«Ліс прагнув лишитися вільним від людей, вільним від часу, залишеним наодинці зі своїми дітьми.»
У густому лісі серед зелених схилів Карпат заховалося село Волковиці. На картах його немає, у книгах – ледве два слова знайдеш. Якщо ліс не забажає показати шлях, то блукатимуть мандрівники днями, а тоді й підуть ні з чим. А ще береже ліс страшну легенду, яка й не легенда зовсім, а історія, що трапилася більше ста років тому. Розплутувати її буде студентка Марія*, чиї пращури походять із таємничих Волковиць.
Книга невелика за обсягом, трохи більше двохсот сторінок. Я її прочитала за один вечір, хоч і планувала розтягти на певний час. Проте, почавши читати, відірватися мені було вже складно. У авторки – дуже приємний, легкий стиль, без надмірної вичурності, але з гарними атмосферними описами природи. І я навіть знайшла в тексті кілька нових для себе слів. Крім того історія розвивається стрімко, вже з першої сторінки головна героїня (тоді ще мала дівчинка) натикається на загадкового діда у закинутому будинку, а з п’ятої – цей дід оповідає про містичні події сторічної давнини. Що мені подобається і одночасно – ні (мабуть, я ще до кінця не визначилася), то це майже реалістична атмосфера тієї історії. Хоча на обкладинці і заявлено про древню магію, більшості подій можна було би знайти цілком раціональне пояснення.
Авторка не перенавантажує книгу українською міфологію, її персонажами. Усе, що тут є – це відьми (цілком звичайні: вони радше відунки, які знають, аніж чаклунки, що літають на мітлах) та старий містичний ліс. Поки читала, було відчуття, що цей карпатський ліс не просто стоїть на місці, він дихає і справді живе. Він – наче окрема цілісна істота зі своїми бажаннями та думками. І в цей ліс справді було би страшно заходити, адже хтозна, що в нього на думці.
Оповідь будується за принципом кількох історій різних людей, які поступово пояснюють головну загадку. Через малий обсяг книги історія не сприймається як детектив. Тут дуже мало саспенсу, а головна героїня ледве почавши свої пошуки, майже одразу їх і завершує. Для мене це було головним мінусом, адже замість насолоджуватися гарною історією, смакувати її, вдихати древню магію, книги вистачило лише на один похапливий ковточок.
Втім я рада, що прочитала її. «Волковиці» – це гарний приклад того, як, спираючись на українську міфологію, створити щось своє унікальне, гарне і атмосферне. Що пахне старим лісом, прихованою магією та дзвінко відлунює солодким коханням і ядучою помстою…
*у книзі авторка називає дівчину Марійкою, але я не вважаю доречними такі зменшувально-пестливі форми для опису двадцятирічної студентки, тож буде просто Марією…
