналом.
Цікавим тут є й сам продакшн: за жанром це скоріше альтернативний рок із домішками модерн-елементів та хуковими попприспівами. Нетиповий для SoM стиль, де вони свідомо відхилилися від суворих метал-традицій на користь чогось більш сучасного. Наскільки вдало це вийшло — судити й вам. Особисто я вважаю, що хукові попмотиви (які мені постійно щось нагадують, але моя дірява пам’ять ніяк не згадає, звідки знято цей рефрен) чудово працюють у межах треку. Вони запам’ятовуються не стільки банальною в’їдливістю, скільки самою зміною векторів. Коли я надіслав цей трек одній дуже важливій для мене людині й він їй теж сподобався, я щиро зрадів.
Інший україномовний номер на альбомі — «Т.И.Ч.И.Я» — у контексті платівки розкривається й звучить значно виграшніше. Його перезвели та освіжили в аранжуваннях. Як окремий сингл він для мене не надто працював, бо залишалося незрозумілим, яким буде подальший курс гурту: чи чекати нових україномовних релізів, чи це одноразова акція. На альбомі ж композиція лягає значно гармонійніше, доповнюючи загальну структуру щассс... звучання. Ледь не написав «Структуру Щастя». Бог відвів пальці від гріха!
Втім, від цього трек не став моїм фаворитом, хоча рішення оновити звук я однозначно хвалю — це пішло на користь сприйняттю. Просто прислухайтеся до головного гітарного лід-рифу. Хіба це не мелодійно? Як і раніше, я не вважаю «Т.И.Ч.И.Я» тією роботою SoM, яку крутив би на репіті. Але прості попкуплети й приспіви мені часом підмивають мозок (хоч і важко це визнати, бо щось підсвідоме шепоче: «Це прикольно, послухай, ти ж це запам'ятав!»). По суті, лірично «Т.И.Ч.И.Я» ідеально влучає в мелодраматичну концепцію альбому про втрату та переживання болю. З цікавого — тут чудова гра слів: «Ми течія, нема різниці — ти чи я». І я не хочу видаватися критиком-снобом: пісня хороша, тим паче як перша спроба гурту українізуватися. Просто я переконаний, що вони спроможні на більше.
Трек «Inmate» став другим синглом SoM після їхнього дворічного мовчання, а на альбомі саме він відкриває програму одразу після інтро. На заміну прогресивним елементам, які супроводжували Amber (хай і не впливали на нього напряму), у In Sleep за ускладнення відповідачами призначили електроніку та суміжні субжанри. Такої синтової палітри тут наче батюшка благословив! Вона доволі приємна й поміркована: у тому ж «Inmate» електроніка тримається на другому плані, не перетягує на себе увагу, але й зайвою її точно не назвеш. За відчуттями «Inmate» нагадує мені пізніх Amorphis або Dark Tranquillity, але без їхньої звичної осінньо-меланхолійної атмосфери (аналогічні асоціації викликає й «Farewell Song»). Трек «Inmate» такий же мелодійний і послідовний у гітарному рифуванні — шанувальники європейської метал-школи точно оцінять.
Також зверніть увагу на «Keep the Night». Як часто ви чули у SoM готичний метал із неприхованим присмаком глем-металу та AOR? Незвичний і однозначно цікавий поворот у жанрових лабіринтах. Це більше фестивально орієнтований номер на рівні «Т.И.Ч.И.Я», який має чудово спрацювати на живих виступах. Мені особисто подобається все, що пов’язане з готикою та дарк-лірикою, тому хотілося більше цієї п’янкої естетики — двох хвилин виявилося замало. Наприклад, ті ж Paradise Lost на треку «Salvation» розійшлися аж на 7 хвилин, а слухаючи «Keep the Night», я відчув себе зумером, який далі BaWN та SUDNO нічого не вкурює. У тексті мені також не вистачило глибини історії: хронометраж занадто стислий, та й сама лірика виявилася не надто похмурою. До речі, у рифуванні In Sleep взагалі можна знайти чимало референсів у бік тих самих Paradise Lost. Іронічно, що робоча назва «Keep the Night» — «Стокгольмський синдром», а самі музиканти прагнули зробити щось гостріше, з перчинкою, можливо, навіть сексуальне.
Щодо «Farewell Song»: головна особливість цього треку в тому, що після нього вам обов’язково захочеться переслухати «Forward Momentum» від Dark Tranquillity. У мене ці паралелі виникли ще за часів синглового релізу. Схожість прослідковується в синтових та клавішних пасажах, особливо на початку. Втім, я не порівнюю їх лоб у лоб: на заміну цим клавішам трек поступово переходить у класичний мелодік-рок, і подібність зникає. Найімовірніше, гурт черпав натхнення з Ґетеборзької школи дез-металу або ж просто вирішив видати реверанс у той бік, щоб аж «The Circle» та «Dancing Shadows» завайбили.
Найкращий момент пісні — короткий спалах електроніки наприкінці. Вона неймовірно кайфова! Шкода тільки, що її так мало, бо це мій улюблений фрагмент на всій платівці. «Farewell Song» найбільше хочеться крутити на повторі саме через цю розкішну кульмінацію. Цікавий спостережливий факт: якщо уважно послухати послідовно «Farewell Song» та «Keep the Night», можна помітити безшовний зв’язок між ними й те, як делікатно один трек перетікає в інший.
Якщо ваше серце черстве, ви ніколи не збагнете «Ghost» — елегантну баладу про наслідки дитячих травм і прийняття себе крізь призму поламаного дитинства. «Ghost» змусила мене відчути крихкість людських стосунків, коли їх не цінують належним чином. Ця пісня змусила мене поринути у спогади й роздуми про власне дитинство, яке я зазвичай уникаю згадувати, бо в ньому було повно булінгу, знущань і всякого лихого. Однораз мене навіть ледь не вбили в школі, скинувши з вікна, мов якесь непотрібне сміття.
У «Ghost» є це дивне, майже фізичне відчуття захисту. Я уявляю себе десятирічним хлопчиком, який стоїть посеред розплаканий, відчайдушно потребує допомоги, але ніхто її не надає — байдужість учителів і старших дітей робить свою справу. Тоді він обирає мовчання як форму протесту проти цькування й пише оповідання «Мовчун». Я уявляю, як той малий я сидить біля мене, слухає цю пісню й відчуває, як вона точно транслює внутрішній стан зламаного підлітка, чиїми єдиними друзями були книжки та телесеріали. І повертаючись у стан дорослого — коли теперішній я дивиться на того малого хлопчика — я розумію, що така проста й по-своєму душевна балада про рефлексії замикання у власній свідомості мене по-хорошому заспокоює. Вона допомагає нарешті видихнути.
«Change of the Scene» — настільки меланхолійна та огорнута теплом, що здатна зігріти навіть тоді, коли на душі цілковитий холод. Утім, у ній немає явного «гачка», за який могло б зачепитися вухо вибагливого слухача. Те саме стосується й «Born in Lies» — це просто хороша, якісна пісня. Натомість «Way Out» буквально несе тебе хвилями вздовж морського узбережжя. Їй, звісно, теж трохи бракує в’їдливого рефрену, але вона бере своє щільністю аранжувань, де все ідеально збалансовано та розставлено по місцях. А кайфовий кількосекундний пасаж, який вмикається на 01:25, неабияк причепурює весь трек.
Що можна сказати про In Sleep у підсумку? Season of Melancholy вдалося записати альбом, який не схожий на Amber. Для гурту це, безумовно, крок уперед. In Sleep послідовний в аранжуваннях та звуковій концепції: він чітко тримається обраного якоря, не виходить за межі структури й не розпорошується на зайві експерименти, намагаючись витиснути з обраного вектора максимум. За загальним вайбом платівка нагадує сучасні MDM-релізи, які досі виїжджають на сто років знайомій меланхолії (хоча суто жанрово це не MDM, та й екстрим-вокал тут з'являється хіба що раз-два).
In Sleep хороший тим, що дозовано та гармонійно поєднав різні жанрові варіації, але ця внутрішня скутість і стриманість дещо шкодить альбому. Через це він інколи грішить самоповторами, монотонністю та кількома прохідними номерами, які не залишають по собі жодного емоційного відблиску. Реліз має безліч сильних моментів: гімни стадіонного масштабу, душевні балади й ті риси, про які я детально розповів вище. Втім, In Sleep бракує єдиного монументального треку, який остаточно визначив би скелет платівки — одного, але впевненого суперхіта рівня «The Bee» в Amorphis (коли всі знають, з якого це альбому, навіть якщо не назвуть решту треклісту).
Слухати In Sleep і зіставляти його з Amber було справді цікаво. Чи виріс гурт музично за ці шість років? Безперечно. Прогрес очевидний — особливо у прагненні поєднати сучасне з олдскульним, а хукові попмотиви — з важким мелодійним каркасом. На жаль, рівень продакшну знову виявився нижчим за мої очікування; це ж стосується й візуалу — обкладинка могла бути виразнішою. Такі роботи вимагають все ще вищого бюджету та якості. Вірю, що в майбутніх роботах музиканти пофіксять ці нюанси й адекватно сприймуть мою конструктивну критику. Тим паче, що унікальність SoM беззаперечна: прямих аналогів їм на українській сцені досі немає. І я щиро вдячний гурту за можливість рецензувати їхній матеріал. На In Sleep Season of Melancholy зробили найголовніше — вони стали значно ближчими до свого слухача.
