HLIBOROB — це п’ять чуваків, які грають собі кайфову музику, поєднують блюз, панк, десь може трохи інді, відтворюють дух та автентику східних степів у своєму дебютному альбомі Начувайся. Коріння гурту росте з Маріупольської громади Донецької області. Саме там у форматі сольної діяльності вокаліст та гітарист Ілля Мірошник сформулював концепцію гурту. Згодом до нього доєднались решта музикантів, створивши симбіоз індустріально-жорстких форм панку та чуттєвого блюзу.
У зв’язку з цим ми поспілкувалися з Іллею Мірошником про всяке різне. І ось що з цього вийшло ⬇️
У вашій музиці є дуже сильне відчуття місця — не просто абстрактної України, а конкретного ландшафту: степу, бетону, індустрії, маленьких міст. Ви свідомо вибудовували цей простір чи він сам «проріс» крізь пісні?
Ні, не спеціально, воно само.
Вам подобається, як аудиторія інтерпретує вашу прив’язаність до Донбасу, чи іноді хочеться вийти за межі цього сприйняття?
В цілому, на початку очевидно, що ми самі собі створили такий образ. Але наразі, коли в усіх медіа наголошують на «донбаському блюзі», починає трохи набридати, бо цей час уже пройшов і настав інший. Але я розумію, що це дуже яскравий і виразний образ, і людям легше за це вхопитися. Людям у цілому краще, коли все простіше.
Наскільки для вас важливо, щоб у HLIBOROB залишався живий зв’язок із тим середовищем, у якому ви виросли?
Ну, чесно кажучи, я не дуже люблю людей, які мене оточували, коли я був маленький (звісно, окрім рідних). Переважно це були типові злі компанії підлітків, які шукали грошей, аби розважатись примітивним способом. Але зараз я багато що віддав би заради того, щоб попити пива на майданчику у себе в селі зі своїми однокласниками (доля більшості мені не відома).
У ваших піснях багато руїн, але вони не виглядають просто декорацією. Для вас руїна — це більше про безповоротну втрату чи про спосіб зафіксувати пам’ять?
Бо якби вони були в якості декорації, була б тавтологія. Звичайно, руїни — це про втрату, але хочеться пам’ятати й розповідати людям, що було на місці цих руїн. Які вистави робилися, яка кава варилася, які пісні писались і, нарешті, який метал виплавляли.
Як змінилося ваше власне відчуття Донбасу за останні роки?
Ну, я б дуже хотів погуляти вулицями, якими я гуляв, і зустрітись з людьми, з якими я бачився.
Чи є речі, пов’язані з Донбасом, які вам особливо не хочеться бачити спрощеними або романтизованими в сучасній культурі?
Та ні, зараз немає такого, принаймні у свідомої і розумної частини суспільства.
Коли ви зараз подумки повертаєтесь до рідних місць — це зазвичай конкретні спогади чи вже певний сконструйований образ у голові?
Завжди про конкретні спогади.
Вам не здається, що сьогодні про Донбас у культурному полі говорять або дуже узагальнено, або виключно крізь призму травми?
Не маю такого відчуття.
У вашій музиці дивне й цікаве поєднання: блюз, панк, індустріальні звуки та фольклорні інтонації. В який момент ви зрозуміли, що ці полярні речі можуть працювати разом?
Ми просто пробуємо, а воно або виходить, або ні. Окрім «донбаського блюзу» — тут спочатку з’явилась концепція, а потім написались пісні. Я думаю, в сучасній культурі «жанр» не є актуальним; єдине, що він робить, — це допомагає цільовій аудиторії знайти тебе (хоча теж сумнівна теза).
Бували випадки, коли слухачі знаходили у ваших піснях сенси, пов'язані з Донбасом, яких ви самі туди не закладали?
Та ні, не було таких випадків.
Яка музика вплинула на HLIBOROB найбільш «неочевидно»? Щось таке, про що слухачі нізащо б не здогадалися?
Девід Лінч)
Ви поділили альбом на романтичну й апокаліптичну частини. Це була першочергова концепція чи матеріал сам привів вас до такого поділу?
Ні, ми зробили поділ постфактум, після того як написали пісні.
В альбомі «Начувайся» багато красивих образів сусідують із дуже тривожними речами. Вам принципово залишати простір для краси навіть у найтемніших треках?
Ну, не хочеться робити музику і мистецтво загалом про «все погано і піздець». У нас же всіх завжди є якась надія, от і в музиці вона теж є.
Що ви відчули, коли дізналися, що ваша музика звучатиме у світі S.T.A.L.K.E.R. 2? Адже для багатьох це не просто гра, а фактично окремий культурний архів.
Це було дуже приємно, бо у нас тут всі геймери.
Вас не дратує автоматична романтизація будь-якої пострадянської естетики через популярність S.T.A.L.K.E.R.?
Як на мене, казати, що «Сталкер» — це пострадянська естетика, трохи некоректно. Це все-таки постапокаліптична естетика. Можливо, її хтось і романтизує через гру, але якщо так подумати, то в цілому ця гра привертає увагу до страшної катастрофи, яка б ніколи не сталася в таких масштабах, якби не Радянський Союз.
«Donbass Blues» — це більше про географію чи про ваш внутрішній стан?
Цікаве питання. Напевно, це про внутрішній стан, викликаний географією. Бо в цілому ця концепція народилася в мене, коли я переїхав у Київ і в мене з’явилось відчуття, що я тут не вдома. Або ж можна сказати, що Донбас — це про географію, а блюз — про стан.
Які речі з вашого дитинства чи юності досі продовжують жити у вашій музиці?
Бажання веселитися і створювати.
Як виглядає «ідеальний вечір» HLIBOROB без музики взагалі?
Потна катка в Team Fortress.
