Культова книга Стівена Кінга яка вважається класикою, і яку я перечитала два рази. Екранізацію роману я подивилася тільки вчора, і можу порівняти чим відрізняється фільм та книга.
Чи вдалося режисеру Френку Дарабонту екранізувати відому історію або це провальне рішення?
• Відмінності та схожості книги та фільму
По перше, книга вона має бути обов'язковою до прочитання. Режисер не зміг би цілих 300 чи 400 ст. помістити в один трьох годинний фільм. В кіно "Зелена миля" багато чого не дорозповіли : історія в книзі ведеться від самого Пола, та його записів на роботі у в'язниці. В ній більше розповіли й про теперішнього Пола, персонажа Бреда Долана, який чіплявся до старого головного героя. Комусь байдуже на цю лінію, а мені здається, вона класно написана.
Відмінність кінцівки. Кінець відрізняється від першоджерела, бо там містер Джинґлс помирає прямо на очах у Ейлен і Пола. Це у невідповідний момент побачив Долан, аж кишки порвав зо сміху.
Не розповіли яким чином Пол Еджкомб зрозумів, що Коффі не є чинним у злочині - мовляв, чиста інтуїція. Так, потім нам пояснили, що Пол побачив злодіяння Вортона коли схопив руку Коффі, але це було вже після вечері вдома з його хлопцями - тоді, коли Джен приготувала їсти. Пол в книзі розповів свої здогадки їм, які виявилися правдою, і які приніс детективу у справі Деттеріків. Але той не звернув уваги, як і в кіно ; через жорстокість правди, і неминучість страти, Джен розлютилася на Пола. Накричала на всіх його підлеглих, на нього, змітаючи всі тарілки к чортовій матері. Був показаний характер героїні, як і Ейлен, доречі, а у фільмі то сухі, не цікаві героїні.
Суть одного з епізодів видозмінили. В книзі, Персі проходив повз Коффі, і той насправді, попередив Персі не підходити близько до нього, а не те що в екранізації роману, в якому Джон просто хотів як би “задушити” Персі, але вже потім нам пояснив режисер, що то спроба віддати хворобу Мелінди назад, - щоб комахи зникли з тіла Коффі. Все одно міняється суть, бо так здається, наче Джон хотів нанести шкоду Ветмору, але ж в книзі, ні. І там ще купа деталей не розповіли, пропустили, або змінили на свій лад. Жарт Коффі про хороший секс Пола та Джен через зникнення хвороби сечової системи, була чисто придумана фільмом, Джон такого не казав.
То чи вдалася екранізація?
Цілком. Екранізація має своє місце, бо кінематограф то інший вимір, так само, і література.
Кіно Френка Дарабонта змогло передати атмосферу роману, героїв, які класно зіграли свою роль, особливо Том Хенкс. Я бачила його не багатьох ролях, і можу порівняти актора тільки з роллю у фільмі "Форест Гамп". Просто колосальна різниця між ролями, актор Том Хенкс впорався з задачею, таким я і уявляла Пола Еджкомба.
Персі Ветмора по доброму зіграли - точнісінько, Персі в моїй уяві був саме таким, й зовнішній вигляд актора збігається. Джона Коффі зобразили трошки іншим ніж в книзі, більш помітним ніж тихим і дурним. Ну або я тільки так думаю, це вже мої відчуття...
Незважаючи на прекрасно зроблений фільм, я всім рекомендую до прочитання першоджерела, а вже потім переглянути кіно, ви не пожалієте.
Чому Джон Коффі то приречений образ людського кола страждання?
Я бачу, що вся книга це суть самого героя Джона Коффі - як людини, що наділена цілющими властивостями, то Ісус був посланий Богом на землю, щоб творити добро та спокутувати гріхи за грішних душ. Автор дає багато роздумів, на тему добра в людині, релігійні теми, і чи здатна ця людина творячи добро отримувати його у відповідь, чи вона все таки приречена віддавати і страждати через жорстокість, несправедливість по відношенню до неї? Чи буде людина, яка цілить іншого, отримувати любов, чи помре одна на самоті, роблячи інших щасливими, живими, а сама бути козлем відпущення, вигорівши допомогою, до останнього тла, якій доводиться пролити власну кров на хресті, - за тих, хто не вірив в Бога. За тих, хто чинив багато зла. За тих, хто вилікувався від дарів святого дива. За тих, хто відчував муки живучи на землі людській.
Тема про страждання однієї з людської душі, Джона Коффі, яка не змогла знайти спокою у світі, і сіяла добро іншим, та якій хотілось покинути світ живих : бо втомлена від постійних війн, катастроф, насильства, жадоби до жорстокості, і самотності створених істотами людьми - що все існування проживав герой... Втомлений скитанням, суспільством, він хотів звільнення від відповідальності постійно цілити усіх... Хіба це не схоже на деяких з нас? Є люди такі, які все для інших, і в цілях месії, рятуючи, горять, і в кінці кінців бажають звільнитися від такої важкої ноші : постійно бути емпатичними, відчувати на глибокому рівні серця людей… Не можливо вічно світити яскраво... Коли небудь, зірка врешті гасне, і світло зникає безслідно.
Він як й Ісус Христос, народився на світ, і був розп'ятий на хресті - на Іскруні. Та він ожив. Прийшов в людство знову. Воскрес. Джон Коффі передав силу життя Полу Еджкомбу. Він не загинув, він переселив свою душу разом з серцем до начальника блоку Е, в'язниці, яка здається нескінченною, як і життя : "Ох, яка ж вона довга, ця, Зелена миля...". І Пол був приречений на справедливий вирок до смерті, за кару, покарання невинного - втратити рідних людей, дружину в автокатастрофі, подругу, а сам далі жити. З ним трапилася та сама історія, що і в Коффі, з різницею, винуватості головного героя та невинності чорної, неосвіченої, але серцем доброї людини.
- Джоне! ДЖОНЕ КОФФІ! ЗДОРОВАНЮ, ДЕ Ж ТИ?! Я побрів у ту сутінь, відкинувши ногою плюшевого ведмедика, поплямованого кров'ю, окуляри в сталевій оправі з розбитим скельцем, відірвану руку з гранатовим перснем на мізинці. - Ти врятував Гелову дружину, але чому не врятував мою? Чому не Дженіс? ЧОМУ НЕ МОЮ ДЖЕНІС? Жодної відповіді, тільки сморід горілого пального й горілих тіл, тільки дощ нескінченно падав із сірого неба й барабанив по бетону, а моя дружина лежала мертва на дорозі позаду мене. Жодної відповіді тоді й жодної досі. Але, звісно, 1932 року Джон Коффі врятував не лише Мелінду Мурз і Делову мишку, ту, яка вміла показувати миленький трюк із котушкою і неначе шукала Дела задовго до його появи... і задовго до появи Джона Коффі. Мене Джон теж урятував.
Ps. ( Це цитата з книги, епілог роману ).
